WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → “Музи генія” (літературно-музична композиція про Т.Г.Шевченка) - Сценарій

“Музи генія” (літературно-музична композиція про Т.Г.Шевченка) - Сценарій

Мана, сп'яніння від волі, політ у прірву юності і краси? Ні, Боже наслання, яке спізнають лише генії - сини Всесвіту, обранці вічності. Так уже судилося, що невеличка, гінка, кучерява Катерина (яке символічне для поета ім'я) була фатально схожа на першу, освячену, осяяну дитинством, кохану Оксану.
(Входить Піунова. На хвилинку зупиняється біля свого портрета).
Піунова. У Нижньому Новгороді під час спектаклю до мене підійшов Тарас Шевченко. Посміхнувся і тихо промовив: "Вами, Катерино Борисівно, я любуюсь, коли бачу вас на сцені". Тарас Григорович познайомився з моїми батьками, став приходити до нас. Я горіла нетерпінням бачити його, без нього дні ставали мукою... В один з візитів Тарас Григорович сказав моїм батькам ті слова, які для мене були найчудовішою мелодією глибоких почуттів. Він просив у батьків моєї руки. Я була щаслива, його ласкавий усміх тривожив душу, в моєму серця вривався промінь його сонця, творчість, кохання, але... грізні очі матері наказували мені вийти з кімнати і я кинулась до дверей (Виходить).
Ведучий. Шевченку не відмовили прямо. Але його більше не запрошували в дім, і сама дівчина уникала його. "Случайно встетил я Плунову, - пише Шевченко у "Щоденнику", - у мене не хвитило духу покрониться ей.
А давно ли я видел в ней будущую жену свою, ангела-хранителя свого, за которую готов был положить душу свою".
Наслання несподівано налинуло, та зовсім уже несподівано розвіялося, як світанковий серпанок під дощем, Шевченко виїжджає до Петербурга. Наступної вести йому прийшла відмова.
Після розлуки Піунова вийшла заміж, грала на сцені, але не мала великого успіху в театральної публіки. Зникло сяйво генія. Яке на якусь мить вихопило її постать із мороку повсякдення. Й усталене життя повернулося на круги свої - на круги сірої одноманітності, монотонності, швидкоплинної дріб'язковості.
Учень: Якби з ким сісти хліба з'їсти,
Промовить слово, то воно б
Хоч і як-небудь на сім світі,
А все б таки якось жилось.
Та ба! Нема з ким.
Світ широкий,
Людей чимало на землі...
А доведеться одниким
В холодній хаті кривобокій
Або під тином простягтись.
...Ні, треба одружитись
Хоча б на чортовій сестрі!
Бо доведеться одуріть
В самотині. Пшениця, жито
На добрім сіялись лану,
А люде так собі пожнуть
І скажуть: "Десь його убито,
Сердешного, на чудині...
О горе, горенько мені!
Ведуча: А Шевченкові не могла не зустрітися на довгій дорозі Марко Вовчок ("Каое возвышенно-прекрасное создание эта Женина") - не міг Всевишній не послати 1858 р. поетові юну Марію, дружину прославленого поета Максимовича ("И где он, антикварий, выкопл такое свежее, чистое, добро?"), а потім останню надію на щасливе подружнє життя - Ликеру Полу смакову.
Поезія "Ликері"
Моя ти любо! Мій ти друже!
Не ймуть нам віри без хреста,
Не ймуть нам віри без попа
Раби, невільники недужі.
Заснули, мов свиня в калюжі
В святій неволі! Мій ти друже,
Моя ти любо! Не хрстись,
І не клянись, і не молись
Нікому в світі! Збрешуть люде,
І візантійський Саваоф
Одурить! Не одурить Бог,
Карать і миловать не буде:
Ми не раби його - ми люде!
Моя ти любо! Усміхнись,
І вольную святую душу,
І руки вольну, мій друже,
Подай мені. То перейти
І він поможе нам калюжу,
Поможе й лихо донести,
