WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Методика навчання орфографії - Реферат

Методика навчання орфографії - Реферат


Реферат на тему:
Методика навчання орфографії
План
1. Місце і значення орфографії у шкільному курсі.
2. Роль правил.
3. Методи і прийоми. Види вправ.
4. Типи диктантів
5. Робота над помилками. Редагування.
1. Місце і значення орфографії у шкільному курсі.
Орфографія (від гр. orthоs - правильний і grapho- пишу) - це система загальноприйнятих правил про способи передачі звукової мови на письмі.
Значення орфографії в шкільному курсі української мови витікає із соціального значення орфографічної норми, яка, як і інші норми, е невід'ємною рисою літературної мови. Дотримання норм, визначених орфографією, полегшує письмове спілкування, е свідченням належної мовної культури.
Завдання шкільного курсу орфографії полягає в тому, щоб, по-перше, ознайомити учнів із системою загальноприйнятих способів передачі звукової мови на письмі; по-друге, довести необхідність практичного оволодіння орфографією, по-третє, сформувати в учнів сталі орфографічні уміння і навички. Останнє завдання є найважливішим і найскладнішим.
Орфографія української мови базується на особливостях її графіки, фонетичної системи, граматичної будови. У зв'язку з цим у шкільному курсі вона не виділяється в окремий розділ, а вивчається паралельно з опрацюванням відомостей з фонетики, графіки, словотвору, морфеміки, морфології.
Серед теоретичних положень, які мають особливо важливе значення для впровадження раціональної методики навчання орфографії, є вчення про орфограму, відомості про принципи української орфографії, взаємозв'язок орфографії з іншими розділами науки про мову.
2. Роль правил
Введення в шкільний курс поняття "орфограма", що є однією із основних одиниць теорії і практики орфографії, деяких відомостей про типи орфограм є, без сумніву, суттєвим удосконаленням. Ознайомлення учнів з відомостями про орфограму дає можливість, по-перше, поліпшити виховання орфографічної пильності, по-друге, вивчати відомості з орфографії, яка в шкільному курсі не виділена в окремий розділ, у системі, по-третє, розширити коло лінгвістичних понять, а отже, й знання з лінгвістики взагалі, по-четверте, попереджувати механічне заучування орфографічних правил, що сприяє піднесенню якості засвоєння і здійсненню принципу розвиваючого навчання.
Ряд учених визначає орфограму як сумнівне написання, що вимагає застосування певного орфографічного правила. Автори такого визначення основну увагу, як бачимо, приділяють диференціації понять "орфограма" - "неорфограма". Для практики навчання орфографії такий підхід до певної міри раціональний, бо відмежування у вивченні орфографії і формування орфографічних навичок здійснюється протягом усіх років навчання. Виділяють чотири самостійні, тісно пов'язані між собою етапи роботи над орфографією: початкові, 5-6 класи, 7- 8 і 9-11 класи. Особливе місце серед них займають 5-6 класи, коли засвоюються деякі теоретичні відомості з орфографії й в основному формується орфографічна грамотність. На цьому етапі необхідно зважати на ступінь ознайомлення учнів у 1-4 класах з типами або й видами орфограм, щоб не вивчати, а повторювати засвоєні в початкових класах, приділяючи основну увагу тим, з якими учні зустрічаються вперше.
За ступенем ознайомлення учнів у початкових класах можна виділити серед типів три групи орфограм: 1) орфограми, з якими учні не знайомились, 2) повністю вивчені і 3) частково опрацьовані.
До першої групи відноситься орфограма-дефіс. Робота над нею починається з 5 класу, коли вивчається складання як різновид творення слів. П'ятикласники з'ясовують суть орфограми, виробляють уміння виявляти її і, використовуючи відповідні орфографічні правила, правильно писати слова з нею.
