WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Розвиток соціальної педагогіки в період наукової революції XX ст. - Реферат

Розвиток соціальної педагогіки в період наукової революції XX ст. - Реферат


Реферат на тему:
Розвиток соціальної педагогіки в період наукової революції XX ст.
ПЛАН
1. Зарубіжні педагоги-реформатори кн. XIX - поч. XX ст. про громадянське виховання та вплив середовища на формування особистості.
2. Втілення Я. Корчаком соціально-педагогічних ідей у "Будинку сиріт".
3. Розвиток соціальної педагогіки в Росії в першій чверті XX ст.
4. Соціально-педагогічні ідеї А.С. Макаренка.
5. В.О. Сухомлинський як соціальний педагог.
Література
1. Зарубіжні педагоги-реформатори поч. XX ст. про громадянське виховання та вплив середовища на формування особистості
Кінець XIX поч. XX ст. відзначається вступом найбільших держав Західної Європи і США в таку стадію суспільно-економічних відносин, яка вимагала наукового і технічного переозброєння виробництва і удосконалення соціальних інститутів. У цих умовах стала більш очевидною невідповідність традиційної школи, практики виховання і навчання новим економічним і соціально-політичним вимогам розвинутих країн. Епоха висувала в якості соціального замовлення школі формування працівника нового типу.
Пошуки шляхів перебудови школи проходили в атмосфері дискусій з проблем людини, її виховання та освіти. У сферу суспільного інтересу поряд з традиційними об'єктами вивчення школи та сім'ї почали включатися дослідження трудової діяльності учнів, проведення вільного часу, міжособистісні стосунки.
Аналізуючи результати розробки теоретичних основ європейської педагогіки кн. XIX поч. XX ст., варто відзначити, перш за все, різке підвищення соціальної функції теорії виховання. Цьому відповідав одночасно процес розширення сфери педагогічних знань. Саме на межі століть швидко розвивались відносно самостійні галузі дослідження чи створювались заново поєднані із суміжними науками галузі педагогіки.
На стику антропології, етнографії, біології, соціології і психології виникла і бурхливо розвивалась педологія (Холл, Біне, Джеймс і ін.). З'явились виправна педагогіка, дефектологія та ряд інших галузей знань.
Цікавими були пошуки педагогів-реформаторів в галузі морального та громадянського виховання. Педагогіка на рубежі століть опинилась перед необхідністю пошуку нових шляхів формування людської особистості. Бурхливий розвиток промислового виробництва вимагав не лише робітників високої кваліфікації, але й кваліфікованих інженерно-технічних кадрів, наділених новим типом особистісних якостей і, перш за все, підприємливістю і діловитістю. Це, в свою чергу, спричинило особливу увагу до питань виховання, яке повинно здійснити підготовку молоді до активної участі в житті, до різних видів діяльності. У пошуках шляхів формування нового типу особистості в існуючих умовах значне місце зайняли ідеї, викладені в 1899 р. у книзі Пауля Наторпа (1854-1924). "Соціальна педагогіка", у якій проблеми виховання і освіти підростаючого покоління розглядаються в широкому соціально-філософському контексті. Школа стала головною ланкою соціальної співдружності спілки педагогів та учнів. Підготовці такої спілки повинна служити сім'я, в завдання якої входило виховати в дітях індивідуальність, що не заважає жити і творити у співдружності. Виховання і освіта в соціальній педагогіці П.Наторпа перетворились у вироблення взаємовідносин особистості і суспільства на основі єдності розуміння життєвих цінностей і норм. Саме з цією метою П.Наторп пропонував створити єдину для всіх верств населення школу, яка змогла б привести до усунення класових протиріч і зняття гострих соціальних проблем.
Ідеї соціальної педагогіки знайшли прихильників в демократичних колах суспільства практично всіх країн Європи.
Проблеми впливу середовища на формування особистості знайшли своє відображення у творчості видатного американського філософа, педагога та соціолога Джона Дьюї (1859 - 1952). На його думку школа повинна бути суспільством в мініатюрі, вона повинна надавати дітям максимальні можливості для вироблення суспільного почуття співробітництва і навичок взаємодопомоги.
Д.Дьюї є засновником педагогіки прагматизму. Філософія прагматизму визнає істинним те, що дає користь. Прагматизм Дьюї пов'язаний з дією людини, яка має служити прогресу в її розвитку , в чому він вбачає найвищу і найзагальнішу мету виховання. Своєю діяльністю людина пізнає світ; саме діяльність людини є джерелом її знань, а тому сутність навчання лежить у реалізації основоположення "вчитись шляхом дії". Наші знання, які добуваємо нашою власною дією, допомагають нам розв'язувати нові проблеми; часто повторювані подібні ситуації й подібні розв'язки створюють навички, які полегшують наші дії. З цього випливає й важлива для навчання ознака: вміння використовувати попередній досвід в нових ситуаціях.
Метою освітнього процесу виступало вміння розв'язувати життєві завдання, оволодіння творчими навичками, збагачення досвіду, під яким розумілись знання як такі і знання про способи дії, а також виховання смаку до самонавчання та самовдосконалення.
Соціально-педагогічні погляди Д.Дьюї висвітлені у працях "Школа і суспільство", "Моє педагогічне кредо" та ін.
Дьюї виступив із запереченням станової замкнутості школи, за її загальну доступність, добивався школи, яка б сприяла зміцненню класового миру і злагоди в суспільстві.
Реалізація ідей Д. Дьюї на практиці здійснювалась в 1884 - 1916 рр. у різних школах. За його методикою проводилась робота в дослідній початковій школі при Чикагському університеті, організованій в 1896 р., де навчались діти з 4 до 13 років. Підставою для початку навчання у такому ранньому віці було твердження, що фундамент всього наступного шкільного життя закладається в дошкільних закладах. Тому перші практичні досліди Д.Дьюї були пов'язані з роботою з маленькими дітьми, які з раннього віку привчались робити все самостійно, переважно в ігровій формі. Пізніше в школі наголос ставився на трудовій діяльності. 11 13-річні хлопчики та дівчатка ткали, шили, займались прядінням, тобто вчились "працювати". Мислення при цьому повинно було "обслуговувати" досвід кожної дитини. Воно ставало необхідним тільки при розв'язанні конкретних практичних завдань, і навчальна діяльність в таких умовах не вимагала додаткової активізації. Завдання школи полягало у підготовці учнів до самостійного розв'язування проблем, що виникають, виробленні вміння пристосовуватись до середовища.
Дьюї прихильник праці в школі не тільки тому, що вона готує дітей до технічних професій, але й тому, що визнає її за головний фактор у громадському житті. Він покладає на школу обов'язок виховувати дітей у кооперативному житті, за взаємною допомогою.
Дьюї ігнорував необхідність систематичного вивчення учбових предметів. Навчальний процес будувався як повідомлення дітям окремих знань (в комплексі)
Loading...

 
 

Цікаве