WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Регулятивні операції у самовихованні - Реферат

Регулятивні операції у самовихованні - Реферат

психічний процес (сприймання, пам'ять, мислення тощо)".
Отже, особливості перебігу процесуальної саморегуляції зумовлюються, з одного боку, видом, типом і формою що виконується, з іншого - рівнем розвитку психомотоних (мовно-моторних),перцептивних, мнемічних, розумових здібностей індивіда, які під впливом змісту діяльності, зокрема трудової, набувають спеціальної спрямованості й трансформуються в актуальні професійні. В процесуальній саморегуляції психічні (когнітивні) процеси розгортаються переважно як мимовільні, тобто в них - більшою чи меншою мірою - відсутній свідомий контроль.
Головне в особистісній саморегуляції - цілепокладання. Саме ціль є тією ланкою саморегуляції, яка весь час усвідомлюється. Однак "образ-ціль" впливає не тільки на загальну спрямованість діяльності, що усвідомлюється, а й на особливості формування й роботи інших ланок процесу саморегулювання. Таким чином, "образ-ціль", "образ-результат", "образ-значущі умови" - це головні базові регуляційні опори, які дають можливість здійснювати усвідомлений контроль за виконанням діяльності.
У контурі усвідомлення виконуваної діяльності провідна роль відводиться мовно-розумовим процесам. Саме мовно-розумовий рівень регуляції, який є для людини провідним, забезпечує передбачення ходу подій, а також планування цілісної діяльності, поведінки. Оволодіння індивідом мовою, розвиток його мовлення спричинює докорінну перебудову всіх пізнавальних процесів, зокрема мислення.
3. Вплив слова та волі на процес саморегуляції
Суттєву роль у саморегуляції діяльності, поведінки відіграє слово. Воно виділяє об'єкт із середовища, даючи йому ім'я і включаючи його в категорію подібних; як одиниця мовлення воно дає людині змогу організовувати свою і чужу поведінку, аналізувати зовнішнє середовище. На аналітичності слова, його ролі у формуванні понять наголошував Л. С. Виготський.
Значною є роль мовлення в розвитку довільної сфери особистості, індикатором якої виступає довільна увага. Слово в актах довільної уваги забезпечує виконання таких її функцій, як утримання та контроль. Воно, за словами Р. М. Грановської, створює можливість для продовження дії зовнішнього стимулу, заміщуючи його (в тому числі шляхом повторення), попереджаючи переключення сприймання на інший стимул; узагальнений образ сприймання категоризується (порівнюється з назвою), і таким чином завбачується зворотний вплив слова на точність подальшого сприймання; мовлення (слово) визначає вибірковість уваги, організує структуру сприймання, формує архітектоніку пам'яті.
Мовно-розумовий рівень регуляції відіграє визначальну роль у діях самоконтролю. Г. С. Никифоров оцінює самоконтроль як основний психологічний механізм, спрямований на своєчасне запобігання або виявлення вже допущених людиною помилок у процесі виконання тієї чи іншої діяльності. Самоконтроль як найважливіша ланка в контурах самоуправління та саморегуляції включає багаторівневу ієрархію контрольних механізмів, за допомогою яких людина сама себе контролює: 1) за перебігом окремих психічних процесів (сприймання, пам'ять, мислення, уява); 2) за власним станом (емоційна сфера); 3) за властивостями, які стали рисою характеру.
Відмінність між діями існує і в тому, як здійснюється організований вплив суб'єкта на довкілля. У психології розрізняють рефлекторні, інстинктивні, імпульсивні та вольові дії. За словами С. Л. Рубінштейна, в психологічному відношенні суттєва відмінність між вольовою та інстинктивною дією полягає в тому, що в інстинктивній дії відсутнє усвідомлення передбачення її результатів, вона не має цілі; вольова ж дія спрямована на усвідомлену ціль; така дія випереджається уявленням про її ціль або результат. Основна відмінність імпульсивної дії від вольової полягає у відсутності в першій і наявності в другій свідомого контролю. Відсутність усвідомленої цілі та свідомого контролю суттєво відрізняє афективну (імпульсивну) дію-розрядку від вольової дії як свідомо цілеспрямованого акту. Вольова дія - це свідомо цілеспрямована суто людська дія, за допомогою якої людина планомірно здійснює ціль, яка стоїть перед нею, підкорюючи свої імпульси свідомому контролю і змінюючи навколишню дійсність відповідно до свого задуму.
Регулятором свідомої діяльності, на думку В. Селіванова, є воля як особливий психічний процес. Воля - вищий рівень регулювання, коли для переборення труднощів потрібне особливе зусилля. Однак воля - не якась абстрактна сила, а свідомо спрямована активність; "становлення волі - це становлення суб'єкта, здатного до самовизначення" (С. Л. Рубінштейн).
Вольова активність виявляється тільки в діях особливості, в її навчальній, трудовій (професійній), пізнавальній, суспільній діяльності. Змістовий бік вольової активності визначається спрямованістю особистості, тобто домінуючими світоглядними установками й переконаннями, моральними почуттями та інтересами. Форма вияву вольової активності визначається тими психічними процесами, які беруть участь у здійсненні діяльності.
Вольові процеси, за визначенням С. Л. Рубінштейна, не ш чимось протилежним інтелектуальним, пізнавальним та емоційним процесам; немає ніякого взаємовиключення між інтелектом, почуттям і волею. Процес може бути водночас і інтелектуальним, і емоційним, і вольовим. Вольовий процес містить інтелектуальні та більш або менш емоційні моменти, а інтелектуальні та емоційні процеси, у свою чергу часто бувають вольовими (довільна увага, довільна пам'ять).
Вольовий процес має чотири основні стадії, або фази: 1) виникнення спонуки й попередня постановка цілі; 2) стадія обговорення та боротьби мотивів; 3) прийняття рішення; 4) виконання. У реальному перебігу вольової дії різні фази можуть, залежно від конкретних умов, набувати більшої або меншої питомої ваги, інколи зосереджуючи на собі весь вольовий акт, а інколи зовсім випадаючи з нього.
Регулююча, стимулююча і затримуюча функції волі мають специфічний прояв на особистісному рівні. Вольовими рисами особистості є відносно стійкі, не залежні від даної ситуації психічні утворення. До них насамперед належить цілеспрямованість, яка визначає напрями вияву таких властивостей особистості, як сміливість, наполегливість, рішучість.
Отже, саморегуляція діяльності, поведінки здійснюється на основі операціонального та інформаційного компонентів, зумовлюється значною мірою особистісно-мотивацій-ним, але, як і всі системні складові, має відносну самостійність.
Саморегуляція - це вміння особистості керувати станом свого здоров'я, емоціями, почуттями, психічним станом, діями, вчинками, поведінкою. Рушійною силою саморегуляції, про що вже йшлося, є воля. Достатній рівень розвитку волі - необхідна основа і умова для здійснення програми самовиховання. Воля пов'язана з увагою, мисленням, пам'яттю, уявою, почуттями людини, звичками. Велика воля - це не тільки уміння чогось забажати і добитися, а й уміння змусити себе відмовитися від чогось, коли це потрібно, як
Loading...

 
 

Цікаве