WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → “Музи генія” (літературно-музична композиція про Т.Г.Шевченка) - Сценарій

“Музи генія” (літературно-музична композиція про Т.Г.Шевченка) - Сценарій


Сценарій
"Музи генія" (літературно-музична композиція про Т.Г.Шевченка)
Вступне слово
Про кохання Тараса Шевченка написано численні спогади, наукові дослідження, романи. Поеми. Але, певна річ, далеко не все сказано. У тому, кого і як кохає велика людина та й звичайна теж, розкривається історія цілого покоління, атмосфери часу. Окрім того. у митців це один з ключів до розкриття таємниці їхньої творчості. Її тематики, головних сюжетів, до розгадки політичних і життєвих ідеалів.
Ці міркування особливо правомірні стосовно Тараса Шевченка, який шукав у коханні жіночий ідеал, суголосний з народним ідеалом жінки, коханої, дружини, прагнучи виходу із самобутності особистої та суспільної.
Сподіваємось, що кохання Шевченка і його інтимна лірика допоможуть глибше розкрити нам сутність Поета. Давайте, торкнувшись цієї делікатної теми, спробуємо піднестись до вершин духу генія, а не приземлити їх, звівши велике до дрібного чи дріб'язкового.
Ведуча: Далека і гірка була Тарасова любов,
Одвічні протилежності в житті,
Кружила заметіль навколо доль,
Заплуталось кохання в крижаній імлі,
Але серед снігів, снігів, снігів
Ішла у мрії ти, зоря весни.
Ведучий: Уперше незбагненні почуття пробудила в хлоп'ячій незахищеній душі сусідська дівчина Оксана Коваленко.
Тарас Шевченко: (підходить до столу, на якому підручник. Запалює свічку, читає - на фоні музики Й.Баха):
Чи правда, Оксано? чужа чорнобрива!
І ти не згадаєш того сироту,
ЩО в сірій свитині, бувало щасливий,
Як побачить диво-твою красоту.
Кого ти без мови, без слова навчила
Очима, душею, серцем розмовлять.
З ким ти усміхалась, плакала, журилась
Кому ти любила Петруся співать.
І ти не згадаєш. Оксано! Оксано!
А я й досі плачу, і досі журюсь,
Виливаю сльози на мою Мар'яну,
На тебе дивлюся, за тебе молюсь.
Згадай же, Оксано, чужа чорнобрива,
І сестру Мар'яну рястом уквітчай,
Часом на Петруся усміхнись, щаслива,
І хоч так, як жарти, колишнє згадай.
Оксана:
Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились,
А матері на нас дивились,
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали
Старі зарані повмирали,
А ми малими розійшлись,
Та вже й не сходились ніколи.
Мене по волі і неволі
Носило всюди.
Шевченко:
А я так мало, небагато
Благав у Бога, тілько хату,
Одну хатиночку в гаю,
Та дві тополі коло неї,
Та безталанную мою,
Мою Оксаночку, щоб з нею
Удвох дивитися з гори
На Дніпр широкий, на яри,
Та на лани золото полі,
Та на високії могили;
Дивитись, думати, гадать,
Коли-то їх понасипали?
Кого там люде поховали?
І вдвох тихенько заспівать
Ту думу сумную, знедавна,
Про лицаря того гетьмана,
Що на огні ляхи спекли.
А потім би з гори зійшли.
Понад Дніпром у темнім гаї
Гуляли б, поки не смеркає
Поки мир божий не засне,
Поки з вечернею зорьою
Не зійде місяць над горою,
Туман на лан не прожене.
Ми б подивились, помолились
І розмовляючи пішли б
Вечеряти в свою хатину.
Даєш ти, господи єдиний,
Сади панам в твоїм раю,
Даєш високії палати.
Пани ж неситії, пузаті,
На рай твій, господи, плюють
І нас дивитись не дають
З убогої малої хати.
Я тілько хаточку в тім раї
Благав, і досі ще благаю,
Щоб хоч умерти на Дніпрі,
Хоч на малесенькій горі.
