WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Розвиток теорії і практики вітчизняної дошкільної освіти наприкінці XIX — у першій половині XX ст. - Реферат

Розвиток теорії і практики вітчизняної дошкільної освіти наприкінці XIX — у першій половині XX ст. - Реферат

загальність,обов'язковість, безкоштовність дошкільного виховання, підготовлено проект "Регламенту дитячих садків". У 1919 р. було прийнято Закон "Про надання прав державної служби працівникам позашкільної освіти і дошкільного виховання", впровадження якого мало залучити до справи дошкільного виховання кваліфікованих спеціалістів.
Зусилля науковців було зосереджено на конкретизації проблем дошкільного виховання у нових історичних умовах. У 1922 р. видрукувано пройняту ідеєю природовідповідності у вихованні книгу лектора Київського вищого інституту народної освіти Ольги Дорошенкової "Дитячий садок", яку працівники дошкільних закладів використовували як методичний посібник.
Становленню суспільного дошкільного виховання на західноукраїнських землях у 20-30-ті роки XX ст. сприяли громадські товариства "Просвіта", "Українська захо-ронка", "Рідна школа" та ін. У великих містах Галичини в 30-ті роки працювало до 20 постійно діючих закладів - "захоронок". У повітових містах і сільській місцевості влітку функціонували сезонні "діточні садки" для дітей віком 3-10 років. "Просвіта" організовувала так звані "діточні пописи" - свята для дітей і їх батьків, свята матері. Зібрані на них кошти використовували на матеріальне забезпечення садків, утримання сиріт. Підготовку педагогічних кадрів здійснювали на педагогічних курсах коштом товариства "Рідна школа". У 1929 р. при ньому було сформовано Комісію з дошкільного виховання і постійно діючі курси, на яких майбутні "садівничий" вивчали психологію дошкільного виховання, методику релігійного і фізичного виховання, гігієну, ручну працю. У 1938-1939 pp. вийшов друком перший у Західній Україні часопис "Українське дошкілля", присвячений організаційним і методичним питанням виховання дітей дошкільного віку.
Особливо плідними для розвитку й утвердження гуманістичних ідей у сфері навчання і виховання були 20-ті роки XX ст., оскільки широкі кола наукової, педагогічної громадськості вбачали великі можливості щодо демократичного розвитку суспільства через оновлення освіти. Однак уже тоді в освітній політиці радянського уряду намітилася і постійно зміцнювалася тенденція уніфікації її змісту, а з утворенням СРСР вона набувала все більшої ідеологічної завантажованості.
На цей період припадають сподівання на розвиток власне української гуманістичної педагогіки і навчально-виховної практики. То був час сміливих, іноді надміру романтичних пошуків, радикальних заяв, цікавих спостережень та оригінальних узагальнень. Та з утвердженням нової влади соціально-політичний простір для розвитку національної виховної системи став неухильно звужуватися, його наповнювала класова, комуністична ідеологія. У цьому процесі багато вчених, практиків змушені були відмовитися від своїх поглядів, зупинити розпочату роботу, окремим із них довелося навіть емігрувати.
Ще однією особливістю було й те, що українська педагогічна думка розвивалася не на своїй онтологічній основі, а була складовою процесів у радянській педагогіці. В силу цього окремих учених, яких традиційно зараховують до представників російської педагогічної науки, певною мірою можна вважати й українськими, бо одні з них є вихідцями з України, інші немало попрацювали тут і зробили вагомий внесок в історію вітчизняної педагогічної справи.
Деякий час педагогічна теорія ще розвивалася на об'єктивних наукових засадах, на певній віддалі від політичних процесів. Про це свідчать проблеми, які вона порушувала. Наприклад, українсько-російський педагог, психолог П. Блонський переконував у своїх працях, що школа повинна вчити не теоретичних знань, а передусім життя, бути "яскраво гуманітарною, школою людяності у повному розумінні цього слова", а вчитель - лише співробітником, помічником і керівником дитини в її роботі, не "звужуючи дійсність до учіння, а розширяючи учіння до життя ". Тому у процесі підготовки педагога необхідно зосереджуватися на задоволенні духовних потреб студентів, максимальному забезпеченні їх психолого-педагогічного компетентності. "Педагоги, - закликав П. Блонський, - перестаньте бути службовцями, думаючими про інструкції згори, а станьте людьми, думаючими про дітей!" Блонський відомий як автор праці "Вступ у дошкільне виховання", підручника з педології, її засновники намагалися об'єднати дані різних наук у єдину науку про дитину, розглядаючи педагогіку як прикладну психологію. Педологи вважали, що наукові дослідження мають бути цілісними, починатися від народження дитини, враховувати єдність біологічних і соціальних факторів розвитку. Вони прагнули якнайглибше вивчити дитину, використовуючи різноманітні методи дослідження, аналізуючи психофізіологічні дані її розвитку, умови життя і виховання, доводили, що спільне завдання педагогіки і педології полягає у формуванні фізично і розумове здорової людини. Однак соціальні зміни у суспільстві, утвердження комуністичної ідеології призвели до того, що у 1936 р. цю науку було оголошено шкідливою.
Сповідуючи концепцію гуманістичного виховання, російський педагог Костянтин Вентцель (1857-1947) на передній план ставив виховання, а навчання розглядав як другорядний, підпорядкований елемент. Головну мету виховання він вбачав у "звільненні дитини і наданні вільній дитині усіх позитивних даних для розвитку її індивідуальності, її вільної особистості, для розкриття і найповнішого розгортання всіх дрімаючих у ній творчих сил життя", а вихідним моментом - "розвиток волі шляхом вільної дії і шляхом самостійної творчості". К. Вентцель обґрунтував новий напрям - "космічну педагогіку", мета якої полягає у вихованні особистості, що усвідомлює себе Громадянином Всесвіту.
Український філософ і богослов, директор Київського Фребелівського інституту дошкільного виховання Василь Зеньковський (1881-1962) вказував на протиріччя між високими педагогічними деклараціями, офіційною шкільною політикою та сутністю так званого комуністичного виховання. Головним завданням виховання вважав звернення дитини до світу доброти і людяності, до духовного вдосконалення.
У 20-30-ті роки було немало спроб створити оригінальні системи дошкільного виховання за різноманітними авторськими моделями.
Один з авторів нової трудової школи, російський педагог Станіслав Шацький (1878-1934) переконував, що дитяче життя повинно охоплювати фізичний розвиток і працю, мистецтво, гру, розумову і соціальну діяльність. На його думку, ефективна модель дошкільної освіти має переймати все найкраще із зарубіжного досвіду, але не повторювати його.
У цей час непоодинокими були спроби реалізувати теоретичні моделі на практиці. До таких спроб належать моделі дитячих садків. Дитячий садок за методом Єлизавети Тихеєвої (1867-1943) був заснований на системі комплексного підходу до вирішення завдань мовленнєвого, розумового і морального розвитку дітей. Вона розробила систему спеціальних розвивальних занять, дидактичний матеріал для розвитку органів чуття і мовлення дітей, оригінальні ігрові прийоми роботи вихователя.
Дитячий садок за методом Луїзи Шлегер
Loading...

 
 

Цікаве