WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Педагогічні теорії та практика дошкільного виховання XIX ст. - Реферат

Педагогічні теорії та практика дошкільного виховання XIX ст. - Реферат


Реферат на тему:
Педагогічні теорії та практика дошкільного виховання XIX ст.
Розвиток капіталізму наприкінці XVIII - на початку XIX ст. спричинив загострення соціальних протиріч, спроби осмислення яких прислужилися формуванню різноманітних теорій соціального розвитку. У цей період остаточно сформувалася класична педагогіка Нового часу, утвердилася в науці ідея про невичерпні можливості людини, неповторність особистості. Значний вплив на розвиток педагогіки здійснили філософські теорії І. Канта, Йоганна-Готліба Фіхте (1762-1814), Георга-Вільгельма-Фрідріха Гегеля (1770-1830), які вбачали виняткову роль виховання в розвитку особистості.
У цей час суспільній думці та практиці було запропоновано принципово нові освітні проекти. Наприклад, французький філософ Франсуа-Марі-Шарль Фур'є (1772- 1837) пропагував нову систему суспільної організації на засадах "загальної рівності та гармонії". Вважаючи одним з головних інстинктів людини прагнення до творчості, Фур'е рекомендував реалізувати його діяльністю в трудових асоціаціях (фалангах), які б об'єднували людей на добровільних засадах з обов'язковим врахуванням їхніх творчих інтересів.
Проблемами суспільного виховання дітей займався англійський фабрикант, соціаліст-утопіст Роберт Оуен (1771 -1858). У Нью-Ланарку він організував Інститут виховання характеру, який об'єднував ясла для дітей від 1 до З років, дошкільний заклад для 4-6-літніх дітей, початкову школу та майданчики для ігор. Саме ясла та дошкільний заклад, у якому виховувалося майже 300 дітей, на думку Оуена, призначені для формування досконалих людей завдяки правильному вихованню. Зусилля педагогів він орієнтував на виховання у дітей чесності, ввічливості, гуманних якостей та суспільне спрямованих інтересів. Значну увагу приділяв він розвитку фізичних якостей та зміцненню здоров'я (ігри, вправи), формуванню естетичних якостей (співу), мовлення, ознайомленню з природою. У цій справі важлива роль відводилася особі вихователя, його доброті, любові до дітей.
Багато однодумців знайшов у цей час німецький педагог Фрідріх-Вільгельм Фребель (1782-1852), який звернувся до батьків і вихователів зі словами: "Будемо жити для наших дітей". Вихований на класичній німецькій філософії, Фребель вважав, що виховання повинно мати чітку методологічну основу, кожен педагог має усвідомлювати мету виховання, добираючи на цій основі найефективніші засоби і методи розвитку дітей.
Фребель виходив з того, що головним призначенням людини є усвідомлення в собі божественного начала, добровільне виявлення його у своєму житті. Для цього людина має пізнати себе, Бога і природу. Метою виховання він вважав розвиток природних здібностей дитини, у якої є зачатки духовних спрямувань, почуттів, прагнень. Внутрішні її потенції з часом мають виявитися назовні, тобто у вчинках людини: "Все внутрішнє пізнається внутрішнім... за зовнішнім і через зовнішнє". Стаючи реальністю, внутрішні вияви розвиваються, стають досконалішими. Отже, виховання є прагненням до досконалості.
Вважаючи надзвичайно важливими етапами розвитку дитини немовлячий та дошкільний вік, Фребель обґрунтував необхідність взаємодії сімейного та дошкільного виховання і роль дитячого садка як продовжувача лінії виховання дитини в сім'ї, яке має оберігати, творити особистість. За його переконаннями, дитячий садок дає дитині те, чого сім'я дати не може, - спільне з однолітками життя: "...єднання сімейного і шкільного життя є незмінна умова людського виховання в цей період".
