WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Прізвисько як посягання на гідність особистості чи спосіб індивідуалізації школяра - Курсова робота

Прізвисько як посягання на гідність особистості чи спосіб індивідуалізації школяра - Курсова робота

інакше...
Прізвиська, особливо давні, містять багато цікавого: в них і давно застарілі слова, і буйна фантазія авторів, і спостережливість, і вміння виділити в людині такі риси, які одразу ж характеризують і того, кому дається прізвисько, і тих, хто його давав. Усі прізвиська поділяються на образливі й приємні; перших, звичайно, значно більше: Рудий, Барило, Посаль, Заїка, Горлатий, Понурко, Мовная, Бурчило, Дикун, Стогній, Плаксивий та багато інших. Проте були й такі: Чорненький, Тендітний, Ласкавий, Моторний, Красій, Краснощок, Чорнобривець, та інші.
Більшість щойно згаданих прізвиськ - за походженням прикметники. Прикметників - власних імен майже не буває, там панують іменники, бо імена - це назви. А прізвиська - це характеристики, які найчастіше даються "позаочі", коли про когось розмовляють "у третій особі", користуючись різної сили означеннями: тут і Шепелявий, а до того ж Худотеплий - і взагалі Дринда. Щось із таких "епітетів" забудеться, а якась особливо влучна й дотепна назва засяде в пам'яті, закріпиться за людиною, далі - за родом, а там, дивись, з'являється і прізвище - Довгоп'ят, Довгошия, Ечкало, Процідило чи Сироїд. Але коли такі прізвиська стають прізвищами, вони втрачають здатність характеризувати, стають нейтральними, а при постійному вживанні - "словами без предметного значення".[7; 213]
В українського народу досить яскраво виявлена схильність до гумору; вона проявилась не лише в прислів'ях, казках і піснях, а й у прізвиськах: Підкуймуха, Святокум, Нетудихата, Вирвихвіст, Семибаламут та ін. А скільки іронії в таких здрібнілих формах слова "панич", як Паничик, Паник, Панонько, Паночко, Панцьо, Панцьо. Дослідник українських прізвищ
Ю. К. Редько писав, що серед представників українського народу не було царя, короля, кардинала, проте прізвища такі існують. Вони виникли з первісних прізвиськ, які надавалися з невідомих сьогодні причин. Ілюстрація до цього твердження - уривок з поеми "Марина" М. Т. Рильського:
Гаврило це. Хоч він ніколи Риму
Не бачив, як ніхто з його дідів,
Та прізвище хтось жартома пустив
(Хто ж, як не пан, від них усе береться!),
І Папаримський наш Гаврило зветься
По книгах навіть, а не то що так.
Прізвисько, а пізніше прізвище Папаримський справді існувало; пізніше воно стяглося до Паримський [12; 112
Переважна більшість українських прізвиськ - це найменування переносні. Коли когось називали Махиня, то це зовсім не означало "велетень", "силач", а навпаки, це міг бути хтось слабосильний та невеличкий, прізвисько ж було іронічним. Якщо ж у когось предок звався Бузівок (тобто однорічний бичок), то навряд це трапилося тому, що він купив чи продав або зарізав бичка. Напевно, це був молодий парубок, вгодований, як молочний бичок, і пустотливий, як теля.
Частина старих прізвиськ змінила значення: коли слово було прізвиськом, то позначало одне, а в наш час значення його могло змінитися, або й слово зовсім втратилося. Сучасні прізвища Двірниченко, Двірник ми пов'язуємо зі словом двірник - "працівник будинкоуправління, що стежить за чистотою й порядком у дворі та на вулиці біля двору". Але тоді, коли ці прізвища виникали, слово двірник означало "орендар чужого двору"[13; 36].
Почувши прізвище Бульба, ми перш за все згадуємо гоголівського Тараса. А Бульба? Не подумавши, ми б сказали - "картопля". Але тоді, коли могли відбуватися описувані події, картоплі в Україні не садили. Значить, бульба - це, за свідченням словників, гарбуз, земляна груша, щось кругле, важке, велике...[15; ?1; 118] Підходяще було прізвисько в Тараса.
