WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Законопростір сучасного виховного процесу - Реферат

Законопростір сучасного виховного процесу - Реферат


Реферат на тему:
Законопростір сучасного виховного процесу
Морально-духовна вихованість підростаючої особистості нині виступає пріоритетною метою всієї освітньої системи. Всі соціальні заклади, причетні до процесу виховання у широкому розумінні цього слова, мають орієнтуватися на поетапно-часову специфіку морально-духовного зростання людини. У цьому зв'язку виокремимо чотири фундаментальні його рівні.
1. Базовий (субстанційний) рівень розкриває першопричину морально- духовного зростання, якою виступає емоційне переживання як спонукальна клітинка морально-духовної свідомості та самосвідомості. Якраз первинні позитивні переживання породжують процес пристрасного відображення особистістю як зовнішнього, так і свого внутрішнього світу;
2.Структурний рівень визначає єдність емоцій і різного роду предметності (змістовності). На цьому рівні можливий зв'язок емоційних переживань з гуманістичними цінностями суспільства і перетворення їх у результаті цього у власні морально-духовні надбання особистості;
3. Темпоральний рівень утверджує лінійність та циклічність морально- духовного розвитку особистості. Оскільки показником даного розвитку виступає вчинок, то якраз йому має бути властиве лінійне розгортання і циклічне функціонування, тобто закріплення в різноманітних міжособистісних ситуаціях;
4. Особистіший рівень розкриває прогресивні зміни морально- духовних актів за допомогою включення рефлексії (мислення, спрямованого на мотивацію вчинку) та волі суб'єкта. На цьому рівні особистість діє вільно і морально відповідально.
Несуперечливий перехід підростаючої особистості від нижчого до вищого рівня морально-духовного розвитку вимагає організації науково обґрунтованого виховного процесу.
Однак традиційна педагогічна наука (а отже і навчально-виховна практика) розвивались і утверджувались на однобоко усвідомленому постулаті: "Знання - це сила". Часто-густо ця сила культивувала глибинні Его-структури і пропагувала індивідуалістичні життєві програми людини. Тож слід реалізувати постулат: "Знання - гуманістично орієнтована сила". Нам потрібна педагогіка духовно значущої дії особистості, у якій би фокусувалася і педагогіка навчання, і педагогіка виховання. І якщо суспільство покладає таку дію у свій фундамент, то така дія буде і соціально значущою.
Педагогіка духовно значущої дії має ґрунтуватися на відповідних законах.
1. Закон випереджального морально-духовного розвитку відносно розвитку інтелектуального. Тільки його дотримання сприятиме гармонізації цих двох психічних сфер суб'єкта. При цьому свій розум людина не зможе використовувати антигуманно, на шкоду іншому.
2. Закон, згідно з яким провідною мотивацією учіння мають бути вершинні смислоціннісні орієнтири (кінцеві життєві цілі), а не лише пізнавальні інтереси.
3. Закон розвитку вищих емоційних переживань (моральних, естетичних, інтелектуальних) як перепона нижчим, біологічним. У зв'язку з цим педагог мусить ставити спеціальне завдання як забезпечити підтримку вищих емоційних переживань вихованця.
4. Закон оволодіння науковими знаннями у контексті людської культури.
5. Закон пріоритетності піклування людини про оточуючий матеріальний і соціальний світ як альтернатива використання цього світу у власних цілях. Слід відмовитися у вихованні від конфліктної ідеології, пов'язаної з людино-довкіллевим протистоянням, і утверджувати резонансні відносини.
6. Закон - від ідентифікації вихованця із значущим дорослим до ототожнення з ним, втілення в нього. Суб'єкт мусить стати тимчасово особистістю педагога чи іншої людини.
7. Закон занурення в емоційні стани, за якого вихованець вправляється у переживаннях різноманітних почуттів - і позитивних, і негативних. Педагог має сам володіти знаннями про специфіку перебігу певного почуття і вчити цьому вихованця. А це можливе лише за умови, згідно з якою для того, щоб пізнати емоційний стан, його потрібно пережити. Адже незрячому неможливо пояснити сутності кольору, а тому, хто не пережив, наприклад, любові - неможливо пояснити її трепет і чарівність. Особистість повинна вміти вербально оформити те чи інше емоційне переживання.
Наведені закони більшою чи меншою мірою концентруються у навчально-виховних принципах, гуманізуючи і демократизуючи цей процес. Доцільно, на наш погляд, вичленити основні принципи, яким має відповідати сучасне виховання як залучення особистості до вироблених людством цінностей, створення сприятливих умов для реалізації нею свого природного потенціалу та розвитку творчого ставлення до життя.
Принцип національної спрямованості. Передбачає формування
самосвідомості, виховання любові до рідної землі, свого народу, шанобливе
ставлення до його культури; повага, толерантність до культури усіх народів,
які населяють Україну.
Принцип культуровідповідності. Вихованець і педагог спільними зусиллями перетворюють зміст історичного морально-етичного досвіду людства на систему відкритих проблем. Така проблематизація моральної культури слугує джерелом особистісного розвитку індивіда, умовою привласнення ним загальнокультурних надбань, а саме виховання здійснюється як культурологічний процес, спрямований на формування базису культури особистості.
Принцип гуманізації виховного процесу. Вихователь центрує свою увагу на особистості як вищій цінності, враховує її вікові та індивідуальні особливості й можливості, не форсує її розвитку, вправляє у самостійності, задовольняє фундаментальні потреби індивіда (у розумінні, визнанні, прийнятті, справедливому ставленні до неї); виробляє оптимістичну гіпотезу її розвитку в майбутньому; стимулює розвиток в особистості свідомого ставлення до своєї поведінки, діяльності, життєвих виборів.
Принцип цілісності означає, що виховання організовується як цілісний педагогічний процес; спрямовується на гармонійний та різнобічний розвиток особистості, на формування в неї цілісної картини світу; передбачає наступність в реалізації напрямів та етапів виховної роботи на різних освітніх рівнях; охоплює всі сфери життєдіяльності дітей, учнівської та студентської молоді; здійснюється в різних соціальних інституціях, у навчальній та позанавчальній діяльності.
Акмеологічний принцип. Вихователь орієнтує виховний процес на найвищі морально-духовні досягнення вихованця; створює умови для оптимальної самореалізації особистості, розвитку її індивідуальних можливостей і здібностей; напрями виховної роботи конкретизуються у відповідних результатах - міцно й органічно засвоєних загальнолюдських і національних цінностях; стратегія життя передбачає постійний рух до здійснення все нових, соціально значущих задумів, вміння мобілізуватися на долання труднощів, прогнозування наслідків своїх вчинків; здатність до свідомого прийняття рішень.
Принцип суб'єкт-суб'єктної взаємодії. Учасники виховного процесу виступають рівноправними партнерами у процесі спілкування, беруть до уваги точку зору один одного, визначають право на їївідмінність від власної, узгоджують свої позиції. Вихователь уникає жорстких приписів, не ставиться до вихованця як до пасивного об'єкту своїх впливів; рахується з його психічним станом, життєвим досвідом, системою звичок та цінностей; виявляє емпатію, вдається до конструктивних та продуктивних виховних дій; виявляє творчість та педагогічну рефлексію.
Принцип особистісної
Loading...

 
 

Цікаве