WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Розвиток теорії і практики вітчизняної дошкільної освіти наприкінці XIX — у першій половині XX ст. - Реферат

Розвиток теорії і практики вітчизняної дошкільної освіти наприкінці XIX — у першій половині XX ст. - Реферат


Реферат на тему:
Розвиток теорії і практики вітчизняної дошкільної освіти наприкінці XIX - у першій половині XX ст.
Наприкінці XIX - на початку XX ст. набули подальшого розвитку і конкретного використання на практиці в дошкільних установах теоретичні напрацювання гуманістичної педагогіки. Насамперед було реформовано та оновлено запропоновану Ф. Фребелем систему дитячого садка.
Вітчизняна теорія і практика фізичного виховання дітей дошкільного віку значною мірою формувалася під впливом праць російського педагога, лікаря Петра Лесгафта (1837-1909). "Перші сім років життя, - стверджував він, - визначають певний тип дитини, тому важливе значення має послідовність слова і справи стосовно дитини: справа на дитину впливає сильніше, ніж слово". Виступаючи проти неприродних засобів прискореного розвитку дітей, Лесгафт обґрунтував роль гри як самостійного вияву особистості, класифікував різні види ігор, сформулював рекомендації щодо педагогічного керівництва ними.
Російський психофізіолог Володимир Бехтерев (1857- 1927) значну увагу приділяв проблемі моральної зорієнтованості педагогічного процесу. Експериментальне він довів, що людина володіє двома типами рефлексів - набутими від предків та сформованими внаслідок виховання. Тому виховання має цінність не лише для нинішнього, а й для майбутніх поколінь. Бехтерев доводив важливість виховання у перші три роки життя дитини, коли закладаються основи її фізичного і духовного здоров'я.
У Києві було засновано Фребелівський інститут з ініціативи голови Київського Фребелівського товариства, доктора медицини, психолога, педагога, дослідника основних етапів нервово-психічного розвитку дитини Івана Сікорського (1842-1919). Його праця "Виховання у віці першого дитинства" (1884) започаткувала систематичні дослідження вітчизняною педагогічною наукою розвитку психіки дитини у перші роки життя.
Один із перших спеціальних дошкільних закладів в Україні було засновано у 1858 р. з ініціативи дружини редактора газети "Киевские губернские новости" О. Чернишової. У 1882-1889 pp. у Києві діяв приватний садок К. Безмено-вої. За змістом роботи він був подібним до елементарної школи, в якій корисне і серйозне поєднувалося з приємним і цікавим для дітей. Особливо популярним серед української інтелігенції був дитячий садок, відкритий на початку 70-х років XIX ст. сестрами Марією і Софією Лінд-форс (Русовою), в якому вперше було втілено ідеї національного дошкільного виховання.
З-поміж тогочасних учених, практиків, які займалися проблемами дошкільного виховання, особлива роль належить С. Русовій, яка, обґрунтовуючи значення національної системи дошкільного виховання, виявила неабиякий талант психолога і материнське розуміння неповторності дитячої особистості. Головне завдання виховної системи вона вбачала у формуванні людського в дитині, створенні можливостей для виявлення її творчих сил, діяльного ставлення до життя, її праця "Дошкільне виховання" стала першим українським підручником з дошкільної педагогіки (за основу було взято лекції, прочитані слухачкам Фребелівського педагогічного інституту в Києві).
Національний дитячий садок С. Русова розглядала як виховний заклад, у якому дитина прилучається до культури свого народу. Виховання "на рідному ґрунті" активізує "її творчу діяльність, розворушує її думки, її цікавість". Тому навчання повинно здійснюватися рідною мовою: "Бо як узяти дитину 3-5 літ, то вона, звісно, знає, розуміє тільки ту мову, якою до неї балакає мати, яку вона повсякчас чує від перших хвилин свого життя навкруги себе. Тільки з цією мовою - з цими згуками, словами, виразами - в зв'язку й працює її душа, тільки до неї озивається, ледве ще розпочинаючи працювати, розум дитини". Ці вимоги до виховання і навчання дошкільників, на думку Русової, повинні підсилюватися психологічними умовами, серед яких першорядною є вимога індивідуалізації виховних впливів, врахування того, "що найближче духовному складу" дитини.
Характерною ознакою гуманістичної педагогіки С. Русової є толерантність і повага до світогляду кожного народу і кожної конкретної особистості. Метою виховання дітей дошкільного віку мають бути не знання, а збудження в дитині її духовних сил, розвиток пізнавальних здібностей, виховання почуттів. Крім рідної мови, важлива роль у цьому належить природознавству як засобу виховання духовності дитини з перших років життя. Допомагаючи вихователям, вона збирала вірші, народні казки, залучала до цієї роботи виховательок, слухачок курсів, писала оповідання про природу, в яких розповідь розгортається від особи дитини. Для навчання грамоти створила "Український буквар".
Моральне виховання дошкільників Русова розглядала як гармонію індивідуальної волі і колективного порядку: "Українська дитина не дуже експансивна, вона занадто вразлива й часто-густо ховається від інших зі своїми переживаннями; до неї треба підходити з ласкою, привернути її до себе повагою до її індивідуальності, треба збудити її цікавість, тоді виявиться її талановита вдача й озветься глибока чулість". На таку працю здатні гуманістично налаштовані педагоги.
На початку XX ст. активізувався рух за об'єднання вчених, педагогів-практиків, які займалися вихованням дітей дошкільного віку: у 1901 р. було організовано Київське товариство сприяння вихованню і захисту дітей, у 1902р. - Київське товариство народних дитячих садків, які на благодійних засадах здійснювали масштабну організаторську, науково-методичну, консультативну роботу.
У цей час розгорнула активну діяльність Наталія Лубе-нець (1877-1943), яка очолювала Київське товариство народних дитячих садків, видавала журнал "Дошкольное воспитание", читала лекції у Фребелівському педагогічному інституті, працювала в Колегії дошкільного виховання при Департаменті народної освіти, її праці "Педагогічна система Ф. Фребеля", "Народний дитячий садок", "Дошкільне виховання і народна школа", "Фребель і Монтессорі" містять цінні спостереження і міркування щодо виховання дітей у перші роки життя, організації педагогічного процесу в дошкільних закладах.
Завдяки діяльності благодійних товариств до 1917 р. у Києві працювало 11 народних дитячих садків, діяло також 13 приватних садків. Дошкільні заклади було відкрито у Житомирі, Севастополі, Харкові, Черкасах, Чернігові. Всього в Україні їх було 38. Зусиллями Товариства народних дитячих садків і Фребелівського товариства у Києві розпочато підготовку педагогічних кадрів для дошкільного виховання. У 1908 р. було засновано Фребелівський жіночий педагогічний інститут.
Значну роботу з розбудови суспільного дошкільного виховання було розгорнуто в Українській Народній Республіці (1917-1919). У серпні 1917 р. Центральна Рада утворила Генеральний секретаріат освіти (із січня 1918р. - Міністерство народної освіти), у структурі якого був відділ позашкільної освіти і дошкільного виховання. Очолювала його автор концепції національних дитячих закладів в Україні С. Русова. За її участі тривала робота над підготовкою закону про
Loading...

 
 

Цікаве