WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Самовиховання як фактор розвитку особистості - Реферат

Самовиховання як фактор розвитку особистості - Реферат

оцінює себе не об'єктивно, коли її думки про себе різко розходяться з тим, якою її вважають інші, самооцінка найчастіше буває неадекватною.
Більш зрозумілим є поняття - об'єктивна оцінка, занижена або завищена.
Знати самооцінку дуже важливо як для соціального педагога, так і для самого учня. Це відіграє важливу роль у процесі взаємовідносин, морального спілкування, в які люди як соціальні істоти, безперечно, включаються. Знаючи тип самооцінки школяра, вчитель може певною мірою нею регулювати, однак, коли сам школяр володіє знаннями про свою самооцінку, відповідними навичками саморегуляції своїми діями і вчинками. Щоб допомогти школяреві у визначенні власної самооцінки, можна дати йому орієнтовні характеристики людей із заниженою і завищеною самооцінкою.
Важливим компонентом самовиховання є саморегуляція, тобто уміння особистості керувати станом свого здоров'я, емоціями, почуттями, психічним станом, діями, вчинками, поведінкою. Рушійною силою саморегуляції, про що вже йшлося, є воля. Достатній рівень розвитку волі - необхідна основа і умова для здійснення програми самовиховання. Воля пов'язана з увагою, мисленням, пам'яттю, уявою, почуттями людини, звичками. Велика воля - це не тільки уміння чогось забажати і добитися, а й уміння змусити себе відмовитися від чогось, коли це потрібно, як вважав А. С. Макаренко. Тому особливу роль слід приділяти формуванню в учнів погодженості вольових якостей "треба" і "хочу". Не кожна людина може відмовитися від того, чого їй хочеться, заради того, що потрібно робити. На це здатна тільки вольова людина. Формування в дитини вольових якостей є одним із першочергових завдань виховання. Без вольових зусиль неможливо здійснювати регулятивні операції, саморегуляцію.
Керувати своїми почуттями і психічними станами можна, використовуючи такі методи як: самопідбадьорювання, самопереконання, самоаналіз, самонавіювання, аутогенне тренування.
Самовихованням завершується етап шкільного виховання особистості. Цей процес буде супрорводжувати її на всіх дальших етапах її саморозвитку і самовдосконалення.
4. Самовиховання в історичному аспекті
Процес самовиховання особистості є об'єктом вивчення філософів, соціологів, психологів, педагогів і представників інших наук. Його з повним правом можна вважати однією з найдавніших, але завжди актуальних проблем педагогічної теорії та практики. Тисячоліттями цій меті служили і служать настанови, викладені в приказках і прислів'ях, епосах і казках, висловлюваннях видатних людей. Ці думки є скарбницею людської мудрості, містять цінні поради стосовно самовиховання інтелектуальних, моральних і фізичних якостей особистості.
Наукові засади для розуміння співвідношення виховання і самовиховання закладені класичною філософією, представники якої, досліджуючи природу людини, вказали на її біосоціальну суть, активне ставлення до навколишньої дійсності та до себе самої. Розвиток особистості розглядався ними не лише як дія зовнішніх сил, але й як результат діяльності самої людини, яка, перетворюючи дійсність, є активним суб'єктом, творцем світу і самої себе.
Філософи Сократ, Епікур, Лукрецій, Демокріт, Арістотель, давньоримські стоїки залишили чимало цінних порад щодо самовиховання моральних і інтелектуальних якостей людини, збереження її здоров'я, фізичних і моральних сил.
Сократ у відомому висловлюванні "Пізнай самого себе" закликав до самопізнання, з якого власне, і розпочинається самовдосконалення особистості. Він вважав невігластво найбільшим ворогом людини. Сократ говорив про себе: я знаю, що нічого не знаю, а інші і цього не знають. За словами Епікура, подібна самокритика є початком спасіння, тобто самовдосконалення. Без такого уявлення про себе, без усвідомлення своїх недоліків, перш за все браку знань про навколишній світ і про себе, людина перетворюється на самозадоволеного обивателя. Постійне прагнення Сократа до пізнання зробило його одним із великих "учителів людства". "Сократ, - писав Гегель, - силою свого мистецтва і самосвідомої волі розвинув самого себе у визначений характер, заради визначеної життєвої справи, набувши необхідних для цього якостей".
Особливу увагу самовихованню у своєму вченні приділяв Епікур. Мистецтво життя людини полягає, за його твердженням, у надії на саму себе, умінні керувати своїми бажаннями, які знаходять своє відображення у прагненні до нормального фізичного розвитку, пізнання світу і себе, спілкування з подібними собі з метою розвитку своїх духовних сил.
Близьких поглядів дотримувався і Демокріт. Зокрема, він стверджував, що людина може досягти моральної досконалості шляхом формування таких цінних якостей, як самопізнання, самоконтроль, здатність до розумного самообмеження, самодисципліна. "Добрими людьми, - вважав він, - стають більше від вправ, ніж від природи". Силою своєї волі Демокріт зумів виправити власні мовленнєві вади і стати одним із найвідоміших ораторів в античній історії.
Величезною силою волі, прагненням до самовиховання відзначались багато інших представників античності. Г.Гегель писав, що такі видатні діячі древньої Греції, як Перикл, Софокл, Фукидід, Сократ та інші, "розвинули свою індивідуальність, надавши їй своєрідний характер, який став визначальною рисою їхньої сутності і єдиним началом, що проходив червоною ниткою через усе їхнє життя". Далі він наголошував, що "такі особистості не створені природою, а самостійно зробили себе тими, якими вони були; вони стали тими, якими хотіли бути, і залишились вірними цьому своєму прагненню до кінця життя".
У Новий час самовихованням цілеспрямовано займався відомий американський просвітитель Бенджамін Франклін. В автобіографії він описав розроблений ним принцип самовиховання: "... я задумав сміливий і важкий пландосягнення моральної досконалості. Я хотів жити, ніколи не роблячи жодних помилок, перемігши все, до чого мене могли штовхнути природні шляхи, звички чи суспільство. Оскільки я знав чи думав, що знаю -що добре і що погано, то я не бачив причини, чому б мені завжди не наслідувати одного і не уникати іншого".
Цікаві думки про самовиховання висловлював німецький філософ І. Кант. Його система самовиховання чітко простежується у сформульованому ним головному принципі: "Владай своєю натурою, інакше вона буде владати тобою". Оцінюючи філософію Канта, Ф.Шіллер писав: "Про смертну людину поки що ніхто не сказав більше високих слів, ніж Кант, що і складає зміст усієї його філософії: "Визнач себе сам".
На особливій ролі самовиховання у становленні особистості наголошував і Гегель: "... здатність пізнавати своє власне "я" є важливим моментом у духовному розвитку дитини; з цього моменту вона... робиться придатною до рефлексії над собою. Але найголовнішим є тут відчуття, яке у неї прокидається, що вона ще не є те, чим повинна бути, і живе бажання стати такою ж, як і дорослі, серед яких вона живе... Це особисте прагнення дітей до виховання "є іманентний момент будь-якого виховання".
Однією з визначальних ідей філософії, що безпосереднє стосується проблеми самовиховання, є ідея саморуху. У філософії саморух розглядається як рух, що має джерело.
Ідеями необхідності духовного самовдосконалення просякнута вітчизняна філософія кінця XIX - початку XX століття. Визначаючи головну
Loading...

 
 

Цікаве