Прізвисько батька переносилось на всю родину: ставало прізвиськом матері (-иха), прізвиськом сина (-енко), а часом і дочки (-івна): Війт, Війтиха, Війтенко, Війтівна. А ще міг бути Війтишин - син Війтихи, яка рано овдовіла і сама господарювала та ростила сина.
Прізвища почали входити у вжиток починаючи з XIV ст., а прізвиська потроху втрачали свою силу як засіб розрізнення людей або перетворювалися в прізвища. Чи це означало, що пізніше прізвиська зовсім зникли? Ні, вони продовжують жити й сьогодні, лише змінили своє обличчя. Якими вони стали? У наш час вони перебувають поза офіційною сферою, не потрапляють у писемне мовлення, а виникають в усному розмовному мовленні і живуть там як неофіційні назви-характеристики. У сучасній розмовній мові це може бути сімейно-родове прізвисько, яке в селі передається як "спадщина" (Гуляї, Куцаї - обов'язково в множині). Як правило, ці прізвиська давні, причини такого називання родини найчастіше вже невідомі. Індивідуальні прізвиська значно конкретніші, вони не пов'язуються з родиною, у них ще живий мотив, за яким носій одержав своє прізвисько (це може бути зовсім нове слово, навіть запозичене, наприклад, Каністра чи Шапокляк). Збереглися ще подекуди колективно-територіальні прізвиська: одне село певним чином називає жителів іншого.
Серед цих трьох видів прізвиськ "найпродуктивніший" - індивідуальні прізвиська. Тут спостерігається такий парадокс: колись прізвиська були підставою для творення прізвища, а тепер навпаки; багато прізвиськ - це перероблені, "перелицьовані" прізвища (прізвище Плюсник - прізвисько Плюшкін, Колесник - Колесо та ін.).
Серед прізвиськ живе величезна кількість дивовижних слів. Дослідники вважають, що прізвиська тому й живуть у мові, що дають можливість, всіляко відступаючи від норми, висловити ставлення до когось яскраво, незвично, сильно: "Хаха" (любить сміятись), "Фня-фня" (погана дикція), "Пльохо" (манірно розмовляє), "Тича" (зіпсоване англійське "вчитель") та ін.
1.2 Трансформація прізвиськ у прізвища.
Прізвищем називається оформлена офіційними документами родова назва людини, яка приєднується до її імені і яку людина одержує після народження або в шлюбі та, як правило, передає своїми нащадками. [4;33].
Прізвище - це найменування особи, набуте при народженні або вступі в шлюб, що передається від покоління до покління і вказує на
спорідненість. [11-12].
Первісного значення своїх імен ми, як правило не знаємо. Дуже гарно про це сказав І. Франко. Він називав ім'я вірним і невідступним товаришем людини, який супроводить її від колиски до могили. Та цей вірний товариш, за словами поета, крокує поруч з нами "з заслоненим обличчям: ми переважно не знаємо, яке його походження та значення". А от прізвисько часто прозове і несе інформацію про якусь певну рису його носія.
Чи завжди так легко встановлюється те, що стоїть за прізвищем? Далеко не завжди (може, саме тому ці пошуки такі цікаві). Недарма мовознавці радять: не поспішайте, будь-яке прізвище, навіть здавалося б, те, що утворилося на основі добре відомого слова, одразу пояснювати, не подивившись в словник.
Багато важить при визначенні основи прізвища (і закладано в ній значення) час появи прізвища, яке йому передувала. Наприклад, прізвищеВедмідь могло виникнути порівняно нещодавно і пояснюватися рисами зовнішності першого носія прізвиська (великий, товстий, сильний, незграбний); це могли бути особливості його голосу (ревіння); а могло це прізвище прийти з дуже давніх часів - тоді воно було некалендарним
Loading...

 
 

Цікаве