WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Микола Чернявський. Життя і творчість(пошукова робота) - Реферат

Микола Чернявський. Життя і творчість(пошукова робота) - Реферат

38). В останньому формулюванні - увесь Чернявський. Це кредо його творчості, смисл його діяльності, сутність його стилю.
Він не міг жити, не міг писати без внутрішньої, нестримної, органічної свободи - у формі літературного викладу, в емоційно-розумових порухах, в інтуїтивних виявах душі. Тому зустрічаємо у М.Чернявського майже все - від наївних рядків до програмних гасел, від степової простоти до соціофілософських ускладнень.
Активну поетичну діяльність Микола Чернявський розпочав 1887року, навчаючись у Катеринославській духовній семінарії.
З перших кроків у літературі М.Чернявський виступив духовним продовжувачем поетичних традицій Дж.Байрона, М.Лермонтова, Т.Шевченка, М.Некрасова, спрямованих на утвердження свободолюбних начал у житті, відстоювання духовної незалежності людини, піднесення національної самосвідомості й гордості, формування інтересу до історичного минулого нації, вираження й захист інтересів знедолених народних верств.
Особливо відчутними у перших віршах М.Чернявського були традиції Шевченка й Некрасова, що досить органічно синтезувалися в його творчості й вплинули на формування його мистецького світогляду - на специфіку проблематики, пафосу, образного й метафоричного мислення, стилістику художньої оповіді.
Перша збірка Миколи Чернявського - "Пісні кохання" - побачила світ 1895 року в Харкові. Другою стала збірка "Донецькі сонети", що вийшла друком 1898 року в Бахмуті. Третя мала назву "Зорі" й була видрукована у Києві 1903 року, коли поет уже був відомим у літературних колах України.
Книжковий дебют письменника виявився досить жвавим: за вісім років - три збірки.
М.Чернявський активно друкувався в численних неперіодичних та періодичних виданнях. Чільне місце з-поміж них посідали часопис "Правда", український декламатор "Розвага", альманахи "З-над хмар і з долин" та "Дубове листя" (присвячений П.О.Кулішеві), поетична антологія "Українська Муза", часопис "Літературно-науковий вісник", "Літературний збірник, зложений на спомин Олександра Кониського", збірник "На вічну пам'ять Котляревському", часопис "Нова громада", сатиричний часопис "Шершень", альманахи "З потоку життя" та "Арго", часопис "Рідний край", збірник "З неволі", літературно-артистичний альманах "Терновий вінок", часописи "Шлях", "Червоний шлях", "Життя й революція".
Спочатку в поезіях М.Чернявського спостерігалися учнівські інтонації, проте його майстерність швидко зростала. Вірші "Сніг падає з неба… Легкими листами…" (1888), "Вірю - не згину я в пітьмі дочасно…" (1888), "Степ" (1889), "Україні (Три сонети)" (1890), "Остання пісня Сафо" (1891), "О, як хотів би я тебе вітати, море…" (1892) свідчать про змужнілість поетичного духу М.Чернявського, його поетичну вправність, тяжіння до карбованого, місткого рядка, у якому звучить поетика розсудливості, патетичності й експресивності.
З середини 90-х років ХIХ століття з'являються нові якості в поезії М.Чернявського. Вона набуває своїх основних рис, що залишаються притаманними їй надовго. Це нахил до змалювання різноманітних картин - природи, життя, душевного стану; це узагальненість почуттів і настроїв, звукова вагомість і виваженість рядка, насиченість строфи емоційними та фабульними реаліями; це епічність оповіді, потужність звучання поетичної думки, прагнення широкого осмислення зображуваної картини чи ситуації; це використання розповідних інтонацій, неквапливість у розгортанні поетичної дії, прагнення охопити в межах одного вірша, однієї поетичної форми різні сторони буття.
Ці якості спостерігаються у поезіях "Сон велетня" (1894), "Що найкращі наші роки…" (1895), "Як гарно влітку на Вкраїні..." (1895), "Вогні життя" (1895), "Мов хвилі в морі, повлягались…" (1896), "Степ і степ, один без краю…" (1896), "Гроза" (1896), "Орел" (1896) тощо. Характерним для творів цього періоду є вірш "Весняний випал" (1894).
Зростає випал. Дим стовпами
Поплив за вітром над ланами.
Тріщить нездатливий бур'ян.
Огонь біжить із лану в лан
І молодій весні дорогу
Рівняє скрізь по перелогу.
То - ходить смерть. Але вона
Живій природі не страшна, -
І нива стане знов живою,
І знов одягнеться травою,
І зашумить колись вона,
До вітру теплого озветься,
І знов до сонця усміхнеться,
Сама, як сонце те, - ясна.
На початку ХХ століття поетична творчість М.Чернявського набуває рис класичності. Їй стає притаманною глибина почуттів Т.Шевченка, виразність емоційного малюнку П.Куліша, інтелектуальна міць І.Франка, символізм образно-інтонаційних пошуків М.Вороного.
Митець створює короткі й розлогі поезії, пейзажні й соціального спрямування вірші, поетичні роздуми й малюнки з історичних мотивів, сюжетів. Чимало його ліричних творів відзначаються концептуальною потужністю, композиційною довершеністю, образно-метафоричною викін-ченістю. Ці якості відбито у поезіях "Слов'янський заповіт" (1901), "Батуринські руїни" (1901), "Ратай" (1902), "Розпустились верби…" (1903), "В'ється чайка срібнокрила…" (1903).
Микола Чернявський починає відчувати себе національним поетом. Він масштабно дивиться на народне й національне буття - минуле й теперішнє. Він мислить широкими категоріями, узагальненими формулами, етико-філософськими поняттями. У поезії "На південь, до моря, я линув душею…", створеній 1903 року, митець говорить як пророк, як речник, як постать, що втілює у собі моральний дух нації:
… Здається: нічого,
Нічого на світі широкім нема,
Що встояло б проти напору людського,
Чого він не зрушить, чого не злама.
Нічого!.. І серце напружено б'ється,
І хочеться праці, важкої борні…
Про М.Чернявського починають говорити як про помітного, непересічного українського художника слова. М.Коцюбинський у своїй рецензії на альманах "Дубове листя", що вийшов 1903 року, дав письменникові таку характеристику: "Очень хороши также стихотворения М.Чернявского, несомненно одного из даровитейших современных украинских поэтов". А Олекса Коваленко, упорядник поетичної антології "Українська Муза", 1908 року схарактеризував його як "визначного поета-лірика".
Ще на початку літературної праці, у 80-ті - 90-ті роки ХIХ ст., М.Чернявський засвідчив головну особливість свого художнього світобачення - практично безмежну розмаїтість мотивів, інтонацій, проблем, вміння зосереджувати погляд на широкому колі життєвих і соціальних аспектів, духовно-психологічних питань.
Це і картини природи, пов'язані з життям людей ("Сніг падає з неба... Легкими листами..."), і жорстокі вияви навколишнього світу ("Каторга"), і єдність людей та людського духу
Loading...

 
 

Цікаве