WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Розвиток системи соціальної допомоги у Радянській Україні - Реферат

Розвиток системи соціальної допомоги у Радянській Україні - Реферат


Реферат на тему:
Розвиток системи соціальної допомоги у Радянській Україні
ПЛАН
1. Аналіз системи соціального забезпечення в перше десятиріччя після встановлення Радянської влади в Україні.
2. Завершення формування української радянської системи соціального захисту в 30-ті роки.
3. Соціальна допомога в роки другої світової війни та повоєнний час.
Література
1. Аналіз системи соціального забезпечення в перше десятиріччя після встановлення Радянської влади в Україні
Перша світова війна, а згодом революції, громадянська війна привнесли в Україну драматичні соціально-економічні зміни. Намагання завоювати державність чи самоврядування (Центральна Рада, Гетьманат, Директорія, ЗУНР) виявились безрезультатними, і в 1922 р. Україна увійшла до складу Радянського Союзу.
Процеси, що відбувалися в житті суспільства, зумовлювали зміни в соціальній структурі населення. Розвиток народного господарства, зокрема, індустріалізації, супроводжувався зростанням в Україні чисельності робітничого класу. У зв'язку з колективізацією відбулися глибокі соціальні зрушення в середовищі селянства. На зміну дореволюційному розшаруванню (батраки, бідняки, середняки, куркулі) було сформовано нову соціальну верству - колгоспне селянство. Процес колективізації, який супроводжувався розкуркулюванням, порушив побут і звичаї українського села, воно перестало існувати як особливе соціальне явище, як специфічний феномен. Масова міграція сільського населення у міста спричинила напружене становище з працевлаштуванням та житлом. У пошуках кращої долі тисячі українців емігрували до Північної і Південної Америк, Австралії.
В умовах нового державного утворення змінилась не тільки структура управління і господарювання та суспільні відносини, а й модель соціальної допомоги. Її попередні форми, а також назви органів і структур були визнані як такі, що не відповідають соціалістичному розумінню завдань соціального забезпечення і є пережитком старого часу, коли соціальна допомога мала характер милостині, благодійності.
У створеній російськими більшовиками державі досить швидко відбувалось ототожнення суспільства і держави, практично країна позбавлялась громадянського суспільства і, як наслідок цього, у системі допомоги і захисту починала домінувати держава. Вона стає головним суб'єктом допомоги, причому церква і громадські організації, а також приватні особи як партнери були усунені від цієї діяльності.
Такий підхід призвів до того, що суспільна опіка, яка охоплює різні сфери людської діяльності, практично зводилась лише до проблем соціального забезпечення. Відбувалось звуження парадигми допомоги, багато видів соціального патронажу, що виникли еволюційним шляхом, у суспільній практиці втрачалось.
Відмовившись від засади благодійності, більшовицька партія проголосила про перехід до комуністичного забезпечення, за якого кожен інвалід і нужденний, кожен непрацездатний - дорослий чи неповнолітній, може сподіватися, що держава не дасть йому померти від голоду, прийде йому на допомогу.
Деклароване соціальне забезпечення, однак, було невіддільним від марксистської теорії класової боротьби і поширювалося лише на "своїх", тобто відданих радянській владі, покірливих. Тому, проголошені високогуманні засади, прийняті закони стосовно соціального захисту не зашкодили виморити голодом (1921-1923 рр., 1932-1933 рр., 1946-1947 рр.) понад 10 млн. українських селян, попередньо силою позбавлених будь-якого продовольства, за достатньої кількості вироблених у самій Україні харчових продуктів (2, 35).
