WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Розвиток теорії і практики соціальної педагогіки г.кершенштайнером - Реферат

Розвиток теорії і практики соціальної педагогіки г.кершенштайнером - Реферат


Реферат на тему:
Розвиток теорії і практики соціальної педагогіки г.кершенштайнером
Видатний німецький педагог Г.Кершенштайнер (1855-1932), сучасник П.Наторпа та Р.Зайделя, втілював ("у щільному зв'язку з пульсом сучасної культурної дійсності"[1,IX]) соціально-педагогічні ідеї свого часу в педагогічну практику Мюнхена, де він очолював народну шкільну освіту з 1895 року. Плануючи оновлення школи відповідно до культурних потреб сучасного йому суспільства, Г.Кершенштайнер не міг уникнути діагностування системи соціального виховання народу, яку він, щоправда, називає громадянським вихованням, маючи на увазі нагальну потребу німецької нації (яка об'єдналася остаточно лише в 1871 р.) у зміцненні доцентрових сил.
У своїй роботі "Громадянське виховання юнацтва" (1901) він аналізує 6 груп закладів та організацій країни, що сприяють гуманному розвиткові народу, а саме:
1) різні організації шкільного характеру (школи, спец. школи, технічні, учнівські майстерні);
2) освітні організації не шкільного характеру (робітничі освітні спілки, спілки народної освіти, народні університети, спілки художніх ремесел, народні бібліотеки);
3) приватні і суспільні заходи щодо анімації народного дозвілля (майданчики для ігор, вечори народних розваг, виставки для художньої просвіти народу тощо);
4) приватні ініціативи для вдосконалення фізичного виховання (різноманітні спілки: гімнастичні, народного здоров'я, антиалкогольні тощо);
5) соціальні заклади виховного характеру (рятувальні комітети, притулки для учнів, для дівчат, санітарні та пожежні дружини тощо);
6) "публічні свята для збереження та заохочення відчуття національної солідарності"[1,4].
Для повного зображення соціального виховання Німеччини на рубежі XX ст. не вистачає, на наш погляд, релігійного та сімейного його різновидів, однак наведене Г.Кершенштайнером свідчить про досить високій рівень усвідомленої потреби організації самовиховання суспільства, через народне самовдосконалення. Цілком справедливим був і висновок автора про стихійність цих процесів: "Всім притаманний один недолік: відсутність організації, усвідомлено спрямованої на громадянське виховання"[1,7].
Це призводило до розпорошеності його матеріальних і духовних сил, нерівномірності розподілу виховних дій ("селянське населення нічого цього не одержувало"), отже, до зниження ефективності загальних зусиль. Натомість він запропонував надати соціальному вихованню країни цілеспрямованого, системного характеру, через визначення єдиних загальних цілей громадянського виховання та через висування на перше місце в системі соціального виховання саме народної школи, але не "школи-навчання", що існувала з кінця XVIII, а - осучасненої "школи-виховання".
Акцентування уваги в системі соціального виховання нації саме на школі Г.Кершенштайнера зумовлював декількома причинами: - забезпечення культурного розвитку країни через "підтягування" "маловихованого великого народу" до можливості користування дарунками демократичної держави: загальне виборче право, свобода преси, свобода шлюбів, реміснича свобода; - цілеспрямування самовиховної діяльності суспільства, "альтруїзму окремих, високо розвинутих духовно членів суспільства" та їхнього впорядкування, оскільки тоді існували різні джерела благодійницької виховної діяльності:
1) співчуття народу освічених класів суспільства,
2) економічні потреби;
3) патріотичні настрої;
4) релігійні переживання; - підвищення через школу державної відповідальності за духовне самовідтворення населення в обставинах, коли боротьба з голодом, "жалюгідні житлові умови, зі всіма їхнім нищівним впливом, умертвляють сімейний та домашній душевний побут"; коли вищі класи втратили твердий моральний грунт, тобто коли втрачена здібність до морального самовідтворення народу, а провідні верстви суспільства є антиприкладом в цьому.
Також низкою причин обгрунтовує Г.Кершенштайнер і потребу оновлення школи через домінування в неї соціально-виховної функції, а саме громадянського виховання:
" по-перше, культурними змінами, що негативно відбиваються на моральному рівні народу (поширення міст з їх моральними небезпеками; ослаблення старих виховних факторів, зокрема родини, професійних та верстових звичаїв; зростання багатства і разом з ним гонитви за насолодами життя);
" по-друге, дисгармонією в рівнях вихованості різних верств суспільства, що доводить "характер того, як народ користується свободами" - скоріше на шкоду собі, ніж во благо;
" по-третє, потребою сприяння розвитку альтруїстичних нахилів широких народних верств, формування усвідомленого доцентрового їх потягу, оскільки "знання та навички можливо використати як альтруїстично, так і егоїстично, і вони підуть без сумніву в другому напрямі, якщо ми не потурбуємося, щоб вже в тих-же школах спрямувати думку мас на загальне, з допомогою виховних заходів приборкати егоїстичну волю окремих осок, зміцнивши відчуття солідарності"[1,7];
" по-четверте, необхідністю створення підвалин для всієї соціально-виховної діяльності суспільства стосовно народного розвитку, оскільки для її ефективності потрібний грунт, щоб зусилля не пропадали дарма: "Чим краще виховання на першій сходинці (примусове навчання), тим … більша кількість тямущих людей скористується на другій сходинці (підмайстер) незрівнянно більш різноманітними виховними закладами, заснованими для цього віку державою, общинами, приватними спілками"[1,27].
На наш погляд, найвагомим внеском Г.Кершенштайнера є визначення вперше провідною метою найнижчої ланки державного виду соціального виховання - школи - формування потреби і навички молоді "брати участь в роботі над моральним оздоровленням широкого суспільного життя, в якому вони живуть і працюють в галузі своєї професії"[2,313].
Більш вдало сформулювати найсоціал-педагогічнішу мету трудової народної школи було б й годі намагатися. Проте, видатний німецький педагог цілком справедливо вважав її й в цілому провідною метою соціального виховання всіх громадян країни через сполучення трудового та духовного розвитку: "Для цього вищого акту громадянського виховання молоді, який має слугувати основним завданням всякого суспільного виховання, найважливим є раннє призвичаювання до роботи задля ідеї"[2,313]. Зрозуміло, що персональні вміння морально-духовного вдосконалення суспільства створюються не відразу, але, на думку Г.Кершенштайнера, через:
" по-перше, формування потреби в якій-небуть професійній діяльності і
Loading...

 
 

Цікаве