WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Роль рідної мови у реалізації концепції і доктрини національної освіти в Україні - Реферат

Роль рідної мови у реалізації концепції і доктрини національної освіти в Україні - Реферат

суб'єкт - розкривається через інше - предикат), умовиводах (висновках із яких-небудь суджень). Думка не може виникнути та існувати поза мисленням. Людина мислить за допомогою слів, вимовляються вголос або про себе. Мислення здійснюється у формі мовлення. Людина передбачає і планує свою мовленнєву діяльність шляхом використання знаків мови усно або писемно, зовнішньо (усно, письмово) або внутрішньо, рецептивне або продуктивно. Ось чому за своїми особливостями і функціонально розрізняють мовлення усне і писемне, зовнішнє і внутрішнє, рецептивне і продуктивне.
Усне мовлення може бути у формі діалога або монолога. Діалогічне мовлення - це розмова двох або кількох осіб, висловлювання кожної з яких, як правило, характеризується стислістю. Монологічне мовлення - це мовлення для самого себе або для слухачів, характеризується граматичною розгорненістю і складністю.
Для писемного мовлення, що виконує ту саму функцію спілкування, що й усне, застосовують необхідні графічні знаки. Писемне мовлення характеризується відсутністю безпосереднього контакту із співбесідником. Для писемного мовлення характерна більша розгорненість, ніж для будь-якої форми усного мовлення.
Зовнішнє мовлення спрямовується до інших людей в усній або писемній формі, передає думки співбесіднику і забезпечує розуміння його думок.
Викладання мови (формування знань, умінь, навичок) - це навчання окремих видів діяльності: 1) пізнання одиниць мови, запам'ятовування їх, відтворювання тощо; 2) одержання інформації в мовленні; 3) породження мовлення в усній або писемній формі. Мовленнєва діяльність утворюється, формується на основі засвоєння досвіду мовлення попередніх поколінь і мовної дійсності.
В історії методики викладання мови плідно розвиваються дві ідеї теоретичного обґрунтування засобів навчання: 1) загальнодидактичні принципи, що випливають із психології навчання взагалі і визначають загальний напрям у розробці засобів навчання; 2) принципи методики викладання мови, що зумовлені особливостями самого предмета - мови, закономірностями її засвоєння і визначають правила вибору конкретних засобів навчання мови.
Сучасна методика української мовив своїх рекомендаціях спирається на дидактичні принципи, загальні для всіх шкільних предметів, тому що вони вказують на умови, за яких можливе успішне здійснення навчання мови.
Загальнодидактичні принципи активності, свідомості й міцності знань, що пов'язані насамперед з психологічними основами навчання, зобов'язують активізувати Інтелектуальну роботу учнів, навчати їх раціонально мислити.
Необхідність тренувань органів мовлення для вдосконалення вимовних навичок як закономірність засвоєння рідної мови і виводиться власне методичний принцип уваги до матерії мови, до фізичного розвитку органів мовлення. Це правило зобов'язує вчителя "добирати такі засоби навчання, які допомагають йому спрямовувати природний процес засвоєння мовлення закономірним шляхом, забезпечуючи звукову і зорову наочність, оптимальність тренувань органів мовлення". Засвоїти мовний знак (морфему, слово, словосполучення, речення) - "значить запам'ятати його матеріальну оболонку й усвідомити, якому явищу позамовної реальності відповідає знак. Для кожної людини матеріал мови - це насамперед відчуття мовно-моторні і слухові під час роботи м'язів мовного і слухового апарату, а також відчуття зорові (в письмовому мовленні)".
3. Закономірності, методи і прийоми. Їх класифікація
Мовлення учнів розвивається, якщо вони набувають здатності розуміти лексичне і граматичне значення слова, словосполучення, речення, тобто якщо запам'ятовується матеріальна оболонка відповідного мовного знака і правильно співвідноситься з явищем позамовної реальності.
Доказово з'ясовується "залежність розуміння учнем граматичних значень від якості навчання: розуміння не приходить само собою з віком, а здобувається в процесі раціонального навчання". Затримка в розвитку умінь розуміти граматичні форми, значення їх негативно відбивається на розвитку мислення учнів, матеріальною основою якого є граматичні форми рідної мови. На основі цієї закономірності розвитку мовлення - одночасний розвиток лексичних і граматичних навичок, а також відповідних їм розумових, які виявляються в мовленні як розуміння лексичних і граматичних значень,- формулюється принцип розуміння мовних значень і синхронного розвитку лексичних і граматичних навичок.
Інші закономірності засвоєння мови, що виявлені Л. П. Федоренко, з'ясовують, як учні оволодівають нормами літературного мовлення, як засвоюють писемне мовлення.
Теоретичною достовірністю, цілковитою певністю характеризуються методичні принципи, що сформульовані на основі розглянутих закономірностей розвитку мовлення: 1) увага до матерії мови; 2) фізичний розвиток органів мовлення; 3) розуміння мовних значень і одночасний розвиток лексичних і граматичних навичок; 4) оцінка виразності мовлення (увага до виразових засобів мовлення); 5) розвиток мовного чуття; 6) випереджальний розвиток усного мовлення; 7) зіставлення писемної форми мовлення з усною.
Названі методичні принципи, сформульовані з урахуванням закономірностей оволодіння мовленням, розкривають специфіку засвоєння різних елементів мови і тим самим допомагають передбачити застосування тих або інших засобів навчання.
Значення сформульованих методичних принципів у тому, що вони вказують учителеві на необхідність додержуватись таких настанов:
1) застосовувати таку наочність, яка б привертала увагу учнів до форм, що вивчаються;
2) постійно тренувати м'язи органів мовлення для вдосконалення навичок вимови;
3) забезпечувати школярів інтелектуальною роботою, тобто навчити розуміти мовні значення, співвідносити зпозамовною реальністю предметного або логічного ряду одиниці мови;
4) створювати необхідні умови для роботи емоційно-вольової сфери і навчати співвідносити мовні засоби вираження з відповідним емоційним настроєм або вольовим зусиллям;
5) активізувати роботу пам'яті для засвоєння літературних норм, традиції використання одиниць мови в мовленні;
6) випереджено розвивати усне мовлення;
7) постійно тренувати учнів у визначенні співвідношень між написаним і тим, як написане має вимовлятися, прискорюючи темп навчання.
Для зміцнення теоретичної бази методики мови в останні роки пропонується впроваджувати в теорію і практику методики принципи стратегічного і тактичного характеру. Так, О. В. Дудников стверджує, що основою стратегічних принципів методики можуть стати соціально-психологічні функції мови, а для формулювання методичнихпринципів тактичного призначення - фактор структурно-лінгвістичної специфіки мови.
Вчення про систему методів навчання мови склалося історично. Вже у працях Ф.І. Буслаєва, І.І. Срезневського, К.Д. Ушинського дається характеристика методів навчання мови. Радянська дидактика розвинула і збагатила як саме поняття методу, так і питання наукової класифікації їх. На сьогодні відомі класифікації методів навчання мови за джерелами знань, рівнем пізнавальної діяльності учнів, способом взаємодії учителя і учнів на уроці.
За джерелами знань визначають методи навчання мови С. X. Чавдаров, О.В. Текучов, Л. П. Федоренко, Є. М. Дмитровський. О. В. Текучов подає таку класифікацію методів навчання мови: 1) слово (розповідь) учителя; 2) бесіда; 3) аналіз мови (спостереження за мовою, граматичний розбір); 4) вправи; 5) використання
Loading...

 
 

Цікаве