WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Становлення державної системи благодійності у Західній Європі та Росії (з ХVI до середини ХVIII ст.) - Реферат

Становлення державної системи благодійності у Західній Європі та Росії (з ХVI до середини ХVIII ст.) - Реферат

Крім того, необхідно виховувати бідних дітей в працелюбстві, чого не можуть забезпечити їм батьки, що страждають певними вадами. Слід взяти до уваги, що через нестачу хороших вихователів чимало з дітей бідняків стають волоцюгами. І так продовжується з покоління в покоління.
На думку Беллерса, у коледжі буде біля двохсот різних видів ремесел, а тому засновники коледжів будуть мати з них чималу користь.
Беллерс наводить переваги виховання у коледжі з приватним вихованням:
1. Тут будуть всі види занять і інструментів, які можуть бути використані для дітей різного віку і різних здібностей.
2. Будь-яким мовам і знанням можна буде навчитись завдяки тому, що тут в ремісники всіх національностей.
3. І дорослі, і діти легше підкоряються правилам і законам, коли вони бачать, як інші підкоряються.
4. Вони будуть знаходитись під наглядом учителів більше, ніж в приватній сім'ї і, отже, уникнуть божевільних вчинків.
5. Юнацтво прагне до товариства. Коледж являтиме собою корисну компанію і попередить від бажання виходити за його межі. Будучи добре керованим, він збереже від тих бід і вчинків, яким вчаться за його межами.
6. Там може бути бібліотека, ботанічний сад для розпізнавання трав, лабораторія для виготовлення лікарств...
Трудовий коледж розглядався Д.Беллерсом як школа, призначена для бідних, але у якій зможуть навчатись і діти багатих.
На жаль, проект Джона Беллерса не був реалізований, згодом забутий і був знову помічений у 1817 році і перевиданий Р.Оуеном.
4. Церковно-державна благодійність у Росії.
У трой час, коли Західна Європа перейшла до державної системи допомоги потребуючим, у Росії. сформувався особливийцерковно-державний тип соціальної опіки при поступовому переході в галузь державного управління.
Всередині симбіозу церква-держава існував чіткий поділ функцій: церква організовувала опіку потребуючих, держава - контроль і фінансування системи допомоги.
У Росії існували "відкрита" і "закрита" системи допомоги. При "закритій" системі опіка здійснювалась в стінах монастирів, де злидарів, хворих і перестарілих одягали і годували в богадільнях. Відкрита система для здорових людей. Такі убогі виживали за рахунок милостині, по можливості відробляючи свій хліб посильною працею.
Монастирська система опіки в Росії істотно відрізнялась від існуючої за часів Київської Русі. Починаючи з ХIV ст. (другої половини) і відбувається об'єднання земель навколо монастирів. Пов'язано це зі зміною характеру монастирського управління починається переорієнтація життєдіяльності монастирів, які тепер ставлять перед собою, передусім, розв'язання господарських завдань. Це перетворює монастирі у самостійні феодальні вотчини. Монастирі-вотчини замінили ктиторські монастирі, які засновувалися князями та єпископами. Останні розвивалися понад 200 років і заклали основи "пансіонної" системи підтримки для чоловіків і жінок, коли новий чернець, зробивши певний майновий внесок, отримував у монастирі довічне утримання (пансіон).
Інститут удів у цей час отримує правове визнання. Це дозволяло вдовам доживати віку в монастирях з гарантованим забезпеченням. Багато заможних жінок (княгині, боярині) або їхні чоловіки спеціально будують монастирі для проведення решти життя у їх стінах. Постриги у черниці стали поширеним явищем серед жіноцтва, шлях до монастиря був відкритий для жінок усіх суспільних станів.
Ктиторські монастирі у цей період ще існують, але знаходяться зазвичай в містах, а монастирі-вотчини розвиваються за їх межами. Їхній інтенсивний розвиток пов'язаний з тим, що на початку вони були більш відкритими помічними системами для всіх бажаючих. Вони масово скуповували землі і ставали великими землевласниками, скуповувалися цілі села і навіть міста.
Початок ХVI ст. в історії російської церкви відзначено боротьбою двох течій користолюбців і некористолюбців. Перші, духовним лідером яких став засновник Йосипо-Волоколамського монастиря Йосип Волоцький, різко виступали за збереження права церкви володіти землею і селянами, їх опонентами були некористолюбці, на чолі яких стояв Ніл Сорський, який разом із своїми прихильниками виступив проти надлишків кажучи "Полюби убогість і некористолюбство і смиренність". Вони вважали, що краще подавати злидарям, ніж жертвувати церкві.
Оскільки церква та монастирі не могли розв'язати проблему соціальної допомоги потребуючим, відбувається зміцнення законодавства щодо державної опіки знедолених. Зокрема цьому сприяли масові лиха. Наприклад, Іван IV у боротьбі з епідеміями починає застосовувати "поліцейсько-санітарні методи"; з метою припинення їх поширення він організовує спеціальні застави.
За Івана IV (Грозного) закладаються традиції, коли верховна влада починає ..законодавчо втручатися у справи церкви, спочатку обмежуючи владу церкви, а пізніше і контролюючи її. Так, у Судебниках 1550 р, вперше ставиться питання про правомірність опіки церквою осіб, що не є "клієнтами церкви" торговців, міщан. Цим особам (так званим більцям) забороняється жити в монастирях і підлягати їхній юрисдикції.
Законодавство, що формується, тісно пов'язане з проблемами бідності, соціальної патології, державного захисту нужденних. Як охоронна грамота потерпілим від пожежі 1560 р. з'являється указ про відстрочення виплати ними боргів на 5 років.
У 1551 р. Іван IV скликав помісний собор православної церкви (Стоглавий собор), поставивши перед духовенством 37 питань, три з яких торкались проблем благодійності. Собор констатував жахливе поширення злидарства при практично повній відсутності відповідних заходів опіки зі сторони церкви і держави.
На Стоглавому соборі обговорювалась ще одна сфера благодійницької діяльності опіка полонених. Рішення про їх викуп починає реалізовуватися повною мірою лише тоді, коли з'являється Полоняничний приказ (подоба міністерства) 1668 р. Прикази стають провідною формою допомоги і захисту, а також контролю за церковним життям.
Особливе місце на соборі зайняли заходи з покращення моральності російського духовенства, адже чимало ченців йшли в монастир не заради спасіння душі, а заради тілесного спокою, щоб займатись пияцтвом. Турботи про моральне здоров'я підлеглих відобразились і у "Домострої" (середина ХVІ ст.), складений відомим діячем із найближчого оточення Івана Грозного священиком Сильвестром. У "Домострої" три основні частини: в першій містяться настанови відносно релігійного життя. Завдання морально-релігійного виховання повинно було стати головним для батьків, що турбувались про розвиток своїх дітей. Друга частина, присвячена сімейним стосункам, включала спеціальні настанови про необхідність навчання дітей
Loading...

 
 

Цікаве