WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Організація процесу самовиховання - Реферат

Організація процесу самовиховання - Реферат

об єктивні закономірності,але и випадкові, реальні ситуації, які складають конструктивний початок, підставу для розвитку. Самоорганізація, саморозвиток відбуваються в результаті взаємодії випадковості та необхідності і завжди пов'язані з переходом від нестійкості до стійкості. Вагомим фактором саморозвитку є також "істотні резонансні впливи", які здатні викликати сильні зміни в особистісних станах людини і трансформувати зміни у суміжних сферах її особистості на основі психологічного феномену "переносу активності". Це значно розширює можливості педагогічного впливу на саморозвиток, а відповідно і самовиховання.
Ці та інші ідеї синергетики, як стверджує Л.М. Куликова, "обумовлюють таким чином більш глибоке розуміння суті саморозвитку особистості як процесу бінарної детермінації, у якій самодетермінація ("селф-детермінація", за А. Маслоу) є переважаючою".
Філософське обґрунтування ідеї саморозвитку в рамках гуманістичної, -особистісно зорієнтованої концепції педагогіки допомагає зрозуміти глибину історичних і нових підходів до свободи та саморозвитку особистості в педагогічних процесах.
Варто зазначити, що проблема саморозвитку, а отже і самовиховання, хвилювала ще філософів Давньої Греції. Так, Геракліт висловлювався про те, що він досліджує самого себе, Сократ закликав своїх учнів пізнавати самих себе. Французькі просвітителі особливу увагу приділяли взаємозв'язку ідей вільного розвитку і політичної свободи. Ця ідея була сприйнята і розвинута німецькими філософами, особливо І. Кантом.
На думку М.К.Мамардашвілі, вітчизняна філософія освіти розвивалась би по-іншому, якби у своїй логіці та орієнтаціях йшла за Кантом, а не за Гегелем.
Роботи Канта, особливо "Антропологія", з прагматичної точки зору сприяють глибшому осмисленню проблеми волі та саморозвитку в педагогічному плані. Кант відкриває нові перспективи освіти, характеризуючи її як "відкриття себе і того, що в нас", визначаючи особистість як волю і незалежність від механізмів природи й одночасно як здатність істоти підпорядковувати пізнані власним розумом практичні закони. Звідси важливий висновок: людина є метою сама по собі, але активності та волі вона досягає "тільки як суб'єкт морального закону". Кант, власне, першим сформулював гуманістичну філософію освіти, визначив передумови для саморозвитку в процесі освіти. Його ідеї співзвучні з особистісно-орієнтованим вихованням.
Духовне самосходження людини складає філософську основу ідеї саморозвитку, а отже і самовиховання, в працях багатьох філософів. М.К.
Мамардашвілі, Т. Шибутані, П.Г. Щедровицький та ін. зазначали, що складність буття вимагає саморозвитку, уваги до внутрішнього світу людини, до самосвідомості та її проявів у поведінці, до механізмів корекції Я-образу, відмови від волі або залежності від групи.
У психології та педагогіці ця проблема розглядається в рамках Я-концепції (Р.Бернс, Е.Еріксон), проблеми людського "Я" і самосвідомості особистості (І.В.Дубровіна, І.С.Кон, К.Роджерс, В.В.Столін та ін.), саморегуляції діяльності (М.Й.Боришевський, О.А.Конопкін, Ю.А.Миславський), самовизначення особистості (Є.А.Климов, І.Д. Чечель та ін.), самовиховання особистості (0.1. Кочетов, Л.І. Рувинський та ін.).
У гуманістичних концепціях К.Роджерса та А. Маслоу людина представлена як центральний об'єкт, що ініціює та організовує процес власного розвитку, а особистість є його центром власного розвитку, вона містить джерела та рушійні сили цього розвитку. Тому головним збудником особистісного росту, згідно з К. Роджерсом та А. Маслоу, є вроджена, іманентна тенденція організму до особистої автономії, самозміцнення, самоактуалізації.
Могутньою інтенційною силою, яка стимулює особистість до зростання, за К. Роджерсом, є також ступінь відповідності пережитого і ; рефлексованого індивідом у його феноменальному полі реальної дійсності І (конгруентність) і сукупність набутого у взаємодії сприйняття індивідом самого себе.
Згідно з цією концепцією роль педагога-фасилітатора полягає в тому, щоб допомогти особистості в індивідуальному саморозвитку, в пошуку та реалізації суттєвих смислів, набутті вільних життєвих виборів і ^відповідальності за зроблені вибори, в побудові недирективних відносин з іншими людьми і розкритті духовного потенціалу.
Зростання особистості залежить від орієнтації індивідуума на різні форми компенсації у майбутньому.
За К. Юнгом, особистісний ріст здійснюється через індивідуалізацію як самореалізацію особистості, що забезпечує її духовне і фізичне зростання. Стимулюючими механізмами індивідуалізації виступають его і самість. За А. Адлером, це відбувається шляхом внутрішньо особистісних інтенцій і взаємопов'язаних соціально-детермінованих цілей, а основними мотивами особистісного росту є самоутвердження і долання комплексу неповноцінності.
Ці та деякі інші позиції глибинної психології споріднені з гуманістичним підходом і виявляють себе у становленні педагогіки саморозвитку особистості та самовиховання. Останнє виникає на основі саморуху - спонтанної мимовільної зміни будь-якої системи, на яку впливають зовнішні умови і середовище. Вплив зовнішніх факторів на саморушійну систему тим значніший, чим менше вона самоорганізована. Особливість самоорганізуючих систем - у здатності до самодобудови, самовідновлення, збереження і вдосконалення своєї власної цілісності з урахуванням навколишньої інформації.
У своєму дослідженні ми виходимо з того, що в процесі онтогенезу людина оволодіває суспільним досвідом, засвоює його, тобто відбувається соціалізація. Одночасно вона набуває все більшої самостійності, відносної j автономності, тобто відбувається її індивідуалізація. Як слушно зазначає Д.І. ! Фельдштейн, "це нерозривно взаємопов'язані компоненти єдиного І особистісного розвитку, певний рівень якого породжує самодетермінацію, самоуправління особистості, свідомо організовуючи своє власне життя, а отже, і певний у тій чи іншій мірі свій власний розвиток".
Проте процеси соціалізації та індивідуалізації можуть бути не лише зустрічними, але й протилежно спрямованими. На це вказують І.Д. Бех, В.П. Зінченко, М.3. Ільчиков, А.В. Мудрик. На їх думку, соціалізація може набувати різних форм - від диктаторства щодо індивіда до
демократичного визнання його вільного ставлення до діючих соціальних норм і цінностей. У свою чергу індивідуалізація теж може набувати різних форм - від повного конформізму до непримиренного антагонізму щодо суспільних норм. Як зазначає В.П. Зінченко, ці дві пари крайнощів визначають широкий спектр особистісно-суспільних відносин, де індивідуальна свідомість є не лише умовою або засобом розвитку і особистості, але перш за все - метою, а потім і головним інструментом у справі утвердження своєї індивідуальності, а не досягнення яких-небудь невідомих або чужих їм цілей.
Сучасна психологічна наука (І.Д. Бех, М.Й. Боришевський, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, Д.І. Фельдштейн та ін.) стверджує, що виникаючі під впливом
Loading...

 
 

Цікаве