WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Батьківські збори: Як розуміти щастя дитини - Реферат

Батьківські збори: Як розуміти щастя дитини - Реферат


Реферат на тему:
Батьківські збори: Як розуміти щастя дитини
Мета. З'ясувати, як батьки розуміють "щастя дитини". Обговорити праці відомих педагогів на дану тему.
Обладнання. Виставка літератури. Учнівські твори-мініатюри на тему "Моє щастя - це коли...". Висловлювання видатних людей.
Щоб мати доступ в чудовий палац, ім'я якому - дитинство, ми повинні перевтілюватись, ставати в деякій мірі дітьми. Тільки тоді ми зможемо зрозуміти справжнє щастя дитини.
В.О. Сухомлинський
Воспитатель тот, который не сковывает, а освобождает, не ломает, а формирует, не подавляет, а возносит, не диктует, а учит, не требует, а спрашивает, переживает вместе с ребенком много вдохновенных минут.
Я. Корчак
Форма проведення. Відверта розмова.
Відверту розмову з вами, шановні батьки, я хотіла б розпочати такою новелою В.О. Сухомлинського.
"Тихий осінній вечір. Заходить сонце. В синьому небі - ключ журавлів. Наша бабуся сидить на лавці біля тину, дивиться на захід сонця. Я запитую:
- Бабусю, скажіть, для чого людина живе на світі?
Бабуся усміхається і говорить:
- Щоб жити вічно.
Я не можу зрозуміти: як це - жити вічно?
Бабуся говорить:
- Пішли у сад.
Ми ідемо в сад. Там відцвітають чорнобривці. Бабуся зібрала пучечок сухого насіння цих квітів і зав'язала у вузлик.
- Підожди до весни, - сказала вона і поклала вузлик із насінням чорнобривців у сухий куточок.
Прийшла весна. Ми посіяли насіння. Зійшли маленькі рослини, піднялись, зацвіли. Які красиві квіти чорнобривці! Зараз вони красивіші, ніж були тоді, восени.
- Ось і людина живе для того, щоб вічно жила її краса, - сказала бабуся.
- Батьки живуть, щоб виховувати дітей. А діти, коли стають дорослими, виховують своїх дітей, щоб вічно жив людський рід.
- А для чого живе людський рід? - знову запитую я.
- Для щастя.
Так, ми живемо для щастя. Але що є щастям для маленької дитини? Що вона вкладає в це поняття?
(Аналіз учнівських творів-мініатюр).
Шановні батьки! Ви прослухали думку своїх дітей, що для них є щастям. Але мені хотілося б дізнатися, що ви вкладаєте в поняття "щастя" і, зокрема, "щастя дитини"?
(Думки, виступи батьків).
Дитинство, дитячий світ - це світ особливий. Діти живуть своїми, дитячими уявленнями про добро і зло, про хороше і погане. У них свої, дитячі, критерії краси, у них навіть свій вимір часу: в дитинстві день здається роком, а рік - вічністю. Утверджуючи все це дитяче, не можна забувати й про те, що завтра ваша дитина вже не буде дитиною. В душі дитини треба утверджувати дитяче, але на все життя. Дитячі уявлення, критерії, погляди, переконання повинні бути маленькими, але міцними паростками, з яких виростуть могутні дерева.
Тому, дорогі батьки, якщо порівняти наше життя з квітучим деревом, то ми - батьки і матері - вивчаємо квіти: що вони обіцяють дати? Який плід зав'яжеться на квіточках? І на першому місці у нас сьогодні буде розмова про щастя.
Всі ми знаємо, що бажання дитини стало у багатьох сім'ях рушійною силою. Від бурі і невдач, сильних почуттів і переживань ви, батьки, прикриваєте дітей своїми серцями - і в цьому велике горе. Адже дуже вражає те, що багато дітей молодшого віку не знають, що в житті людини буває горе.
Одна шестирічна дівчинка дружила з бабусею - матір'ю сусіда. Часто навідувалась до неї, приносила яблука і горіхи, а бабуся розповідала їй каз-ки (на жаль, у багатьох сім'ях зникло це зачарування дитинства - бабусині казки). Але ось бабуся відчула, що наступає її час. Мати відправила дівчинку на місяць у сусіднє село до родичів. Для чого? Щоб прикрити дитяче серце від тривоги про смерть дорогої людини. Повернулась дівчинка, відразу ж до сусідів: "Де бабуся? Мамо, так скажіть, де бабуся Дарина?" - "Зникла бабуся... Підростеш - дізнаєшся..."
(Обговорення ситуації).
В тих сім'ях, де єдиний двигун пізнання і засвоєння світу - дитяче бажання - поступово перетворюється у примху, діти позбавлені справжнь-ого щастя. Нещасливі вони тому, що ситі споживчим щастям. Годування благами, які взяті у готовому вигляді, позбавляє їх можливості правильно бачити світ, а значить, і людське щастя. Щастя людини неможливо передати у спадок і неможливо отримати у спадщину.
Справжня мудрість вихователя - батька, матері, вчителя - в умінні дати дитині щастя. А щастя дитини - це і спокійний вогонь, який дає тепло і їжу; але вогонь цей може перетворитися і в катастрофічну пожежу. Все залежить від того, як ви керуєте вогнем, дорогі батьки. В мудрості бути кочегаром цього вогнища - вся мудрість виховання.
