WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Загальні питання методики викладання української мови. Методика викладання української мови як наука і як навчальна дисципліна - Реферат

Загальні питання методики викладання української мови. Методика викладання української мови як наука і як навчальна дисципліна - Реферат

діяльність складається з багатьох дій і заснована на цих діях і операціях. У структурі мовленнєвої діяльності виділяють чотири важливих дії: 1) орієнтування в умовах діяльності; 2) вироблення плану у відповідності з орієнтуванням; 3) здійснення виробленого плану, реалізація його; 4) зіставлення матеріалу.
Навички - це автоматизовані дії з мовним матеріалом (фонетичним, лексичним, граматичним) як у процесі рецептивного мовлення (слухання, читання), так і продуктивного мовлення (говоріння, писання). До навичок слід відносити і техніку читання, і техніку письма. На основі використання одиниць мови з метою комунікації в різних видах мовленнєвої діяльності виділяють уміння слухання, говоріння, читання, писання.
Знання, уміння і навички формуються паралельно і у взаємному зв'язку під час виконання дій. Наприклад, знання про слово, його значення, сполучуваність, граматичні форми здобуваються у процесі дій зі словом; одночасно дії з таким словом автоматизуються і переходять у навички.
Мовленнєві уміння формуються на основі кількох етапів дій: 1) на основі орієнтирів (даного мовного матеріалу) та інструкцій виконуються дії з поданим мовним матеріалом; 2) на основі інструкцій виконуються мовленнєві дії (при наявності зовнішніх опор); 3) тренуються в мовленні без зовнішніх опор; 4) дії переносяться у внутрішній план.
Мовленнєві вміння у всіх видах діяльності мовлення зв'язані з емоціями, уявленнями, мисленням. При рецептивному мовленні, коли пізнаються форми мови і їх значення, потрібно співвідносити ці форми з позамовною дійсністю, глибоко вникати у підтекст мовлення. А під час породження мовлення треба орієнтуватися в позамовній дійсності, в умовах спілкування і вміло добирати засоби мови для побудови мовлення кожного разу по-новому, тобто відчувати, уявляти, мислити.
Мова як суспільне, історичне явище, що тісно пов'язане з духовним, розумовим, психічним життям людей, має велике значення для кожного народу: вона супроводжує всі сторони буття, процеси пізнавальної і творчої діяльності, завдяки їй люди спілкуються між собою, обмінюються думками, мислять, пізнають навколишній світ, усвідомлюють явища, процеси, дії, залежність між ними. Саме тому мова - найцінніше багатство народу, його історія, свідомість, продукт суспільного життя.
Відображаючи дійсність у різноманітних формах її буття, забезпечуючи інтелектуальну діяльність людини (мислення, сприймання, пам'ять, уяву), мова тим самим має величезне суспільне значення. Завдяки їй людство може зберігати в часі і передавати з покоління в покоління досвід, найвищі інтелектуальні досягнення. "Мова є великим засобом зближення між людьми... Дати можливість учневі опанувати рідну мову - значить... дати йому можливість бути активним членом суспільства".
З'ясуванням суті походження мови цікавились здавна. Важливу роль мови в житті й культурі народу відзначали видатні вітчизняні вчені й письменники -О.О.Потебня, Ф. І. Буслаєв, І. І. Срезневський, Т. Г. Шевченко, Марко Вовчок, Леся Українка, Іван Франко та інші.
Мову як важливий засіб впливу на людину, як знаряддя освіти і виховання високо оцінював К. Д. Ушинський. Він називав її "дивним педагогом", який "навчає напрочуд легко, за якимось недосяжно полегшеним методом [...] Серед інших предметів вивчення немає жодного такою мірою здатного розвинути людину, як вивчення мови..." н.
Засвоюючи мову, людина тим самим збагачує свої знання. За допомогою мови здійснюється діалектико-матеріалістичне розуміння всіх навчальних дисциплін. Знання мови, вміння користуватися нею усно й на письмі - неодмінна умова навчання і виховання підростаючого покоління. Вивчення рідної мови безпосередньо сприяє розвитку мислення, розумових, психічних, вольових і моральних якостей учнів.
