WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Вікові рівні самовиховання та їх характеристика - Реферат

Вікові рівні самовиховання та їх характеристика - Реферат

зростаючи, ставало нормою її поведінки і світогляду. Так і розрослась моральна "злоякісна пухлина", яка згодом почала псувати життя самому її носію й іншим людям.
Звернути увагу молодої людини на необхідність поглибленогосамоспостереження - справа педагогів і колективу однокласників. У щирій розмові, характеристиці, даній товаришеві, прозвучать критичні зауваження, будуть висловлені конче потрібні людині обґрунтовані припущення про те, якою вона стане в майбутньому, коли не здолає своїх хиб. Навіть менш шкідливі прояви, такі, як некритичне ставлення до себе, невміння доводити справу до кінця, несталість і плинність інтересів, некультурне поводження в громадських місцях - є вадами, яких треба позбутися в процесі самовиховання.
Особливо корисним для самоспостережень і самоаналізу є щоденник. Правда, старшокласники рідко вдаються до нього, очевидно, через невміння стисло викласти свої думки на папері і завантаженість навчальною та іншою роботою. Однак при всьому цьому щоденник - добрий порадник і повірений думок, особливо для тих юнаків та дівчат, які взяли собі конкретні завдання щодо самовдосконалення.
В ньому вони занотовують не тільки події, що сталися за день, а дають оцінку своїх і чужих вчинків та роздумів, аналізують мотиваційно-психологічні фактори поведінки тощо. Розмови з товаришами й батьками, зіткнення і конфлікти, які випадково сталися або довго назрівали в маленькому товаристві, думки й погляди, що стосуються друзів, спостереження за ними, вміння подивитися на себе їх очима - все це знаходить місце в щоденнику.
Враховуючи думку інших, треба, як кажуть, "мати й свою голову". Старшокласник має набути життєвого досвіду, знати, що з чужої думки треба вилучити "раціональне зерно", а коли сам він неспроможний це зробити, йому слід звернутись за допомогою до педагога.
Різні форми самоспостереження і взаємоспостереження дають людині попередні дані про її характер, волю, емоційність. Але справа цим не обмежується - людина продовжує самоспостереження і в ході всієї роботи над самовдосконаленням.
Засоби і прийоми самовиховання, як вже було зазначено, розподіляються на дві категорії - самоутримування та самопримушування. Вони доповнюють одне одного. Самоутримування і його різні прояви - самовідмова, самозаборона, самонагляд і самонаказ - є засобами запобігання негативним вчинкам.
Головний фактор, від якого залежить самоутримування - воля. Саме в самоутримуванні проявляється наявність чи нестача вольового потенціалу, а тривалість роботи по самоутримуванню є об'єктивним індексом сили гальмуючого процесу.
Справжнє самоутримування - не короткотерміновий, одноразовий акт. Людині доводиться багато разів наказувати собі: "Утримайся від спокуси".
Найбільш живучою поганою звичкою є вживання брутальних слів, яке стає мовним динамічним стереотипом. При відмові від їх вживання, навіть слідкуючи за собою, людина відчуває підсвідоме якийсь своєрідний лексиконний вакуум. Це стосується інколи не лише брутальних слів, а взагалі слів-паразитів: "значить", "так би мовити", "ну" і ін., до яких звикає людина. Цей "словарний вакуум" поступово має заповнитись новою, позитивною моделлю мовлення - учень повинен виробляти в собі культуру мови, поповнювати словниковий запас. Тут так само потрібне самопримушування - добір, засвоєння нових слів, словосполучень і виразів, які б зайняли місце лайки. Це, зокрема, слова "дякую", "будь ласка", "прошу" тощо.
У житті часто буває, що юнакові доводиться довго і вперто боротися з негативними проявами - лінощами у навчанні, невитриманістю, брутальністю. На початку нерідко виникає бажання діяти по-старому, як підказує звичка, але свідомість гальмує поганий вчинок, починають діяти воля і розум. Людина застосовує інший, протилежний варіант дії. І внаслідок цього, поступово виникає тенденція до позитивного. Отже, поступово здійснюється намічена мета самовиховання. Недарма кажуть: людина, яка володіє собою і без особливого напруження стримує себе від чогось поганого,- сильна і мужня людина. Таким людям можна позаздрити - їх життя більш результативне, ніж у людей слабкодухих, вони легше і швидше досягають поставленої мети, користуються повагою серед навколишніх людей. Звичайно, для того, щоб заслужити високу громадську оцінку, необхідно надбати чимало кращих моральних якостей, рис характеру. Та всього цього досягти легше, коли в людини є внутрішня сила.
Сила волі потрібна старшокласникові й тоді, коли він у процесі самовиховання відчуває потребу не лише у самоутримуванні, айв самопримушуванні.
На відміну від самоутримування, яке є засобом подолання негативних звичок і рис характеру, самопримушування допомагає особистості набути позитивних рис і якостей. Самопримушування - морально-вольова категорія, зворотна сторона самоутримування. Але воно ще більш залежить від вольових потенціалів людини.
Самопримушування стає конче потрібним, коли створюються якісь особливі обставини, коли людина повинна напружити всі сили, волю і розум, щоб досягти поставленої мети. Великого нервово-психічного, напруження потребує праця космонавта, спортсмена, актора, лікаря-хірурга, із значним напруженням студенти і абітурієнти складають екзамени, аспіранти захищають дисертації і т. д.
Акти самопримушування, як і акти самоутримування, є важливими засобами мобілізації внутрішніх сил людини. Вони властиві не лише дорослій, зрілій людині, а й старшокласникам. Під час підготовки до екзаменів, виборювання першості на математичних чи фізичних олімпіадах, спартакіадах, у виступах солістів самодіяльності тощо бачимо прояви цих актів вольової дії старшокласників. Інтенсивніше взаємодіють клітини головного мозку, підвищується серцева активність, напружуються м'язи, гормони збільшують подачу адреналіну у кров. І поступово почуття напруженості чи остраху замінюється впевненістю у своїх силах і можливостях: почала діяти функціональна "захисна система" організму.
Процес самопримушування може розвиватись і підсвідомо. Нерідко доводиться розмовляти з молодими людьми, які чесно запевняють, що їм "зовсім не було боязко" на екзамені. Але коли це говориться не для хвастощів, то це означає, що людина у свідомості відчула дії захисної функції організму, що самопримушування пройшло у підсвідомості.
Зовсім не важко набути стереотипності дій при порівняно легких самозавданнях - привчитись до вживання ввічливих слів, до манер хорошого тону тощо. Звичайно, від цілком контрольованої поведінки до напівавтоматичної дії - значна дистанція. Лише коли людина робитиме хороші вчинки автоматично, не роздумуючи, наприклад, чи слід встати в переповненому тролейбусі, щоб дати місце літній людині,- це свідчитиме про вироблення нового стереотипу. Коли ж юнак чи дівчина байдуже сидить у вагоні при наближенні матері з немовлям і лише згодом, згадавши, що треба бути ввічливим, поквапливо виправляє свою помилку, то це ще не стереотип. Нова позитивна модель поведінки ще не відклалась у головному
Loading...

 
 

Цікаве