WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Соціальна допомога в Україні в кінці. XVIII- на поч. XX ст. - Реферат

Соціальна допомога в Україні в кінці. XVIII- на поч. XX ст. - Реферат

однакові можливості чи докладали однакових зусиль у галузі благодійництва. Організаціялікарень і притулків вимагала певних матеріальних витрат, які були посильними не для кожної обителі. Не могли, скажімо, дозволити собі такі витрати православні монастирі Придніпров'я, які самі нерідко перебивались на милостині. Натомість монастирі окремих католицьких орденів завойовували в населення добру репутацію своєю турботою про знедолених.
Упродовж ХVШ - поч. XIX ст. на Правобережжі з'явилось близько десяти монастирів сестер милосердя. Один такий монастир, наприклад, заснував у 1766 р. у Житомирі київський єпископ Йосип Залуський, а на початку XIX ст. у Кам'янці-Подільському створили свій осідок візитки жіночий чернечий орден. Монастирський статут вимагав від візиток, щоб вони займалися доглядом за хворими та підтримували бідних.
Найбільше шпиталів, тобто притулків для убогих, сиріт і калік у другій половині ХVШ ст. існувало на Лівобережжі та Слобідській Україні. Відкривалися вони при храмах, монастирях. За неповними даними, лише на Слобожанщині у містах, містечках, селах і слободах їх тоді налічувалось близько 40, причому в окремих поселеннях їх існувало по декілька (в Охтирці 4, в Ізюмі та Лебедині - 3) (6, 256-257).
При монастирях не лише відкривались лікарні, але й вивчались лікувальні властивості трав, розвивались народні методи лікування, лікарські сади та городи. Так, на Полтавщині вирощуванням лікарських рослин займалися ченці Геннадій та Онуфрій (м. Лубни).
Царський уряд спонукав монахів активізувати свої зусилля на освітянській ниві. Згідно указу Катерини ІІ від 6 вересня 1795 р. саме існування василіанських монастирів на правобережжі ставилось у залежність, триматимуть вони чи ні публічні школи. Як привід для масового закриття монастирів у другій половині ХVІІІ ст. царський уряд використав якраз те, що в більшості своїй вони не тримали богаділень та шкіл для молоді.
Завдяки державному втручанню активізувалась освітянська діяльність церкви.
У 60-70 рр. XIX ст. у Росії відбулись важливі реформи, які справили вплив на розвиток промисловості, сільського господарства, а також культури та соціальної допомоги на українських землях.
Скасування кріпосного права (1861 р.) стало своєрідним ключем до модернізації Російської імперії. Таке радикальне перетворення в аграрному секторі вимагало термінових змін та зрушень в інших сферах суспільного життя, які б дали можливість гармонізувати та стабілізувати ситуацію.
У комплексі реформ Олександра П після скасування кріпосного права провідне місце належало земській, судовій та військовій. Земська реформа (1864) передбачала створення виборних місцевих органів самоуправління - земств. Земські установи були створені в усіх губерніях України, крім Правобережжя (там вони були запроваджені лише у 1911 р.). Земським органам належала повнота влади у справі суспільної опіки .
У 1870 р. була проведена реформа міського самоврядування, згідно з якою у містах строком на 4 роки обиралися органи міського самоуправління - міські думи. Запровадження міських дум, членів яких обирали всі платники податків, було кроком уперед у громадському самоуправлінні порівняно з думами, які існували за Катерини ІІ (вона надала право міського самоврядування лише дворянам).
Судова реформа (1864 р.) базувалася на впровадженні безстановості судочинства, незалежності суддів від адміністрації, гласності судового процесу, змагальності сторін при розгляді судової справи (у судах з'явилися прокурор, який обвинувачував, та адвокат, який захищав підсудного). Було запроваджено суд присяжних у карному судочинстві. Всі ці прогресивні зміни, що сприяли зростанню громадської самосвідомості, були практичним кроком до створення правової держави.
Військова реформа, по тривала п'ятнадцять років, мала на меті шляхом модернізації армії створити сучасне боєздатне військо. Ця реформа замінила ненависну рекрутчину загальною військовою повинністю, скоротила термін військової служби до 6-7 років, заборонила тілесні покарання тощо.
Царські реформи багато важили для України. Вони законодавчо закріпили громадянські права населення, розширили його можливості брати активну участь у підприємницькій і торговельній діяльності, сприяли розвитку народного господарства.
У другій половині ХІХ ст. суттєво змінюється й управління соціальним захистом. Функції нагляду за суспільною опікою залишаються за Міністерством внутрішніх справ; хоч у більшості губерній його здійснювали земські та міські установи, що стали правонаступниками приказів суспільної опіки на місцях. Але в деяких губерніях, де ще не було земських установ, продовжували функціонувати прикази. Державна фінансова підтримка (на кінець XIX ст.) закладів опіки вперше набувала систематичного і регулярного характеру.
Виявились нові категорії непрацездатних осіб суспільної опіки: незаконнонароджені немовлята і підкидьки, що потребують загального і амбулаторного лікування, прокажені, хронічні хворі, божевільні, безробітні, сім'ї солдатів, призваних на дійсну службу. А згідно з Лікарським статутом суспільна опіка мала стосуватися породіль, тимчасово безпритульних неповнолітніх, осіб, покусаних скаженими тваринами, алкоголіків. Але коло клієнтів суспільної допомоги залежно від місцевих умов могло звужуватися або розширюватися, бо єдиної думки з цього приводу у суспільстві не було. Так, Київське земство було проти обов'язкового опікування дітьми епілептиків, особами, що відбували покарання, волоцюгами. Деякі вважали за необхідність ними піклуватися.
Як уже зазначалося, в пореформений період у губерніях склалася подвійна система управління суспільною опікою через прикази суспільної опіки (стара форма) і через земські установи (нова форма). Порівнюючи приказну і земську системи опіки, можна відзначити, що останні були мобільніші і мали розгалужену мережу послуг, отже, були прогресивніші. У 90-ті роки ХІХ ст. земська система у 1,5 рази перевершувала всю приказну дореформену систему в усіх 55 губерніях за кількістю установ. Крім того, вона надавала і ширшу систему допомоги, що включала нові форми опіки.
Основні напрями соціальної діяльності земських органів.
1. Розвиток освіти і введення всезагального навчання.
Земськими органами самоврядування створювались земські школи, які в порівнянні з міністерськими та церковно-парафіяльними відрізнялась більш високим рівнем навчального та виховного процесу. Поряд з обов'язковим викладанням читання, письма, арифметики і закону божого вчителі вводили в навчальні програми теми з основ природознавства, географії та історії. Заняття проводились за кращими для того часу підручниками ("Рідне слово" К.Д.Ушинського, "Мой друг" М.О. Корфа і ін.).
Поступово завдяки зусиллям діячів освіти, носіїв прогресивних педагогічних поглядів, таких як К.Д.Ушинський, М.О. Корф, М.І. Пирогов і ін., а також завдяки подвижницькій діяльності тисяч
Loading...

 
 

Цікаве