Високу оцінку мові як засобу освіти і виховання дав визначний радянський педагог В. О. Сухомлинський. "Викладання мови - це майстерність творення людської душі, бо вона є найніжнішим, найтоншим діткненням до серця дитини. Викладання мови - це людинознавство, бо в слові поєднуються думки, почуття, ставлення людей до всього навколишнього світу. Викладання мови - це й: суспільствознавство, бо в слові закарбовані століття життя й боротьби народу, його мужність і слава, надії і сподівання".
Українська мова в сучасній школі є могутнім засобом розвитку освіти і культури, вона містить у собі невичерпні можливості розумового виховання, розвитку пізнавальних здібностей учнів. Безпосередні зв'язки з мисленням, свідомістю, трудовою діяльністю створюють умови для ідейно-політичного впливу на учнів, визначають її як один із головних засобів формування світогляду людини.
Заняття з мови забезпечують найтісніший зв'язок теорії з практикою, бо все, що доводиться виконувати на уроках мови, пов'язане з усним і писемним мовленням учнів, а тому засвоєння мови безпосередньо пов'язане як із збагаченням знань, так і з виробленням умінь і набуттям навичок.
Безпосередній зв'язок мови з мисленням і свідомістю зумовлює значення її як одного з найдійовіших засобів, за допомогою якого виховується свідомість, любов до Батьківщини.
Розвинена мова людини - не тільки форма думки, а й сама думка, супутник мислення, свідомості, джерело пам'яті. Створені за допомогою мови образи, описи подій, якостей, властивостей найрізноманітніших виявів матеріального і духовного життя людей є вищим актом пізнавальної діяльності людини. "Мовна поведінка,- пише О. Синиця,-o частина загальної поведінки людей, вона свідчить як про рівень розумового розвитку, так і про рівень її виховання. Вона репрезентує людину в цілому" 19.
Ознайомлення із словниковим багатством, своєрідністю звукової та інтонаційної системи, словотворчими властивостями, особливостями граматичної будови, художньо-зображальними засобами мови розкриваєучням духовне багатство народу, сприяє національному вихованню, формуванню загальнолюдських цінностей в учнів.
Виконання найрізноманітніших усних і письмових вправ у процесі вивчення мови виховує наполегливість,
Шкільний курс української мови передбачає вивчення таких розділів: фонетика, орфоепія, графіка, лексика і фразеологія, будова слова, словотвір, морфологія, синтаксис, орфографія, пунктуація, стилістика. Подається необхідна сума теоретичних знань, виробляються практичні навички культури усного і писемного мовлення. Деякі розділи (орфоепія, графіка, орфографія, пунктуація) вивчаються не окремо, а в зв'язку з опрацюванням питань інших розділів.
Учні знайомляться також з мовою як суспільним явищем, роллю її в житті людей і, зокрема, в шкільному навчанні. У процесі вивчення всього курсу української мови розглядається питання інтегрованості, використання між предметних зв'язків.
"Мета шкільного курсу української мови,- відзначає М. В. Фоменко,- полягає в тому, щоб забезпечити лінгвістичну освіту, необхідну кожному випускникові середньої школи, навчити школярів володіти мовою так, як це необхідно для активної виробничої діяльності, для самостійної роботи над підвищенням свого культурного і фахового рівня".
Вивчення мови невіддільне від розвитку усного і писемного мовлення учнів, передбачає збагачення словника їх, оволодіння нормами літературної мови на всіх рівнях, формування в школярів умінь і навичок зв'язного викладу думок.
Таким чином, у процесі вивчення української мови в школі необхідно розв'язувати досить важливі загальноосвітні, виховні і практичні завдання. Усе це зумовлює й завдання шкільного курсу української мови: 1) дати учням необхідну суму наукових знань про мову, її граматичну будову, словотвір, лексику і фразеологію, фонетичну систему
Loading...

 
 

Цікаве