WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Розвиток соціальної педагогіки в період наукової революції XX ст. - Реферат

Розвиток соціальної педагогіки в період наукової революції XX ст. - Реферат

для "обслуговування" вузькопрактичних і утилітарних цілей, що стояли перед ними.
У моральному вихованні Джон Дьюї вважав основним допомогти учням виробити моральну поведінку, з будь-якої ситуації вилучати для себе найбільшу користь. Метоюморального виховання вважає виховання людей, що вміють поставити свою соціальну енергію на службу соціальним інтересам.
Ідеї соціальної педагогіки та ідеї прагматизму увібрав в себе педагогічний напрям, що виник у Німеччині в результаті різкого незадоволення феодалізмом і пасивністю старої школи і отримав назву "трудової школи" і "громадянського виховання".
Наукове обґрунтування цьому напряму дав німецький педагог Георг Кершенштейнер (1854 1932).
Основні його наукові праці: "Державно-громадське виховання німецької молоді", "Що таке трудова школа?", "Що таке характер і як його виробляти?" та ін.
Кершенштейнер вважав, що основне завдання школи - "громадянське виховання", тобто виховання людей, переконаних у необхідності беззаперечної слухняності існуючій державі. Корисний громадянин повинен прагнути і вміти служити державі, віддавати їй усе, що він має.
Школа має озброїти професією і "надати професії морального характеру", тобто досягти того, щоб "корисний громадянин" дивився на свою професію як на засіб служіння державі і в цьому вбачав мету свого життя. Школа повинна оволодіти душею дитини, "піймати її душу", озброїти ремеслом або, принаймні, підготувати до опанування ним. Те й інше найлегше можна здійснити в трудовій діяльності. Тому народна школа повинна бути школою праці, трудовою школою.
Розглядаючи питання про те, як сучасна йому школа розв'язувала завдання "громадянського виховання" учнів, Кершенштейнер прийшов до висновку, що народна школа організована абсолютно незадовільно. Перш за все, з поля зору суспільства випадала молодь, яка після виходу із народної 7-річної школи піддавалася виховним впливам середовища, не контролювася державою, виявлялася беззахисною перед аморальними політичними впливами. Кершенштейнер наполягав на тому, щоб народна школа тримала молодь під своїм ідейним впливом аж до вступу в армію, де й повинно завершуватись громадянське виховання. Цінність шкільної освіти і виховання, на його думку, повинна полягати не в розширенні розумового кругозору, а швидше в послідовній підготовці до наполегливого, добросовісного, ґрунтовного, ретельного виконання роботи, в постійному привчанні до безумовної покори і самовідданого виконання обов'язку, а також до неухильного підпорядкування авторитету при виконанні своїх службових обов'язків. Саме до цього зводились мета і зміст громадянського виховання Георга Кершенштейнера. А оскільки виховання людини здійснюється, перш за все, в процесі повсякденної праці, то в умовах школи праця повинна відігравати провідну роль. У навчальних закладах, звичайно, зберігається навчання, оволодіння знаннями. Вміння добре писати, рахувати - також робота. Але для нової школи необхідно більше - різнобічна ручна праця, яка б стала джерелом розумового та іншого розвитку. Важливо, щоб праця була пов'язана з професією і домашньою роботою батьків, тоді сім'я стане продовженням школи і навпаки. Накінець, школі праці потрібно потурбуватись про розуміння дитиною суспільного значення праці. Г. Кершенштейнер висловив думку, що "корисним громадянином" не може бути той, хто не працює на благо всієї держави, хто насолоджується суспільними благами, але не виконує в державі ніякої функції.
Кершенштейнер своєрідно розумів сутність підготовки учнів народних шкіл до професійної фізичної праці. Завдання цих шкіл він вбачав головним чином не в навчанні спеціальним прийомам роботи, не в ознайомленні її вихованців з виробничими процесами, механізмами і матеріалами, а перш а все, у привчанні до чесних методів праці, до все більшої старанності та в пробудженні справжньої радості від праці.
Педагогічна система Г. Кершенштейнера орієнтована на масову систему виховання. Звідси його ідеї про різні підходи до виховання та освіти дітей, в залежності від майнового становища батьків, а також пропозиції про систему шкіл, в якій знаходились і "тупіки", і пільгові умови для продовження освіти.
Об'єктивно педагогіка Г. Кершенштейнера орієнтована на природо відповідність, має гуманну спрямованість, становить суттєвий внесок у теорію і практику трудового навчання і виховання, формування громадянських рис.
Характеризуючи розвиток педагогіки кн. ХІХ поч. XX ст. у зарубіжних державах, національний педагог Г.Ващенко відзначав: "Відхід від основної лінії розвитку європейської педагогіки в бік практицизму, техніцизму, й матеріялізму ще більш помітний в ХІХ ст., особливо з другої половини його, коли в суспільстві швидко ширяться матеріялізм і атеїзм.
З цього погляду слід особливо відзначити німецького педагога Кершенштайнера. За "вище благо", за мету життя окремої людини він визнає державу. Кожен громадянин має служити їй в міру своїх здібностей. Держава потребує фахівців в різних галузях праці. Найбільше вона потребує фахівців фізичної праці: рільників, фабричних робітників і т. ін. Значно в меншій кількості потрібні державі робітники інтелектуальної праці. Цьому відповідає й розподіл природних здібностей серед населення. Більшість його має нахил і здібності до праці фізичної, меншість - до праці інтелектуальної. Відповідно до цього мусить бути побудована й система осовіти й виховання. Масова школа має готувати фахівців фізичної праці. В ній центральне місце посідає ручна праця як практична підготовка до життя. Теоретичні знання даються в тій школі лише остільки, оскільки вони допомагають оволодіти фахом. Значно менша кількість шкіл має готувати своїх вихованців до інтелектуальних професій.
Такий же практичний ухил мають і системи деяких американських педагогів, як наприклад, Дьюї. Правда, його виховна система побудована на ширших засадах, ніж система Кершенштайнера. Він більше, ніж останній, надає значення теоретичному навчанню, але й це навчання підкорено у нього виключно практичним завданням. Знання теоретичні, за Дьюї, мають значення лише остільки, оскільки вони використовуються в практиці. Інакше вони не тільки не корисні, а навіть шкідливі.
Як бачимо, Кершенштайнер і почасти Дьюї відійшли від учення великих педагогів про гармонійність і всебічність виховання, від вчення про те, що перш за все треба виховувати людину, а потім уже фахівця. Але це не був радикальний відхід від основної традиційної лінії в розумінні виховного ідеалу європейської педагогіки. Ні Кершенштайнер, ні Дьюї не виступають як борці проти античної педагогіки, ні проти християнства. Тому педагоги кінця ХІХ і початку ХХ ст., що стояли на засадах традиційної європейської педагогіки, досить легко і просто включали в свої системи ідеї
Loading...

 
 

Цікаве