WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Організація соціальної допомоги у середньовічному суспільстві - Реферат

Організація соціальної допомоги у середньовічному суспільстві - Реферат


Реферат на тему:
Організація соціальної допомоги у середньовічному суспільстві
ПЛАН
1. Християнська церква як перший соціальний інститут.
2. Становлення і розвиток конфесійних теоретичних підходів до проблем допомоги і підтримки. Педагогічні ідеї християнських теологів.
Література
1. Християнська церква як перший соціальний інститут
У 476 році, ослаблена внутрішніми суперечностями рабовласницького ладу, перестала існувати Римська імперія, яка занепала під тиском варварських племен. В історії Європи почався новий етап історичного розвитку, який умовно називається середньовіччям. На зміну рабовласницькому ладу прийшло феодальне суспільство, в якому політична влада належала, світським і духовним феодалам. Ідеологічною твердинею феодалізму стали релігія і церква, які монополізували науку, мистецтво та освіту.
Епоха феодалізму успадкувала від Римської імперії християнську релігію в її західному різновиді, що відома з 1054 року під назвою "католицизм". Саме він став головною ідеологічною силою європейського феодалізму; поступово зміцнюючи свої позиції, перетворився у "державу в державі". Християнська церква виявилась основним носієм благодійності і опіки в період раннього і класичного середньовіччя. Певну роль в наданні допомоги відіграли чернечі ордени - товариства людей, що добровільно прирікали себе на безшлюбність і зречення всіх благ світу.
До церкви у середні віки перейшла дуже важлива функція - підтримувати соціальний мир і пом'ягшувати соціальні суперечності.
Природно, що церква не розділяла із світською владою відкритої агресивності у ставленні до обездолених, так як ворожість була б несумісна з проповіддю смирення, любові до ближнього і рівності всіх перед Богом. Програма церкви у стосунках із бідними фактично зводилась до вимоги милостині; при цьому не ставилось питання про знищення соціальної нерівності.
Середньовічна концепція бідності є носієм протиріч: з однієї сторони пропагується потреба відмови від багатства; з іншої - необхідність подавати милостиню.
Слід відзначити, що убогість не зажди мала негативну оцінку, яку ми їй присвоюємо сьогодні. Християнство, релігія переслідуваної меншості, довгий час було релігією бідних. Злидарі та інші обездолені у середньовіччі мали статус "святенності", бо давали змогу багатіям заробити собі порятунок завдяки благодійності, здійснюваної щодо цієї верстви населення.
Про необхідність опіки над нужденними християнська церква говорила здавна. Так, відомі постанови Ельвірського собору 306 р. і Антіохійського собору 341 р., де єпископату було дано право розпоряджатися на свій розсуд майном церкви на потреби благодійності.
Допомагали тим, хто потребує, переважно у неділю, коли віруючі збирались у Божий храм. Цей день Апостолом Павлом був вказаний як найбільш відповідний справі благодійності.
Церква не обмежувалась лише проповідями про необхідність милостині, вона прагнула на ділі допомогти обездоленим. Так, до чверті церковних прибутків використовувалось з культовою та благодійницькою метою. Зміцнення церковної системи призвело до того, що роздавання хліба і складання списків убогих стали прерогативою церкви.
Нею організовувались і фінансувались інститути допомоги: лікарні, притулки. Слід відзначити благодійницьку діяльність св. Василія (329-379 рр.), єпископа в Кесарії Капподійській, який створив біля воріт міста притулок для перестарілих, госпіталь, богадільню для хворих і калік. Джерелом для організації благодійницьких закладів слугували як церковні прибутки, так і приватні пожертви парафіян. Госпіталь, організований св. Василієм відіграв функцію прототипу для створення монастирських лікарень у Західній Європі. Статут монастиря, при якому він знаходився передбачав порядок опіки і лікування хворих, навчання медичній справі та ін. Проте перші монастирські лікарні відзначались дуже низьким рівнем догляду за хворими. Лікування "постом і молитвою, яке було у них провідним, рідко досягало своєї мети. Крім того, в періоди епідемій лікарні при скупченні хворих перетворювались у розсадники небезпечних захворювань, що легко передавались від одного до іншого. Не випадково ці заклади називались "будинками страждань".
Об'єктом турботи католицької церкви стали і бездомні. Так, у 542 р. в Ліоні був відкритий особливий притулок, що називався "Божим Будинком", де працювали як монахи, так і добровольці із міщан (2, с.102).
Церкві належить одна з перших теоретичних настанов у галузі суспільної опіки. У 1100 р. Римська церква видала зібрання канонічних законів із теорії і практики благодійності.
У Х-ХІ ст. активну роль у процесах підтримки вразливих верств населення відігравали чернечі ордени, які являли собою своєрідний суспільний благодійницький інститут, де на практиці реалізовувались ідеї милосердя і допомоги ближньому. Так, Іоніти, Лазаристи надавали допомогу хворим, а Бегарди і Алексиани брали на себе нелегкі обов'язки допомоги тим, хто перебуває на порозі смерті, здійснювали їх поховання, Треніторії турбувались про викуп полонених.
Важливим явищем стало виникнення чернечих орденів, що ідеалізували бідність. Проте епідемії, війни та інші біди змінили ставлення до неї, бо держави потребували робочої сили, активних людей для економічного будівництва. Поступово сформувались два погляди на убогість. З одного боку, бідняки сприймались як деградовані, неповноцінні, навіть небезпечні істоти ; що провокувало до них репресивні заходи та дискримінаційні програми. З іншого боку, до обездолених проявлялось співчуття.
2. Становлення і розвиток конфесійних теоретичних підходів до проблем допомоги і підтримки. Педагогічні ідеї християнських теологів
Церква
Loading...

 
 

Цікаве