WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Самовиховання як фактор розвитку особистості - Реферат

Самовиховання як фактор розвитку особистості - Реферат

з роздумами про себе, розумінням себе тощо, становлять емоційний "фонд" самосвідомості, який, включаючись та будь-якому рівні у процеси самопізнання та саморегулювання, значною мірою спрямовує їх, надає їм індивідуального, особистісного характеру і сам постійно уточнюється.
Результати інтегративної роботи в сфері самопізнання, з одного боку, й у сфері емоційно-ціннісного ставлення до себе - з іншого, поєднуються в особливе утворення самосвідомості особистості -її самооцінку. Як уже зазначалося, дитина починає оцінювати себе за допомогою оцінок і людей, переважно дорослих, але поступово, з переходом на вищі генетичні рівні психічного розвитку в неї формується більш або менш адекватна й стійка самооцінка. Процес формування не має меж, бо особистість постійно розвивається і, як наслідок, змінюються її уявлення, поняття про себе, емоційно-ціннісне ставлення до себе. З розвитком особистості змінюються способи утворення самооцінки, і зміст, міра участі в регуляції поведінки особистості.
Зміст самооцінки має багато аспектів, так дуже складною й багатоаспектною є сама особистість. Він охоплює с її моральних цінностей, стосунків, можливостей. Єдина цілісна (глобальна) самооцінка особистості формується на основі самооцінки окремих сторін її психічного світу (часткових самооцінок). Кожний з компонентів самооцінки, що відображає ступінь знання особистістю відповідних її якостей і ставлення до них, має свою лінію розвитку, через весь процес утворення загальної самооцінки має суперечливий і нерівномірний характер. Самооцінка різних компонентів особистості може перебувати на неоднакових рівнях стійкості, адекватності, зрілості. Форми взаємодії самооцінок - єдність, узгодженість, взаємодоповнення, конфліктні стосунки - передують процесові утворення єдиної самооцінки, супроводжують його і виявляються в постійних, іноді болісних і невдалих пошуках особистістю самої себе, в безперервній увазі до свого внутрішнього світу з метою зрозуміти свою цінність у суспільстві, знайти своє місце у складній системі соціальних, професійних, сімейних і особистісних стосунків.
За внутрішнім устроєм самооцінка може мати різні рівні усвідомленості. Це пов'язане з тим, що результати самопізнання і ставлення до себе, на основі яких формується самооцінка, також можуть виявлятися на різних рівнях усвідомленості. Тобто знання себе й емоційно-ціннісне ставлення до себе мають неоднаковий ступінь яскравості й виразності. Вони можуть існувати й на рівні неусвідомлених думок і почуттів, у формі інтуїції - неясного усвідомлення, що не знайшло адекватного вираження, у вигляді певного передчуття. Інколи перевага експресивного моменту в складі самооцінки позбавляє її внутрішньої логіки, аргументованості, послідовності, співвіднесеності зі справжніми особливостями особистості.
У процесі формування єдиної самооцінки особистості провідна роль належить її раціональному компоненту. Саме на основі самоаналізу відбувається немовби виявлення недостатньо чітких компонентів самооцінки та їх переведення зі сфери неусвідомлюваного в сферу свідомого. Самооцінка формується за більш або менш активної участі самої особистості та відображає якісну специфіку її психічного світу, не збігаючись іноді в деяких елементах, а зрідка й повністю, з об'єктивною оцінкою особистості; її адекватність, істинність, логічність і послідовність установлюються на основі реальних проявів особистості в діяльності, поведінці. На кожному конкретному етапі розвитку особистості самооцінка, з одного боку, відображає рівень розвитку самопізнання та емоційно-ціннісного ставлення до себе, з іншого - є важливою внутрішньою умовою їхнього розвитку.
Виникаючи й формуючись у власній практичній діяльності особистості та її спілкуванні з іншими, знання себе та емоційно-ціннісне ставлення до себе вже з самого початку включаються до регуляції поведінки. Специфіка саморегулювання поведінки передбачає насамперед включення у нього волі - специфічного "енергетичного двигуна", завдяки якому воно може мати наочну форму вираження - конкретну, живу дію. Тому розвиток саморегулювання пов'язаний із загальним розвитком вольової сфери особистості, так само .як самопізнання - з розвитком розумової діяльності, а емоційно-ціннісне ставлення до себе - з розвитком усієї емоційної сфери.
Самооцінці належить роль одного з провідних механізмів саморегулювання поведінки особистості. Виступаючи "грюкнем усього процесу саморегулювання поведінки на всіх етапах його перебігу, вона включається до структури мотивації, визначає спрямованість саморегулювання, вибір засобів його здійснення і значно впливає на інтеграцію досягнутого ефекту поведінки.
На різних генетичних стадіях розвитку саморегулювання коефіцієнт участі самооцінки в цьому процесі неоднаковий. З віком самооцінка переважає вплив зовнішніх оцінок. Особливо помітний зсув в орієнтації на самооцінку в підлітковому віці. Однак урахування зовнішньої оцінки виявляється в кожному віці і має стійке індивідуальне вираження.
Отже, з самого початку свого виникнення самооцінка існує в структурі регуляції поведінки. Людина не завжди усвідомлює її присутність, але саме вона є основою порівняння себе і своїх можливостей з тими вимогами та завданнями, що висуваються різними ситуаціями соціальної взаємодії. Самооцінка надає специфічної спрямованості всьому процесові саморегулювання поведінки. Результат цього процесу прямо співвідноситься з адекватністю, стійкістю й глибиною самооцінки. Тільки високий рівень розвитку цих властивостей та їх інтеграція забезпечують здійснення саморегулювання на адекватному рівні.
Отже, можна узагальнити, що самопізнання - це відкриття себе, виявлення передусім своїх позитивних якостей і можливостей і тих задатків, які потім шляхом самовиховання людина зможе перетворити в здібності, а талант, в стійку рису характеру. Чим краще людина пізнає себе, чим об'єктивніше оцінить свої якості, тим ефективніше відбувається процес самовиховання. Основне правило самопізнання - шукати в собіістинне "Я".
Все в собі пізнати неможливо, вірніше, важко. Однак в багатьох випадках соціальний педагог може допомогти учневі, якщо відкриє йому шлях до самопізнання. Кожна людина має пізнати психологію власної особистості, мати уявлення про психологічні механізми і закономірності образу власного "Я", своєї пам'яті, уявлення, волі, здібностей, темпераменту.
Щоб скоординувати увагу особистості на проблемі самовиховання доцільно запропонувати їй скласти програму вдосконалення свого "Я" (програму самовиховання).
Серед провідних методів самопізнання особистості є: самоспостереження, самоконтроль, самоаналіз.
Самоставлення виявляється в самооцінці своєї особистості. Самооцінка - оцінка особистості самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Належачи до ядра особистості, самооцінка є важливим регулятором її поведінки. Від самооцінки залежать взаємовідносини людини з оточуючими, її критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач. Так само самооцінка впливає на ефективність діяльності людини і дальший розвиток її особистості.
Самооцінка може бути правильною (адекватною), коли думка людини про себе збігається з тим, що вона насправді собою являє. У тих же випадках, коли людина
Loading...

 
 

Цікаве