WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Соціальна допомога в Україні в кінці. XVIII- на поч. XX ст. - Реферат

Соціальна допомога в Україні в кінці. XVIII- на поч. XX ст. - Реферат

створювалися притулки для дітей-сиріт, богадільні для старих, немічних і самотніх. Зокрема, купець М.П.Дегтярьов на свої кошти здійснив будівництво багатокорпусної богадільні в м. Києві, яка давала достойний притулок сотням старих і хворих. Г.П. Гладинюк пожертвував свою велику київську садибу для влаштування в ній лікарні для хронічно хворих, надавши, крім того, понад 70 тис. карбованців на її сучасне за тодішніми часами обладнання, комплектування й утримання. Його ж коштом обладнано дитячий притулок на Байковій горі.
Благодійницькою діяльністю займалися українськийпедагог, письменниця, активний громадський діяч періоду української революції С.Ф. Русова. Ніжним серцем вона відчула горе й кривду народу, серед якого жила і так полюбила його, що стала найкращою донькою України. Опіка над жіноцтвом і дітьми завжди були в полі її неослабної уваги. Жіночі товариства різних країн, поважні особи, і серед них Андрей Шептицький, надсилали на ім'я Русової кошти на допомогу дітям і жінкам. В еміграції Софія Федорівна багато часу і сил віддала організації і притулку для дітей емігрантів.
Благодійництвом уславився також відомий вчений, творець української національної історії Михайло Сергійович Грушевський. На власні кошти він заснував у Києві будинок під школу імені свого батька.
Національна інтелігенція жертвувала значні суми грошей для створення вищих шкіл. Зокрема, так був створений Харківський університет - перший університет на українських землях.
У досліджуваний період варто детальніше розглянути благодійницьку діяльність греко-католицького священства Галичини. У 1816 р. канонік Іван Могильницький (1777 - 1813), при покровительстві митрополита Михайла Левицького, заснував у Перемишлі "Товариство галицьких греко-католицьких священиків для поширення письмами просвіти і культури серед вірних", метою якого було поширення віри і моральності шляхом видання шкільних книг народною українською мовою. Візитації вищих духівників і, зокрема, Михайла Левицького показали велике прагнення населення до здобуття освіти. Однак цього бажання для відкриття шкіл було замало. Треба було мати підготовлених для роботи в школі вчителів. І тому в 1817 р. приймається рішення про відкриття в Перемишлі дяко-вчительського інституту. Витрати на навчання і утримання вихованців інституту повністю покривалися за рахунок церкви і жертводавців. Пізніше єпископ І.Снігурський за власні кошти закупив і подарував дяко-вчительському інститутові село Новосілки під Кальварією з тим розрахунком, щоб доходи з цього села йшли на щорічне утримання 24 вихованців.
Для відродження музичної справи єп. Іван Снігурський заснував в Перемишлі в 1828 р. першу в Галичині музичну школу.
Проте всіх перевершив своєю благодійністю Великий митрополит Андрей Шептицький.
Філантропічна діяльність А. Шептицького
Духовний пастир Української греко-католицької церкви і всієї галицької гілки нашого народу з 1901 по 1944 рр. - Митрополит Галицький, Архієпископ Львівський та Єпископ Кам'янець-Подільський Андрей Шептицький був без сумніву, найвидатнішим діячем української національної церкви ХХ ст., найяскравішою особистістю серед українців цього періоду. Бувши великим патріотом України, Митрополит Андрей надихав українців на боротьбу за незалежність, відстоював їхні права перед австро-угорською, російською, польською, радянською, німецькою окупаційними владами. Неперевершеною була і благодійницька діяльність Великого Митрополита.
Народився майбутній Митрополит 29.07.1865 р. в родовому маєтку Прилбичі на Львівщині і був одним із семи синів Івана та Софії Шептицьких. Рід Шептицьких - найстаріша українська боярська родина, грамоту на право земельного володіння якій 1284 р. видав син короля Данила Галицького - Лев Данилович. Представники цього роду обіймали високі військові, державні, церковні посади спочатку в Галицькій, а пізніше у Польській, Австрійській державах.
Батько Митрополита Антрея був галицьким послом (депутатом) до Австрійського парламенту. Батьком Софії Шептицької був польський письменник Александер Фредро, пам'ятник якому у Львові стояв до 1939 р.
Призначення своє юний Роман (ім'я Андрей отримав при складанні чернечих обітів) зрозумів дуже рано. Ще десятирічним хлопчиком заявив батькам, що буде священиком. Навчався у Краківській гімназії, яку завершив з відзнакою, а також на юридичному факультеті Краківського університету. У 1888 р. отримав ступінь доктора права. Після подорожі до Києва 1887 р. у нього визріло рішення піти до василіанського монастиря, повернутися до східного обряду і українських коренів. На це благословив його папа Лев ХШ, якого він відвідав у Римі.
У 1892 р. висвячений у священики, а у 1899 р. на єпископа Станіславської єпархії. Через півтора року (1901) став Митрополитом Галицьким, Архієпископом Львівським та Єпископом Кам'янець-Подільським і обіймав цю посаду до своєї смерті 1.11.1944 р.
Слід відзначити, що Митрополит Андрей ніколи не відокремлював служіння Богові від служіння своєму, українському, народові, вважаючи таким чином, головну мету свого життя двоєдиною. Він повсякденно розбудовував кожну ділянку суспільного життя, клав ті цеглинки, які потрібні для побудови потужного державного організму.
Проповідуючи християнське милосердя, митрополит здійснював дієві заходи в цьому напрямку. В одному з листів до матері Андрей Шептицький писав: "Для мене, місіонера, нема і не може бути ні однієї чужої ділянки з життя дорученого мені Богом народу, незалежно, чи це буде промислом чи шкільництвом, мистецтвом чи гігієною, купецтвом чи філософією, наукою чи спортом" (14, 93).
Протягом свого життя Великий Митрополит допомагав культурним установам - "Просвіті", "Сільському господареві", Науковому товариству ім. Шевченка, "Рідній школі", "Пластові", опікувався заснуванням Національного музею, Богословської академії, Земельного банку гіпотетичного, Народної лічильниці, дівочої гімназії, малих семінарій у Львові та Рогатині.
Усіх його добрих справ (як ініціатора доброчинних акцій, жертводавця, мецената тощо) годі перерахувати. Ведучи дуже скромне чернече життя, архієрей віддавав усі прибутки з митрополичих осідлостей і свого родинного маєтку на народні цілі.
Щороку своїм коштом утримував двадцять бідних юнаків і двадцять дівчат, допомагаючи їм здобути найрізноманітнішу освіту. У Львові й нині живе чимало людей, які в життєво скрутні моменти скористалися матеріальною допомогою митрополита. Ось один спогад.
"Пані Стефа, що мешкає у Львові, розповіла, як митрополит допоміг їй здобути освіту. Була дуже здібною у дитинстві, але походила з незаможної селянської родини. Так, коли настав час продовжувати навчання у гімназії, у батька забракло на це коштів. Про скрутне становище дізналася дирекція польської гімназії і, будучи зацікавленими, щоб якомога більше українських дітей ополячувалося через систему польської освіти, запропонували
Loading...

 
 

Цікаве