Ведуча: Він заплював очі і знову бачив її, як живу, - чорнобриву, кучеряву, у вінку з волошок, коли вона витирала хусточкою його щ дитячі сльози, які виступали на очах від щастя, що з ним поруч його Оксана.
Вона дарувала йому ласку, зігрівала осиротіле серце і вчила мови кохання, що не потребувала слів...
Ведучий: Першій музі геніального поета - Оксані - Тарас Шевченко присвятив послу "Мар'яна - черниця", саме про неї, подитячому світлу казково незабутню згадував у поезіях "Три літа", "М.К." ("Мені колись росли". Дорогим іменем першого кохання Шевченко називав героїв своїх творів. І ми побачимо. Як згодом це жіночий тип фатально буде подобатись Шевченкові в жінках, змушуючи його шукати в них ту, "справжню" - подругу, дружину, порадницю, якою в дитинстві ввижалась йому Оксана. Оксана Коваленко після неминучої розлуки, думається, жила просто, природно. По-земному буденно й щасливо: стала на рушник із кріпаком. Виростила дітей. Досхочу натрудилася, наспівалась пісень: відійшла у вічність чистою-пречистою, бо ж у волю навмивалася слізьми. (Виконавці ролей виходять).
Ведуча. Інтимна лірика не буває безіменною. Звернемося до біографії поета. Навчаючись в Академії, вже прославленим автором "Кобзаря", портретистом їде Шевченко в рідну Україну. Тут 29 червня 1843 року він зустрічає на балу Ганну Закревську. В цій жінці Тарас побачив одухотворений образ. До цього вже зовсім не думав про нелюб. А після, як реакція на його безнадійність, з'являється в поета те характерне для нього і вже незмінне упродовж усього життя бажання мати свою родину, свій дім, дружину, тихий і надійний захисток. Це бажання невдовзі переростає в гостру душевну потребу.
Отже, Ганна Закревська. Та, що, на жаль, була дружиною іншого. (Входить Ганна Закревська (одягнена у сукню тієї епохи чи, хоча б, у розкішному намисті, з накинутою на плечі шалю). Ледь поправляє на дошці свій портрет, намальований Шевченком. Звучить "Місячна соната" Бетховена).
Закревська. Перед моїм портретом зупиняються і довго стоять люди, навіть ті, які нічого не знають про історію кохання Шевченка, бо мої очі невідступно переслідують їх. Для мене зустріч з Тарасом була щасливою, прозорою миттю. Він так красиво і ніжно виявляв свої почуття. Що не міг не відчувати на собі мій уважний погляд чорно-синіх (так, саме таких) великих, виразних, ніжно-молитовних очей.
Шевченко якимось невлаганно-тривожним поглядом пристрасно поглядом пристрасно дивився на мої очі, ніби казав: У чергуванні світла і тіней - краса життя".
(Виходить Шевченко)
Шевченко не любив друкувати на віршах посвят жінкам. Таких посвят є лише декілька. Вірш "Якби зустрілися ми знову", всупереч звичайній стриманості поета, адресований конкретній особі, схованій під вдома літерами - Г.З. Отож, Ганні Закревській, тобто мені.
Тарас Шевченко "Г.З."
Немає гірш, як в неволі
Про волю згадувать. А я
Про тебе воленько моя
Оце нагадую. Ніколи
Ти не здавалася мені
Такою гарно-молодою
І прехорошою такою,
Так як тепер на чужині,
Та ще й в неволі. Доле! Доле!
Моя ти співаная воле!
Хоч глянь на мене з-за Дніпра,
Хоч усміхнися з-за...
І ти, моя єдиная,
Встаєш із-за моря,
З-за туману. Слухняная
Рожевая зоре!
І ти, моя єдиная,
Ведеш за собою
Літа мої молодї,
І передо мною
Ніби море заступають
Широкії села
З вишневими садочками
І люде веселі
І ті люде, і село те,
Деколись, мов брата,
Привітали мене. Мати!
Старесенька мати!
Чи збираються ще й досі
Веселії
Loading...

 
 

Цікаве