WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Статеворолеві стосунки в історії суспільного розвитку - Реферат

Статеворолеві стосунки в історії суспільного розвитку - Реферат

чергу, роз'яснював: "Жінка - це самка через певний брак якостей... Жіночий характер страждає від природної дефективності ... Жінка є лише матеріал, принцип руху забезпечений іншим, Чоловічим началом, кращим, божественним". Він називав жінку як "безсильного чоловіка" внаслідок якогось недоліку. Сократ говорив: можна вважати щастям, що ти народився чоловіком, а не жінкою. Платон твердив, що душі боягузливих і недостойних чоловіків після їх смерті переселяються в жінок.
На відміну від Спарти, де чоловіки і жінки мали майже рівні права, афінська жінка була позбавлена багатьох прав. Вона проживала на жіночій половині будинку (гінекеї), без дозволу не могла виходити з дому, тим більше без супроводу. Жінку часто називали "ойкуремою", що означало щось середнє між знаряддям для дітородіння і річчю для догляду за господарством. До шлюбу афінянки жили в затворництві, лише зрідка виходячи з дому для участі в релігійних церемоніях. Та й після шлюбу, чим рідше показувалися жінки на людях, тим більше гордилися ними батько й чоловік.
Не вирізняється ґендерною терпимістю і християнство. Все, що пов'язано з плоттю, для істинного християнина гріховне, і вмістилище гріха - жінка. Земна жінка не рівня чоловікові. Вона гріховна, як гріховна її праматір Єва. Підпорядкований стан жінки закріплено в релігійних ученнях. У християнському вченні жінка - це джерело зла, корінь усіх гріхів, "ворота, через які входить диявол". Не випадково саме жінки становили основний контингент жертв інквізиції.
З XI століття становище жінки почало покращуватись. У період хрестових походів багато жінок залишалося без нагляду чоловіків і зіткнулися з необхідністю самостійно розпоряджатися сімейною власністю. З другого боку, "перетворенню жінки на даму" сприяв і духовний ріст самих чоловіків. Багато з них поверталися з хрестових походів не лише зі здобиччю, але й збагатившись уявленнями про життя в інших країнах, де домінувало більш гуманне ставлення до слабкої статі. З часом певну стабільність в життя жінки внесла і сама церква - шлюбні закони повністю перейшли під юрисдикцію духовенства, яке засуджувало розлучення ще більше, ніж шлюби.
Основний культ епохи Відродження - здорова жінка, яка втілює ідею плідності й материнства. Ніколи до цього коханню і красі не приділяли стільки уваги. Після тисячолітнього релігійного аскетизму Європа переживала першу сексуальну революцію.
Де-юре рівність статей у суспільстві проголосила Французька буржуазна революція (1789-1794), але фактично в більшості європейських країн існувала ґендерна асиметрія в усіх сферах громадського і державного життя.
З середини XIX ст. питання про включення жінок в освітній процес стає актуальним в усій Європі, а з кінця 70-х років європейські жінки отримують доступ до вищої освіти.
У новій історії ставлення до жіночого питання в суспільстві було неоднозначним. На противагу ідеологам фемінізму, що зароджувався у другій половині XIX ст., А. Шопенгауер, Ф. Ніцше стверджували, що природа обдарувала жінку лише брехливістю, схильністю до зрад, невдячністю тощо. Жінка мусить мати хазяїна. Вольтер писав: "Жінка - це людська істота, яка одягається, балакає і роздягається".
В українському суспільстві жінка традиційно відігравала велику роль. Зі смертю чоловіка вона ставала главою сім'ї. Вдова передавала господарство сину лише зі старістю. І за життя чоловіка дружина часто брала участь у його справах. Хоч традиційно при всьому цьому підкорення чоловікові було обов'язковим, що виражалось у відомій приказці: "Жінка небита, як хата невкрита". Коли в середині XVII ст. більша частина України перейшла під юрисдикцію Московської Русі, її народ опинився в новому патріархальному порядку з приниженням жінки, позбавленням її будь-яких прав ("Для женщин и скота нет суда").
І проте, у порівнянні з жінками Московії українська жінка традиційно користувалася істотною свободою дій, навіть без огляду на включення в нову патріархальну соціальну структуру. Французький мандрівник С. Де Боплан дивувався під час подорожі Україною у XVII ст. "відносно вільним становищем українських дівчат". Навіть дошлюбний секс української дівчини не так жорстоко засуджувався як у північних сусідів. Що ж до сватання, то українські жінки взагалі часто перехоплювали ініціативу. На відміну від російської практики, де всі рішення про шлюб дитини приймали батьки, в Україні закон вимагав добровільної згоди нареченої на укладення шлюбу.