У 1837 р. у м. Бланкенбург (Тюрінгія) Фребель заснував заклад для дітей дошкільного віку, якому в 1840 р. дав назву "Дитячий садок". Проіснувавши 7 років, заклад було закрито через брак коштів. Однак Фребель продовжував втілювати цю ідею, займаючись підготовкою педагогів, "дитячих садівниць", яких нині називають вихователями.
Значну увагу приділяв Ф.-В. Фребель засобам і методам дошкільної освіти, догляду за тілом, різним видам фізичної діяльності дитини. Основою педагогіки дитячого садка, на його думку, має бути гра, завдяки якій дитина, наслідуючи дорослих, вправляється у правилах і нормах моралі, тренує волю, розвиває фантазію і творчість. Він розробив дидактичний матеріал для розвитку сенсорики та пізнання навколишнього світу - так звані "дари". Перший з них - невеликі за розміром різнокольорові м'ячі з м'якої шерсті, щоб дитина могла взяти в руку, їх форма - куля - символізує нескінченість, рух, "єдність у єдності". Другий дар - невеликі дерев'яні куля, куб і циліндр із однаковим діаметром - мають знайомити дитину з різними формами предметів. Третій - куб, поділений на вісім кубиків - ілюструє уявлення про ціле і його складові частини. Четвертий, п'ятий і шостий дари - кубики, поділені відповідно на вісім плиток, двадцять сім маленьких кубиків, також поділених на дрібніші частини. Завдяки "дарам" діти отримують елементарні уявлення про найрізноманітніші геометричні тіла, необхідні для будівельних ігор, та про форму, величину, просторові відношення, числа.
Ця методика ("система Фребеля") набула поширення в інших країнах, а виховательок дитячих садків називали "фребелічками".
Використання ідей Фребеля у Франції пов'язане з іменем Поліни Кергомар (1838-1925), яка від Міністерства освіти інспектувала дошкільні заклади, багато працюючи над оптимізацією їх статусу та використовуваних ними освітньо-виховних програм.
На східнослов'янських теренах у цей період виникають оригінальні педагогічні системи, зорієнтовані на ідею народності освіти. Часто до осмислення цієї проблематики долучалися люди, на перший погляд далекі від освіти, - письменники, медики та ін.
Над проблемами освіти і виховання розмірковував український поет і мислитель Тарас Шевченко (1814-1861), обстоюючи ідею справжньої народної школи, масової народної освіти, наголошуючи на особливому значенні рідної мови у вихованні дітей. Його стараннями було підготовлено підручник "Буквар Южноруський".
Подібних поглядів дотримувався історик, письменник Микола Костомаров (1817-1888), який провідну роль у розвитку культури українського народу відводив освіті, рідній мові, етнопедагогіці та етнопсихології.
Зв'язок спадковості і виховання, роль методичних систем і творчості педагога у виховній діяльності досліджував організатор народної освіти, автор системи навчання рідної мови за звуковим синтетичним методом Микола Корф (1834-1883).
Культурно-освітній діяч Західної України, автор одного з перших посібників для вчителів "Народная педагогия в пользу училищ и учителей сельских" Олександр Духнович (1803-1865) доводив, що основою педагогіки є ідея народності. Головним джерелом морального виховання дітей він вважав рідну мову, вітчизняну історію, народну творчість, гідний приклад дорослих.
Необхідність розвитку освіти як умови національно-політичного відродження українського народу обстоював філософ, історик, письменник Михайло Драгоманов (1841 -1891), який великого значення надавав вихованню дитини в сім'ї, відповідальній ролібатьків у духовному розвитку дитини.
Значний вплив на педагогічну науку і практику справили ідеї письменника-гуманіста Льва Толстого. Основою виховання він вважав створення найсприятливіших умов для розвитку всіх здібностей і можливостей дитини - фізичних, розумових, духовних, а освіту розглядав як найсуттєвішу потребу народу. Толстой обґрунтував ідею вільного виховання, вважаючи свободу "єдиним критерієм педагогіки", а вимогу гуманного ставлення до дитини - головною умовою успішного
Loading...

 
 

Цікаве