Типом орфограми, вивчення якої завершується в початкових класах, є орфограма-рисочка (перенос слів). У середніх класах повторюються відомості про цю орфограму і закріплюються навички переносити слова. При цьому вчитель не може задовольнитися відтворенням вивченого, а має поглиблювати знання теоретичних відомостей, що лежать в основі переносу слів, підкреслюючи цим зв'язок орфографії взагалі і повторюваної орфограми зокрема з фонетичними й морфологічними особливостями мови. Поглиблене повторення переносу слів проводиться в зв'язку з вивченням неорфографічних тем з фонетики (складоподіл, приголосні звуки, зокрема [дж], [дз] )і будови слова.
Третю групу складає переважна більшість передбачених програмою орфограм - буквені, апостроф, пропуски, контакти. Роботу над ними необхідно починати з відновлення в пам'яті учнів засвоєних у початкових класах видів орфограм і орфографічних правил та відомостей з мови, з якими вони зв'язані. У такий спосіб повторюються й осмислюються загальні закономірності відповідної орфограми, її суть. Це дає можливість глибоко опрацювати новий вид певної орфограми, підкреслити спільне й відмінне в порівнянні з раніше вивченим.
Так, апостроф вивчається з 1 по 4 клас. Учні за цей час засвоюють такі види цієї орфограми, як: 1) апостроф після букв, що позначають губні приголосні, перед я, ю, є, ї (м'яч); 2) апостроф після р у кінці складу (довір'я);
3) апостроф після префіксів, що закінчуються на приголосний (з'їзд). У 5 класі на спеціальному уроці знання про апостроф узагальнюються, підкреслюється спільне між усіма видами цієї орфограми: в кожному випадку апострофом позначається твердість приголосного передм'яким звуком [й], який разом з відповідними голосними позначається буквами я, ю, є, ї. Після вправ, у процесі яких практично усвідомлюються особливості вживання апострофа і вдосконалюються навички, здобуті в початкових класах, учні опрацьовують ще два види цього типу орфограми: апостроф після к (Лук'ян) і після першої частини складних слів, що закінчується твердим приголосним (двохядерний).
У 6-8 класах проводиться систематичне повторення вивчених на попередніх етапах орфограм на уроках мови, в 9-11 класах - удосконалення орфографічної грамотності в зв'язку з написанням творів.
3 . Методи і прийоми навчання орфографії
Засвоєння орфографії забезпечується вмілим використанням методів теоретичного вивчення рідної мови. Добір методів, прийомів і вправ для кожного конкретного випадку при вивченні орфографії має бути винятково дбайливим, враховувати вікові особливості дітей, рівень їхнього розвитку й те, які психічні якості учнів удосконалюються: пам'ять, увага, сприйняття тощо.
Зв'язний виклад учителя як метод навчання орфографії використовують для теоретичного обґрунтування тих написань, які своєю складністю вимагають або затрати великих зусиль учнів, або просто непосильні для самостійного усвідомлення. Насамперед слово вчителя потрібне для з'ясування правопису слів, зв'язаних з чергуванням голосних у коренях слів (чергування о - а, е - й та ін.), окремих правил правопису іншомовних слів, написань через дефіс тощо. Звичайно, слово вчителя має місце й тоді, коли подаються історичні довідки до правопису слів, що не підлягають правилам, чи до написань,які відбивають складні фонетичні процеси.
Оскільки вивчення орфографії будується на базі граматики (опрацювання якої передує вивченню орфографії), то цілком природно, що такого типу написання можна вільно з'ясувати шляхом бесіди. Це стосується правопису закінчень, суфіксів, префіксів, складних слів тощо.
Спостереження й аналіз мовних явищ як метод теоретичного вивчення доцільний тоді, коли виникає потреба користуватися зіставленням і порівнянням для усвідомлення правопису орфограми. Це стосується вивчення правопису букв, що позначають ненаголошені голосні, написання слів, де відбуваються асимілятивні процеси і т. ін.
Доступні для самостійного опрацювання всьому колективові класу теми варто вивчати шляхом роботи з підручником.
Вивчення орфографії має носити проблемний характер, щоб постійно зацікавлювати учнів, спонукати їх до творчої праці, шукати й
Loading...

 
 

Цікаве