Але все ж наш вихованець - дитина. І як сказав В.О. Сухомлинський: "Щоб мати доступ у дивний палац, ім'я якому дитинство, ми повинні перевтілюватися, ставати в якійсь мірі дитиною. Тільки за цієї умови нам буде доступна мудра влада над дитиною. Тільки за цієї умови діти не дивитимуться на нас як на істот, що випадково потрапили в їхній палац, як на сторожів, що охороняють їх дитячий світ, - байдужих сторожів, яким все одно, що робиться в дивному палаці - в дитинстві".
Є у Ф.М. Достоєвського прекрасні слова: "Увійдімо до залу суду з думкою про те, що й ми винні". Увійдімо в дивний світ дитинства з гарячим серцем, в якому живе, тріпоче пульс дитячого життя.
Не подумайте, шановні батьки, що світ дитинства - це ідеальний світ. Я прекрасно розумію, що дитинство твориться з того, що ми, дорослі, зали-шаємо в своїх дітях. Але саме тому, що дитина - ніжний пагін, слабенька гілочка, яка стане могутнім деревом, дитинство й вимагає особливої турботи, ніжності, обережності.
Мудрість влади батька й матері - це передусім їх здатність все зрозуміти. І якщо ви хочете увійти до дивного палацу дитинства, то зрозумійте насамперед ту істину, що у дитини ніколи не буває прагнення навмисне чинити зло.
Не поспішайте оголошувати дитячі пустощі зловмисним порушенням порядку, дитячу неуважність - лінощами, дитячу забудькуватість - недбальством. Зрозумійте, що дитячі пустощі, неуважність, забудькуватість - все це було, є й вічно буде. Все це треба розуміти; не ламати, а дбайливо, мудро виправляти й спрямовувати. Намагаючись щось у дитині зламати, ви ламаєте дитяче довір'я до себе. Ви штовхаєте дитину на те, що вона починає захищатися непокірливістю, навмисною (не зло-навмисною!) неслухняністю, свавіллям, прагненням діяти наперекір вашим порадам і вимогам. Все це з'являється там, де дитяче довір'я до вас дало тріщину.
А що може бути в сім'ї неприпустимішим і безглуздішим, ніж жорстока дитина? Дитина має бути тільки доброю, сердечною, з відкритим серцем. Ли-ше це творить у ній благородну здатність ненавидіти зло й бути його непримиренним ворогом. Жорстокість - заряд, який щохвилини загрожує вибухом. Мабуть, вам доводилося зустрічатися у сімейному житті з такими випадками: здавалося б, немає ніякого видимого приводу для вчинку, що здається зловмисним, а дитина діє так, мовби навмисне хоче заподіяти людям неприємність. В чому справа? Чому дитина дієнаперекір здоровому глузду? Це і є вибух, для якого досить маленького, здавалося б, необережного, необачного, але дуже болючого доторкнення до дитячого серця. І дуже часто ці вибухи трапляються не відразу після того, як у душу дитини покладено "заряд", а через тривалі проміжки часу. Батькам тільки з подивом дово-диться знизувати плечима і запитувати: що діється?
Для прикладу наведу оповідання В.О. Сухомлинського "Він зненавидів красу".
В одної матері був трирічний син. Дуже любила мати свого єдиного сина. Що б не захотілося сину, мама відразу ж намагається виконати його бажання.
Побачив син за вікном розквітлу троянду, запитує: що це таке?
- Це квітка троянди, - відповідає мати.
- Хочу квітку троянди, - вимагає хлопчик. Не просить, а вимагає.
Мати йде, зрізує квітку троянди і приносить синові. Потримав хлопчик квітку в руках, зім'яв пелюстки і викинув на підлогу.
Побачив син на огорожі горобця, запитує: хто це такий?
- Це горобець - відповідає мати.
- Хочу горобця, - відповідає хлопчик.
Мати пішла до сусідських дітей, просить: "Спіймайте горобця, куплю кілограм цукерок".
Впіймали діти горобця, отримали кілограм цукерок, принесла мати синові пташку. Взяв хлопчик горобця, почав гратися, притиснув його за шийку, запищав горобець і замовк. Викинув син мертву пташку.
Почув син, як хтось грає за вікном на сопілці. Сподобалась хлопчику гра, запитує він у матері: що це таке?
- Це пастух грає пісню на сопілці, - відповідає мати.
- Хочу пісню, хочу, пісню, вона така красива, - вимагає хлопчик.
Пішла мати до пастуха, просить: "Йди, пастух, до мого хлопчика любого, хоче він, щоб йому належала ця прекрасна пісня".
- Ні, - відповідає пастух, - пісня - це краса. Вона нікому одному не може належати. Вона належить всім людям.
Ні з чим прийшла мати до сина, передала йому відповідь пастуха.
І син зненавидів красу, перестав розуміти і розпізнавати прекрасне.
Питання для обговорення.
1. Чи можна в даному випадку назвати дитину жорстокою?
2. Яких помилок припустилась мати у вихованні дитини? Чи можна ще її перевиховати?
3. Як ви вважаєте, що може в даному випадку розуміти дитина під терміном "щастя"?
(Думки, виступи батьків).
Ось і підходить до кінця наша розмова. Щастя - це чудова жар-птиця, яку можна спіймати. Здійснюючи владу над світом дитячих думок, почуттів, переживань, не можна ні на хвилину забувати про те, що в кожної дитини є добра воля, добрі наміри і своє розуміння особистого щастя. А ваше завдання, дорогі батьки, дати своїм дітям це щастя, тоді і стануть вони справжніми людьми.
Loading...

 
 

Цікаве