WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Соціальна допомога в Україні в кінці. XVIII- на поч. XX ст. - Реферат

Соціальна допомога в Україні в кінці. XVIII- на поч. XX ст. - Реферат

вибирати своїх "плєніпотентів" - заступників на суді. Патентом 1785 р. наказано скласти катастер і, коли за 4 роки його закінчено, патент 1789 р. установив нове оподаткування по принципу, що грунт має служити хліборобові передусім на його прожиток; тільки з того, що залишалось йому понад норму, одну частину брала держава, а другу - дідич. У відсотковому відношенні цевиглядало так, що 70% мало залишатись селянинові, 12% - державі, а 18% - дідичеві (як вартість панщини і всіх кріпацьких податків). Податок на державу мав стягати не пан, а війт, і передавав урядовцеві; коли взяти до уваги, що до того часу пани брали собі 80% прибутків селянина з його господарства, залишаючи йому лише 20%, то легко зрозуміти, яку бурю незадоволення серед поміщицької верстви викликав цей патент. За ним пішов уже зовсім революційний патент про заміну всякої панщини грішми, але він не був втілений у життя.
Серйозні зміни відбулись у сфері релігії. По-перше, церква підпорядковувалась державі; по-друге, змінився статус священиків - вони стали державними службовцями. Уряд Йосифа ІІ закрив велику кількість монастирів, а з їх майна утворив так званий "релігійний фонд" для добродійних цілей. Приводом для масового закриття монастирів стало те, що в своїй більшості вони не утримували богаділень і шкіл.
Цісарським патентом 1781 р. покладено край дискримінації некатолицьких конфесій і зрівняно в правах католицьку, протестантську та греко-католицьку церкви.
Після смерті Йосифа ІІ у правлячих колах імперії на зміну реформаторству, лібералізму, освіченому абсолютизму поступово приходить консерватизм, контрреформізм, реакція. Наступники цісарів-реформаторів на австрійському престолі, побоюючись, що поглиблення реформ може призвести до революційного вибуху в імперії, аналогічного Великій Французькій революції, відмовилися майже до середини ХІХ ст. від ідей та практики модернізаційного курсу.
Таким чином, у кінці ХVШ ст. соціальний захист населення Галичини здійснювали:
- центральна влада в особі цісаря;
- окружні та губернські органи самоврядування, а також сільські громади;
- дідичі (поміщики) у кріпацьких селах;
- церква, монастирі та чернечі ордени.
На початку ХІХ ст. економічне становище погіршилося, як в Австрії, так і на західноукраїнських землях. Намагаючись не допустити загострення революційної кризи та прагнучи відокремити селян від революційного табору, офіційна влада пішла на скасування кріпосного права. У Галичині воно було скасоване у квітні 1848 р. Суть селянської реформи фактично зводилася до трьох положень: ліквідації юридичної залежності селянина від поміщика; наділення селян землею, яка переходить у їхню власність; сплати селянами поміщикам вартості кріпосних повинностей. Дідичі звільнялися від усяких обов'язків щодо своїх колишніх підданих - заступати їх у суді, допомагати в тяжких випадках тощо.
Революційна хвиля, що прокотилася Європою 1848-1849 рр. започаткувала новий етап модернізації імперії, однак згодом знову запанувала реакція.
Нове пожвавлення в житті українського суспільства в Галичині наступило у 1860 році під впливом загальних політичних подій. В Австрії було проголошено нову конституцію, на основі якої заведено крайові сейми. Створюються найрізноманітніші товариства ("Просвіта" - 1868, "Товариства ім. Шевченка" - 1873 рр. та ін.), студентські громади, молодіжні організації. Серед численних програм національного відродження в колі їх інтересів - підтримка нужденних, благодійницька діяльність.
Соціальну допомогу у Галичині продовжувала надавати церква.
Вона відігравала важливу роль у вихованні, була зачинателем і могутнім рушієм національного відродження. Священики, вище духовенство боролися за навчання дітей рідною мовою, створювали громадські організації і товариства, засновували і утримували навчальні заклади, допомагали молодим талантам здобути освіту в найкращих університетах Європи, розвивали книгодрукування тощо.
Основною організаційною формою в шкільництві Галичини була парафіяльна школа, а вчителями - священики і дяки. Дуже часто дяки були єдиними в селі чи містечку, хто знав руську азбуку, умів трохи читати, а трохи писати слов'яно-руською і вчив руського письма і руського читання, навіть священиків молодих, що закінчили богослов'я, а не знали ні однієї слов'но-руської букви. Отже, дяки були єдиними або майже єдиними плекателями української (руської) букви і українського (руського) книжного слова.
На території нашого краю (кн. XIX - поч. ХХ ст. особливо широку діяльність в галузі розвитку освіти та національного виховання дітей і молоді розгорнули чернечі чини, а саме оо. Василіяни, оо. Редемптористи, оо. Студити і також сс. Василіянки, сс. Студити, сс. Служебниці. Завдяки їх старанням тут були відкриті інститути і бурси, вселюдні школи і гімназії, вчительські семінарії і фахові школи, діяли бібліотеки і архіви, працювали видавництва і друкарні, були створені спеціальні фонди для дітей з незаможних родин. З-поміж усіх ділянок роботи, здійснюваної чинами, найвищою гуманністю, християнським милосердям і доброчинністю відзначалася опіка над скривдженими, обділеними і занедбаними дітьми.
З цією метою створювалися спеціальні заклади, а саме: фреблівки, притулки, сиротинці та захоронки.
У Галичині згадані заклади були відкриті сс. Василіанками у Львові, Яворові, Станіславі; сс. Служебницями - у Дрогобичі, Трускавці, Бориславі; отцями і сестрами чину Студитів - Львові, Галичині, Підгайцях, Брюховичах, Уневі, Зарваниці та інших селах. Завдання цих закладів не вичерпувалися опікою над дітьми та їх захистом. Тут дбали не тільки про забезпечення їх харчуванням, одягом, дахом над головою, а й надавали їм можливість в подальшому здобути початкову, середню, фахову, навіть вищу освіту. Поряд з розумовим, естетичним, фізичним вихованням найбільший акцент робився на моральне виховання дітей, формування характерів, засвоєння ними правил і норм поведінки, прищепленні їм християнських чеснот, таких як віра, надія, любов, мужність, справедливість, гуманність, стриманість і мудрість. Крім цього, представники релігійних громад турбувалися і про подальшу долю своїх вихованців, намагаючись всіляко забезпечити їх майбутнє.
Вихованням і опікою дітей займались також спеціально створені комітети. Так, у 1915 р. у Львові з ініціативи "Українського комітету наданням помочі вдовам і сиротам жертв війни" було відкрито перший у повоєнних роках "Захист для сиріт ім. Митрополита Андрія гр. Шептицького". За шість місяців роботи захисту кількість сиріт, що знайшли тут притулок, збільшилася з 6 до 130 осіб. Внаслідок історичних обставин у 1916 р. Комітет звернувся до монастиря з проханням перейняти ведення захисту у власне розпорядження. Про те, з якою відповідальністю і старанністю поставилися монахині до справи виховання дітей-сиріт, свідчить той факт, що у 1917 р. монастир відправив двох сестер у Берлін для
Loading...

 
 

Цікаве