Масовий терор голодом з метою досягнення певних політичних цілей (встановлення радянської влади, здійснення колективізації сільського господарства, вироблення покірливості в населення) - "винахід" В.Ульянова (Леніна), "творчо" розвинутий Й.Джугашвілі (Сталіним), практикувався радянською владою, головним чином, проти українських селян, що чинили збройний опір більшовицькій окупації 1918 р., піднімали масові повстання проти російської окупаційної влади протягом 1919-1921 рр., не хотіли вступати в колгоспи 1929-1930 рр.
Соціалістичний "гуманізм" не заважав також позбавляти засобів до існування, даху над головою, висилати у спеціальні концтабори чи на спеціальні поселення (на Північ і Схід Росії, у пустелі Казахстану) 200 тисяч українських розкуркулених селянських родин, мільйони жінок, вдів, дітей "ворогів народу", ні в чому не винних (як самі "вороги народу"). Усяка благодійність чи просто гуманне ставлення до репресованих (навіть колишніх) та їх родин не тільки не заохочувалося владою, а й жорстоко каралися, а допомога зарубіжної громадськості голодуючим українцям (у тому числі галицької громадськості 1932-1933 рр.) відкидалися.
Після жовтневого перевороту була створена нова структура, яка зайнялась скасуванням чинних органів допомоги з перерозподілом коштів і майна на потреби держави. Спочатку нею виявилось Міністерство, а згодом - Народний комісаріат державної опіки (НКДО). Серед зліквідованих установ перебували благодійні організації й товариства допомоги інвалідам. Їх відмінили 19 листопада 1917 року. А вже до кінця січня 1918 року було зламано всю попередню систему опіки. Замість скасованих відомств у НКДО утворювалися відділи, які мали курирувати проблеми соціальної допомоги певної категорії нужденних, - відділи з охорони материнства та дитинства, відділ опіки неповнолітніх та інші.
До березня 1918 року були сформовані основні напрямки діяльності у сфері державного соціального забезпечення: видавання пайків родинам фронтовиків, надання сховища для скалічених на війні і призначення їм пенсій; коригування діяльності навчальних закладів державної опіки. Для розв'язання гострої на той час проблеми фінансового та матеріального забезпечення соціальних заходів, НКДО вдавався до широкого кола заходів - від цільового перерозподілу матеріальних засобів, організації благодійницьких лотерей до введення податку на публічні видовища і розваги.
З квітня 1918 року починає здійснюватися цілеспрямована державна підтримка нужденних як засіб проведення соціальної політики. У цей час був утворений Наркомат соціального забезпечення (НКЗС). Цей орган визначив нову стратегію соціальної допомоги, виходячи із завдань побудови соціалістичного суспільства більшовицького зразка. Відтак почав формуватися класовий підхід у наданні різних видів допомоги. Згідно з положенням про соціальне забезпечення трудящих право на отримання допомоги з боку держави мали лише особи, "джерелами існування яких є власна праця, без експлуатації чужої". Нове законодавство встановлювало основні види соціального забезпечення, на які могло розраховувати трудове населення: медична допомога, видача допомоги і пенсій (у зв'язку із старістю, втратою працездатності, вагітністю, народженням дітей).
Поступово сформувалась і адміністративна система радянського соціального забезпечення. Значну роль у цьому відіграв 1 з'їзд комісарів соціального забезпечення (червень 1918 року). З'їзд визначиворганізаційну структуру управління соціальним забезпеченням, його центральних, губернських та повітових органів. Зроблено спробу розмежувати повноваження НКЗС з іншими комісаріатами. На середину 1918 року НКЗС розвивав свою діяльність у таких напрямках: охорона матері та немовляти; робота у дитячих будинках; діяльність із забезпечення неповнолітніх, звинувачених у протиправних діях; роздавання продовольчих пайків; забезпечення скалічених вояків; медична допомога.
Діяльність у сфері соцзабезу у цей період, в тому числі видача різного роду допомоги, здійснювалася різними відомствами - Комісаріатом праці (надавав допомогу безробітним), Біржею праці, Комісаріатом землеробства та ін., що призводило до дублювання певних функцій. Тому у
Loading...

 
 

Цікаве