Не дивлячись на численні культурні відмінності, з тих часів як Україна фактично стала частиною Московії, два суспільства розвивались у подібних, ґендерно зумовлених сферах діяльності. Те, що продовжувало розділяти їх, то це традиційно низький статус жінок у Московській Русі і, навпаки, висока повага, якою в Україні завжди користувалася жінка.
Заклики до зміни життя жінок зазвучали в Україні, як і в усій Російській Імперії, наприкінці XIX - початку ХХ ст. На початку ХХ ст. радикали вдало провели в життя ідею особистої свободи жінки. В результаті радянські реформи 20-х років значно випередили свій час. І все-таки традиційні сексистські ідеї зберегли домінуюче становище в радянській культурі. Українська жінка теж була вписана в патріархальну структуру суспільства.
Радянський тоталітаризм, який розвинувся в 30-х роках ХХ ст., був у своїй сутності чоловічоюкультурою. Офіційний тілесний канон радянського мистецтва 30-х років ХХ ст. характеризується надміром оголеної чоловічої плоті - паради з участю напівоголених гімнастів, численні скульптури спортсменів, розквіт спортивної фотографії. Щоправда, на відміну від нацистського, у радянському мистецтві геніталії завжди прикриті, його тілесний еталон більше нагадує унісекс. Але цей "унісекс" як в естетиці, так і в педагогіці, був сильно маскулінізований. Радянська "рівність статей" мовчазно передбачала підгонку жінок, включаючи й їх тіло, до традиційного чоловічого стандарту (всі однаково працюють, всі готуються до праці й оборони, ніяких особливих жіночих проблем тощо). Одним з аспектів цієї політики була і лицемірна більшовицька сексофобія. Соціальна несвобода поглиблювалась глобальною фемінізацією інститутів соціалізації й персоніфікувалась у домінантних жіночих образах (виховання матір'ю, вихователькою в дошкільних закладах, учителькою в школі).
Література:
1. Зайцев А. Г., Зайцев Г. К. Педагогика счастья (Валеология семьи). - СПб: Союз, 2002. - 320 с.
2. Хубер Д. Теория гендерной стратификации // Антология гендерной теории. - Минск: Пропилен, 2000.
3. Коменский Я. А. Великая дидактика // Коменский Я. А. Локк Д., Руссо Ж. Ж., Песталоцци И. Г. Педагогическое наследие. - М.: Педагогика, 1987. - 450 с.
4. Гельвецій К. А. Про людину, її розумові здібності та її виховання // Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. - М., 1971. - 420 с.
5. Руссо Ж. Ж. Эмиль, или О воспитании // Коменский Я.А., Локк Д., Руссо Ж. Ж., Песталоцци И. Г. Педагогическое наследие. - М.: Педагогика, 1987. - 450 с.
6. Педагогические идеи Роберта Оуэна. - М., 1940. - 260 с.
7. Даденков М. Ф. Історія педагогіки. - К., 1947. - С. 129.
8. Кравець В. П. Історія української школи і педагогіки. - Тернопіль: Тернопіль, 1994. - 358 с.
9. Филиппова Г. Г. Психология материнства. - М.: Изд-во Института Психотерапии, 2002. - 240 с.
10. Ушинський К. Д. Про народність в громадському вихованні // Вибрані пед. твори. в 2-х томах. - Т. 1. - К.: Рад. Школа, 1983. - С. 43-103.
11. Ушинський К. Д. Проект учительської семінарії // Вибрані пед. твори. в 2-х томах. - Т. 1. - К.: Рад. Школа, 1983. - С. 31-55.
12. Русова С. Ф. Нова школа // Вибрані пед. твори. - К.: Освіта, 1996. - С. 207-218.
13. Русова С. Ф. Націоналізація школи // Вибрані пед. твори. - К.: Освіта, 1996. - С.293-297.
14. Ващенко Г. Г. Виховний ідеал. - Полтава, 1994. - 191 с.
15. Блонский П. П. Очерки детской сексуальности // Избр. пед. и псих. Про-изведения. - Т. 1. - М.: Педагогіка, 1979. - С. 202-277.
16. Макаренко А. С. Педагогические сочинения в восьми томах. - М.: Педа-гогіка, 1985.
17. Кон И. С. Сексуальная культура в России: клубничка на березке. - М., 1997. - 300 с.
18. Колбановский В. Н. О половом воспитании подрастающего поколения // Советская педагогика. - 1964. - № 3. - С. 27-32.
19. Сухомлинський В. О. Вибрані твори в п'яти томах. - К.: Рад. Школа, 1976-1978.
20. Бовуар С. Второй пол. - СПб: Питер, 1997. - 218 с.
21. Кравець В. П. Теорія і практика дошлюбної підготовки молоді. - К.: Ки-ївська правда, 2000. - 688 с.
22. Мани Дж., Такер П. Ориентация // Сексология (хрестоматия). - СПб: Питер, 2001. - 512 с.
23. Вейнингер О. Пол и характер. - М.: Латард, 1997. - 358 с.
Loading...

 
 

Цікаве