WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Ґендерний підхід в історії освіти та педагогічної думки - Реферат

Ґендерний підхід в історії освіти та педагогічної думки - Реферат

запропонував ряд профілактичних заходів, які б стримували ранній чуттєвий розвиток молоді. Правильно організована "любовна політика" стане виховним засобом, продовженням фізичного і духовного виховання гармонійців.
Одним з перших прихильників спільного виховання хлопчиків і дівчаток був Р. Оуен. У своїй праці "Новий погляд на суспільство, чи досліди про утворення характеру" (1814) він писав, що в умовах спільного навчання хлопчики і дівчатка "ставились один до одного як брати і сестрипротягом усіх років, які вони до дванадцятирічного віку проводили в школі" [9]. Запроваджуючи спільну освіту, Р. Оуен обґрунтував це тим, що жінка повинна отримувати однакову з чоловіком освіту, щоб виконувати обов'язки, як спільні з ним, так і свої особливі. Всебічна освіта жінки, на думку Р. Оуена, вкрай необхідна для звільнення її від тієї економічної і політичної залежності, в якій вона перебуває на даний час. "У раціональному стані суспільства всі від народження будуть виховані так, щоб до зрілого віку стати цілком і всебічно сформованими людьми - чоловіками чи жінками - у фізичному, розумовому і моральному відношеннях" [9].
Основоположник педагогіки позитивізму Герберт Спенсер (1820-1903), аналізуючи європейський досвід виховання та навчання, переконливо показував анахронізм шкільного викладання, в якому доцільність підпорядкована блискучій зовнішності: "Якщо ми спитаємо, чому ми даємо хлопчикам класичну освіту, то відповідь буде мотивована бажанням догодити громадській думці. Люди прикрашають розум своїх дітей, бо наряджають їх тіло, відповідно з пануючою модою" [10; 128]. Ще більше відчувається ця перевага гарного над корисним у вихованні жінки: танці, манери, музика, співи, малювання довгий час стояли на першому плані. Протестуючи проти різних підходів до виховання хлопців і дівчат, він писав: "У нас є причини неясно запідозрювати, що батьки не бажають мати дочок міцної будови тіла, що надлишок здоров'я і фізичних сил вважається непристойним для дівчини благородного походження" [10; 131].
Г. Спенсер, мабуть, вперше в історії школи і педагогіки, ставить питання про наукову підготовку до родинного життя, висловлюючи своє здивування, що жодного слова про виховання не говорять тим, хто в майбутньому буде батьком чи матір'ю, незважаючи на те, що від виховання дітей залежить їх життя і смерть, а значить і їх добробут. "Коли б, - іронічно зауважує Спенсер, - через якийсь дивний випадок нашим віддаленим потомкам не залишилось би від нас нічого в спадщину, крім купи підручників і паперів педагогічної ради, то антикварій тієї епохи, не знайшовши в них ніякої вказівки на те, щоб учні могли стати коли-небудь батьками, вирішив би: "Цей курс навчання, мабуть, призначений для тих, хто не буде вступати в шлюб". Я бачу тут ретельну підготовку до вивчення різних предметів, переважно для читання книг вимерлих і сучасних націй, крім своєї власної (із чого я роблю висновок, що в цього народу було дуже мало гарних літературних творів рідною мовою), але я не знаходжу ніде навіть натяку на те, як виховувати дітей. Невже вони були такі нерозумні, що виключали з програми все, що стосується підготовки до цього найважливішого з усіх людських обов'язків? Мабуть, це був елементарний курс для якогось чернецького ордену" [10]. Спенсер, мабуть, одним з перших показує, наскільки наслідки незнайомства батьків з фізіологією, психологією, педагогікою сумні для дітей як у фізичному, так і в розумовому їх розвитку. "Найчастіше відповідальність за хвороби дітей, за їх кволість, за їх страждання падає цілком на батьків" [10; 129].
Здійснивши в кінці XIX ст. перехід до загального всеобучу, європейські держави практично вирішили проблему рівних прав жінок і чоловіків на освіту, хоча ґендерна асиметрія в суспільстві, а отже і в шкільному навчанні залишилась і в ХХ столітті.
На відміну від країн Західної Європи, освіта у Київській Русі була доступна для дівчат. У 1086 р. княжна Ганна Всеволодівна відкрила першу жіночу школу в Києві, в той час, як у Європі ще дискутували на предмет того, чи є жінка людиною. Такі ж школи відкривались і в інших містах держави. Ряд джерел засвідчує високу освіченість жінок, насамперед у князівських верхах. Це підносило престиж Київського двору серед монархів Європи, оскільки було базою для міждинастійних шлюбів. Мабуть не випадково Ярослав Мудрий через своїх високоосвічених дочок, виданих заміж до європейських монархій (Ганна - дружина французького короля Генріха, Єлизавета - норвезького конунга Гарольда, Анастасія - угорського короля Анджея), був названий тестем Європи. Сестра Володимира Мономаха Євпраксія була імператрицею священної Римської імперії, брала активну участь у політичному житті західної Європи.
Не втрачений інтерес до жіночої освіти був і в період українського Ренесансу. Про це у 1652 році писав Павло Алепський: "Мало не всі українці і більша частина їх жінок і дочок уміють читати... Черниці Вознесенського монастиря, найбільш із заможних і значних родин, усі були не тільки письменні, а навіть високоосвічені і самі писали багато наукових та інших творів" [11; 50].
Не дивлячись на те, що в козацькій державі жінок не допускали до спільного проживання зі своїми чоловіками і синами, їх значення у суспільних відносинах було великим. Козацька педагогіка, виховуючи майбутніх козаків-лицарів, особливу роль відводила формуванню лицарської честі, серед неписаних законів кодексу якої відзначались так, як:
- шляхетне ставлення до дівчини, жінки;
- милосердність;
- вірність у коханні, дружбі тощо.
Необхідність доброї освіти дівчат, як матерів тих діячів, що могли б колись вирости серед "стуманілого" люду, зазначена серед завдань Кирило-Мефодіївського братства, оспівана в поезії Т.Г.Шевченка. Відмінною рисою суспільно-педагогічного руху 60-х років XIX ст. є його спрямованість на боротьбу за освіту жінок. Саме під його тиском в Україні створюються інститути шляхетних дівчат (Харків, Полтава, Одеса, Київ), жіночі гімназії та єпархіальні школи.
Проти соціальної нерівності жінок у цей час різко виступив М. Пирогов (1810-1881). "Жінка, якщо вона здобуде належну освіту й виховання, може так само добре засвоїти собі наукову, художню і громадську культурність, як і чоловік". У вихованні жінки полягає виховання всього людства: "Нехай жінки зрозуміють, що вони, доглядаючи колиску людини, влаштовуючи ігри її дитинства, навчаючи лепетати перші слова й першу молитву, стають головними будівниками суспільства" [11; 108]. Головна умова при цьому та, щоб жінка збудила в собі свою жіночність. "Жінка з чоловічою освітою і навіть у чоловічому одязі повинна завжди залишатися жіночною і ніколи не нехтувати розвитком кращих дарів своєї жіночої природи" [11; 108].
Не дивлячись на те, що у висловлюваннях
Loading...

 
 

Цікаве