WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Микола Чернявський. Життя і творчість(пошукова робота) - Реферат

Микола Чернявський. Життя і творчість(пошукова робота) - Реферат


Пошукова робота
на тему:
Микола Чернявський.
Життя і творчість
Є особистості, про яких не скажеш інакше, тільки як: це - людина-держава.
Вони помітні й впливові, виразні й незабутні, діяльні й визнані. Вони тривалий час перебувають у полі зору суспільства, напружено працюють, переймаються різноманітними справами, виховують суспільні смаки, формують громадські цінності. До них тягнуться люди - відомі й не дуже, за підтримкою і для спілкування, талановиті й такі, що мріють піднестися на олімпи визнання.
Людина-держава завжди творить - своїми словами, вчинками, рішеннями. Вона створює навколо себе поле духовного життя. У неї з'являються прихильники, послідовники, учні. Вона стає натхненником і лідером. Її авторитет стає беззаперечним. І саме тому в неї з'являється чимало опонентів.
У такої особистості не знайдеш захоплення собою. Проте вона поважає себе, власну гідність, поціновує зроблене нею. Вона самодостатня й неупокоєна, настійлива й творчо безперервна, працьовита й відкрита новому, несподіваному. Вона вся у духовних пошуках, у прагненні масштабно охопити навколишню реальність, буття.
Людина-держава важко і не одразу йде на компроміси, завжди вірить у те, що робить, цурається фальші. Вона почувається комфортно лише у щирості. Вона стабільна у своїх константах, які, власне, й забезпечують її внутрішню державність.
"Держава" - це лише на перший погляд від слова "держати". Справжня "держава" (у "лапках" і без) - від слова (й діла) "творити". А людина-держава є різновидом людини-творця.
Саме такою особистістю і був Микола Чернявський - український поет, прозаїк, педагог, громадський діяч, просвітник, публіцист, організатор літературного процесу, таврієзнавець. Його творче життя тривало півстоліття - з 1887 до 1937 року. За цей період він чимало зробив для літератури, мистецтва й національного піднесення України.
Микола Федорович Чернявський народився на сході
України в слободі Торській Олексіївці Бахмутського повіту Катеринославської губернії (зараз - територія Донецької області). Сталося це за новим стилем - 3-го січня 1868 року, за старим - 22-го грудня 1867 року.
Як це було з багатьма визначними постатями другої половини XIX - початку ХХ століття, М.Чернявський з'явився на світ у родині духовної особи, яка й забезпечувала його формування як особистості. Незабаром, 1870 року, як відзначав Олег Бабишкін, "його батька з диякона висвятили на священика й дали прихід у селі Новобожедарівці Слов'яносербського повіту" ( 1 , 4). Сім'я переїхала на нове місце проживання.
Спочатку Микола Чернявський навчався у народній школі Митякінської станиці, потім - у Бахмутському духовному училищі. Час навчання в ньому поет осмислював як період гарту характеру й волі.
...У стінах бурси я зростав,
Ніхто мене не доглядав.
І скоро й сам між бурсаками
Я став завзятим бурсаком.
Усе там бралось кулаками,
І я, як інші, кулаком
Беріг права свої й свободу
Між войовничого народу.
("В бурсі", 1890)
1889 року він закінчує Катеринославську духовну семінарію. Його приваблювали світська діяльність і бажання продовжувати навчання. Але об'єктивні умови складалися інакше. Про це О.Бабишкін, один з дослідників творчості М.Чернявського, писав так: "... У юнака був намір вчитися в університеті, та цьому перешкодили різні причини, серед яких не останньою була матеріальна - адже у батька, крім нього, виростало ще дев'ятеро дітей" ( 1 , 4 ). Університетська перспектива відійшла на другий план, а з часом, коли Чернявський активно зайнявся письменницькою діяльністю, й зовсім зникла.
Проте не лише родинна ситуація вплинула на те, що університетський період майбутнього письменника не відбувся. Імовірно, що до розвитку долі М.Чернявського взагалі найменш вдало використовувати слово "зашкодило". Це була вольова, сильна особистість, яка вміла впливати на хід свого життя, створювати необхідну духовну й психологічну ауру навколо себе, реалізовувати власні ідеї та наміри. Існував ще вагомий мотив відмови від продовження освіти: "Біографи відзначають ще одну причину - непереможний потяг до письменницької діяльності відвернув думки Чернявського від університетських студій" ( 1 , 4 ).
Одразу після завершення навчання у Катеринославській семінарії двадцятиоднорічний Микола Чернявський приступає до роботи - служить учителем у Бахмутському духовному училищі, де викладає музику та співи.
Педагогічна діяльність була однією з соціальних та моральних місій українського письменника від давнини до сучасності. Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Григорій Сковорода, Дніпрова Чайка, Борис Грінченко, Василь Пачовський, Спиридон Черкасенко, Яр Славутич - постаті різних історичних та культурно-художніх епох, проте всі вони та чимало інших українських митців розвивали національну самосвідомість не лише вагою літературного слова, але й безпосередньою участю в освіті й просвіті українського суспільства.
Для Миколи Чернявського педагогічна праця також стала органічною часткою його творчого життя. Загалом він віддав їй понад двадцять років, спочатку викладаючи у Бахмуті, а пізніше в Херсоні.
1901 року М.Чернявський на запрошення М.Коцюбинського переїжджає до Чернігова. Там він служить на посаді земського статистика.
У Чернігові письменник пробув недовго. Специфіка його служби полягала в тому, що часто доводилося їздити губернією, перебувати, висловлюючись сучасною мовою, в службових відрядженнях. О.Бабишкін інтерпретує його настрої чернігівського періоду так: "По кілька тижнів, а то й місяців він живе у брудних містечкових готелях у Батурині, Сосниці, Воронежі, Глухові. Таке безпритульне життя, а до того ж болота, бори та піски Чернігівщини не припали до душі степовикові, який мріяв про свої донецькі та таврійські розлогі простори" ( 1 , 4 - 5 ).
М.Чернявський усе частіше обмірковував ідею зміни місця проживання. Його душа, натура тяжіли до іншої природної аури. У поезії "На південь, до моря, я линув душею..." з пафосною романтичністю відбито прагнення його по-степовому широкої, по-морському вільної душі:
На південь, до моря, я линув душею,
І мріялась синя пустиня мені.
В'являлось: літають чайки понад нею...
На обрії хмари снуються ясні...
Тепер я побачив. О, скільки простору,
І сяєва, й блиску це море таїть!
Як вільно тут серцю, як вільно тут зору!
Як груди тріпочуть, як хочеться жить!..
("На південь, до моря, я линув душею...", 1903)
Пафос волі, свободи невипадково інтонаційно вибудовує цю
Loading...

 
 

Цікаве