WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Ґендерний підхід в історії освіти та педагогічної думки - Реферат

Ґендерний підхід в історії освіти та педагогічної думки - Реферат

М. І. Пирогова звучать антифеміністські мотиви, особливо щодо рівних прав жінки з чоловіком на однакову освіту, його ідеї підштовхували в Україні до створення феміністських рухів.
У другій половині XIX ст. все частіше звучить ідея не лише однакової освіти хлопчиків і дівчаток, але і спільного їх навчання в освітньо-виховних закладах (М.О.Корф, М.С.Шашкевич, О.В. Духнович).
Суттєве значення формуванню рівноправності статей надавав класик вітчизняної педагогіки К. Д. Ушинський: "Для християнства чоловік і жінка - особи рівноправні, однаково самостійні й однаково відповідальні, яких тільки шлюб вводить у рівноправні між собою відносини" [13]. У ряді своїх праць він протестує проти патріархатно-ґендерного підходу в суспільномувихованні: "Найцинічніше висловлене бажання приготувати з жінки мислячий, господарський прес для віджимання всього, що можна витиснути з усякого ганчір'я, варених кісток, кавової гущі, гнилої картоплі, щоб нічого в господарстві даремно не пропадало" [13]. Формулюючи принцип народності, К. Д. Ушинський зазначив, що "жінці повинне бути забезпечене виховання й освіта рівні з чоловіком, бо здійснення народного виховання багато залежить від жінки-матері".
У контексті розробки проблем народної школи К. Ушинський значну увагу приділяв проблемам жіночої освіти, а, будучи інспектором Смольного інституту шляхетних дівчат, сам практично займався реформуванням жіночих навчальних закладів. Він був твердо переконаний, що кожна майбутня матір повинна добре володіти рідною мовою, мати різноманітні знання про навколишні предмети та явища, мати елементарне уявлення про педагогіку.
Ушинський різко негативно ставився до обмеження прав жінок і тим більше до заборони їм займатись педагогічною діяльністю. Він, працюючи у Смольному, відкрив для вихованок педагогічний клас. У час, коли і в Європі, і в Росії точилися суперечки щодо використання жінок на педагогічній роботі, К. Ушинський дійшов висновку, що жінки-педагоги працюють не гірше від чоловіків, особливо у малолітніх та елементарних класах. "Взагалі ж, кажуть, що старанністю, точністю у виконанні своїх обов'язків, терпінні та вмінням поводитися з дітьми, вчительки не тільки не відстають від учителів, а навіть переважають їх" [14]. Говорячи про наявність однакових з чоловіками даних для педагогічної праці, Ушинський наполягав на рівній з чоловіками оплаті праці жінок-педагогів.
На ниві створення жіночих навчальних закладів прославилася одна з перших жінок-педагогів Х. Д. Алчевська (1841-1920). Особливо популярними стали жіночі недільні школи, в яких навчалися не лише малолітні дівчатка, але й дорослі жінки. Велика увага в них приділялась правильному ставленню вчителів до учениць, вивченню здібностей, інтелектуальних якостей кожної дівчини, жінки. Харківська жіноча недільна школа Х. Алчевської і до сьогодні залишається у пам'яті народній.
У роки революції 1905-1907 рр. на увесь голос зазвучала вимога - вирівнювання програм жіночих гімназій з програмами чоловічих. Лише за три роки в Україні було відкрито 33 жіночих гімназій. Саме після революції 1905-1907 рр. в Україні з'являються перші школи та училища зі спільною формою навчання. Ще одна тема дискусій цього часу - доступ жінкам до університетської освіти. На педагогічному горизонті в цей період засяяли імена жінок-педагогів: Л. Українки, С. Русової, Е. Евертової та інших.
У роки Української Народної Республіки (1917-1920 рр.) школа проголошувалась спільною для хлопців і дівчат. Усім дітям шкільного віку забезпечувалась можливість отримати безплатну освіту у добре організованій школі. Практика спільного навчання в УНР стала повсемісною. Педагоги і психологи тих часів Л. Раскін, Е. Евертова та інші підкреслювали, що у разі спільного навчання між дітьми і підлітками протилежної статі формується дружба, вони набувають важливого досвіду товариства. Таким чином, спільне навчання підкреслює рівноправність статей, створює базу для подальших міжособистісних контактів і спільної праці.
Проблемам вирішення жіночого питання, спільного навчання хлопців і дівчат, підготовки їх до самостійного дорослого життя присвячено низку наукових праць видатного українського педагога С. Ф. Русової. Вона акцентує увагу на національному факторові виховання, сутність якого вбачає в необхідності ознайомлення молодої людини з культурою, звичаями, сімейним побутом того народу, до якого вона належить. Вже змалку оченята дитини мають кохатися в улюблених національних кольорах та орнаментах, розвиток дитячої уяви має здійснюватись на основі народних оповідань, казок, віршів, легенд, а слух - на основі рідних пісень. Етнографічним матеріалом необхідно оздоблювати родинний побут, життя школи, взагалі оточення дітей. Усе це має створювати національну естетичну атмосферу, природно вводити дитину до проблем родини, міжособистісних стосунків.
Окреслюючи характер майбутньої української школи С. Ф. Русова (1856-1940) писала: "Наша школа має бути громадською, як колись наші братські школи ... Хлопці в ній вчаться разом з дівчатами..." [15]. Говорячи про принцип коедукації (спільне навчання), вона відзначала, що "хлопці стають не такі зухвалі й сухі, дівчата набираються більшої сміливості та справедливості. Обидві статі краще пізнають одна одну" [16].
Велику увагу С. Ф. Русова приділяє проблемі формування досвіду нестатевої любові. Саме формуючи любов до природи, своєї домівки, села чи міста, Батьківщини, рідних і близьких, свого народу, всього людства, можна розвинути широку любовну сферу молодої людини, яка стає базою для розвитку кохання і усвідомлення необхідності всюди поводитись красиво і правдиво.
У складних умовах нової радянської школи вирішення проблем диференційованого виховання хлопців і дівчат мало свої труднощі. Допускались тут і крайнощі: ігнорувалась специфіка виховання статей, теми особистого життя, кохання, підготовки учнів до виховання дітей часто вилучались з педагогічної роботи, особливості виховання юнаків і дівчат нівелювались. Ці ж проблеми залишались нерозв'язаними в українській школі і після остаточного встановлення радянської влади.
У 1921 р. почалась розробка навчальних програм для нових типів шкіл. Програма з суспільствознавства для шкіл-семирічок включала відомості про сім'ю, рівноправ'я чоловіка і жінки. Частково відповідний матеріал знаходив відображення в програмах з літератури для шкіл ІІ-го ступеня. У 1923-25 роках науково-педагогічна секція Державної Вченої Ради Наркомосу видала комплексні навчальні програми, в яких містились установки на моральну підготовку учнів до сімейного життя. Ряд методистів радили висвітлювати статеве питання, питання проституції, шлюбу, материнства і дитинства. Аналізуючи подібні матеріали, можна виявити в них окремі питання історії сім'ї,
Loading...

 
 

Цікаве