В хатині тихій і веселій.
Ведуча. Шевченко закохався в Полусмакову і вхопився за рятівну думку - збудувати з цією кріпачкою своє родинне щастя. виглядати якого і чекати він уже стомився.
Учениця:
Не журюся, а не спиться
Часом до півночі,
Усе світять ті блискучі
Твої чорні очі.
Мов говорять тихесенько:
"Хоч, небоже, раю?
Він у мене ту - у серці"
А серця немає.
Й не було його ніколи,
Тільки шматок м'яса.
Нащо ж хороше і пишно
Ти так розцвілася?..
Не журюся, а не спиться
Часом і до світа,
Усе думка побиває,
Як би так прожити,
Щоб ніколи такі очі
Серце не вразили?..
Не журюся, а не спиться
Час до півночі,
Усе світять ті блискучі
Твої чорні очі.
Мов говорить тихесенько:
"Хоч, небоже, раю?
Він у мене тут - у серці..."
Ведуча: О, як він хотів раю! До останньої миті свого непростого життя шукав той рай і хотів, але... Рай так йому не трапився. І на все життя залишилися лише осколина і гіркота, і вічне запитання: "Хоч, небоже, раю? Він у мене тут.." "Але в тім і є сенс життя, що між хотінням і раєм часом постають невидимі мири - які ані проломити, ані облогою здобути, ані перестрибнути - перелетіти їх, ані обійти, ані конем об'їхати", - відзначає Валентин Чемерис у своїй повісті - феєрії "Я любила Шевченка".
Ликера Полусмакова була і гарна, і ніби ж розумна (вміла читати, писати). Ледарство, неохайність, корисливість Шевченкової обраниці Тарас Григорович сприйме за селянську простоту, жвавість і дотепність. Він впевнени. Що провиною всьому оте прокляте кріпацтво. Воля і достато змінять Ликеру на краще! Починається останній самообман у життя поета.
Та не судилося...
14 вересня 1860 р., в день розриву зЛикерою, Шевченко напише вірш (правда, з присвятою "Н.Я.Макарову. На пам'ять 14 сентября"), у якому йтиметься про його нещасливе сватання до Ликери.
Учень. Барвінок цвів і зеленів,
Слався, розстилався,
Та недосвіт перед сітом
В садочок укрався.
Потоптав веселі квіти,
Побив... Поморозив...
Шкода того барвіночка
Й недосвіта шкода.
Ведучий. Через тринадцять днів буде написано поезію, позначеною літерою "А" (пор. перша поезія - "Ликері", тепер тільки "Л"). Натяк прозорий, Ликері. Та поет уже не бажає, аби ця зрадниця приходила до нього навіть у сни. Більше того, він, її, здається, остерігається.
Шевченко:
Поставлю хату і кімнату,
Садок - райочок насаджу.
Посиджу я і походжу
В своїй маленькій благодаті.
Та в однині - самотині
В садочку буду спочивати.
Присняться діточки мені,
Веселая присниться мати,
Давнє - колишній та, ясний
Присниться сон мені!.. і ти!..
Ні, я не буду спочивати,
Бо й т приснишся. І в малий
Райочок мій спідтиха-тиха
Підкрадешся. Наробиш лиха...
Запалим рай мій самотний.
Ведуча. Через 44 роки по смерті Шевченка, у Канів на Чернечу гору, до могили прибуде Ликера (Ликера Іванівна, вже 65 років) і в книзі записів, що лежатиме в хаті біля могили її колишнього нареченого, тремтячою рукою, плачучи, ковтаючи сльози, напише:
"13 травня 1905 року приїхала твоя Ликера, твоя люби, мій друже. Сьогодні мій день ангела. Подивись на мене, як я каюсь" "Твоя люба, мій друже..." - Ликера пам'ятала, як Шевченко їйсорок чотири роки тому писав: "Моя ти любо, мій ти друже".
(Звучить пісня "Зоре моя вечірняя")
Заключне слово вчителя. Поета не стало. Згасла свічка його життя. Але залишилось слово, яке не має обмежень просторі, бо воно злітає все вище і вище, до вершин духу генія, де немає розбитих мрій, надій, розчарувань.
Loading...

 
 

Цікаве