WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Формування духовності учнів старших класів засобами літератури - Курсова робота

Формування духовності учнів старших класів засобами літератури - Курсова робота

рівня сформованості духовності у старшокласників; визначено можливості літератури як засобу формування духовності.
Практичне значення дослідження. Виявлено та обґрунтовано педагогічні умови формування духовності у старшокласників; адаптована та випробувана методика і розроблена дослідно-експериментальна програма формування духовності в учнів старших класів.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, розділу 1, розділу 2, списку використаної літератури (40), висновків, додатків А ,Б і В; робота містить 5 таблиць.
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОСТІ УЧНІВ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
1.1. Зміст поняття "духовність", його критерії та рівні сформованості у старшокласників
Проблема духовності цікавила людство в усі часи. Це проблема досліджувалась багатьма науками. До визначення цього поняття у вчених не має одностайної думки. Кожний науковець розуміє поняття "духовність" по-різному.
Поняття "духовність" завжди мало у філософії важливе значення, і відіграє визначну роль у ключових проблемах: людина, її місце й призначення у світі, зміст її буття, культура, суспільне життя. І тому такі філософи: Платон, Аристотель, Юркевич, Григорій Сковорода вважали, що поняття "духовність" є похідним від слова "дух" (лат. "spirit" та грец. "pneuma"), що означає рухливе повітря, повівання дихання, носія життя.
Уже в первісну епоху складаються перші уявлення про духовність. Але це поняття ще не розмежовувалось від тілесної суті. Вперше Платон відокремив тілесне і духовне, визначив, що духовність - це специфічна людська властивість, а тілесне - це нижче, те, що закладене природою людині. Аристотель теж відокремив ці поняття, але розглядав тілесне й духовне як рівно необхідні.
Новий підхід виробляється у християнській традиції. Тут духовність наділяється новим обличчям, і вважається, що духовність притаманна людині розумній, що виділяє її з тваринного світу, та уподібнює Богу.
Проблема духовності стала провідною і в російській релігійній філософії кінця XIX - початку XX ст. Її розробка пов'язана з іменами Федора Достоєвського, Володимира Соловйова, Івана Ільїна, Павла Флоренського, Миколи Федорова. Тут духовність розумілась подвійно. З одного боку:
Духовність - це одухотворення тваринності, сутнісна характеристика людини, що виділяє її зі світу тварин [34: 507]
Інше розуміння:
Духовність - це ідеал, до якого прагнула людина у власному розвитку, орієнтація на вищі, абсолютні цінності [34: 507] .
На думку вчених поняття "духовність" - це категорія етики, яка визначає моральний вимір людської життєдіяльності, це живе джерело доброчесностей людини, її моральна спроможність та вища цінність. [25: 23]
В сучасній некласичній та посткласичній філософії проблема духовності набуває дедалі актуальності. Це пов`язано з загальним антропологічним зворотом, що стався у сучасній філософії, і прагненням подолати раціоналізм та ірраціоналізм у розумінні людини, з обміркуванням підстав глобальної духовної кризи, що вразила людство в XX ст., пошуком шляхів її подолання. Значний внесок у розробку проблеми духовності зроблений у філософії, притаманний таким філософам, як Мартін Бубер, Макс Шелер, П`єр Тейяр де Шарден, Хосе Ортега - і - Гассет, Альберт Швейцер, Еріх Фром, Віктор Франки. Провідною ідеєю цих вчених є: людина розумна на зламі епох виявилась нездатною подолати всілякі кризи життя, зокрема глобальні, тому їй на зміну повинна прийти людина духовна. І за визначенням цих науковців:
Духовність - це загальнокультурний феномен, який уміщує в собі не тільки абстрактно-теоретичні цінності й ідеали, а й вчинки по совісті, істині і красі [24:120]
Обміркування проблеми духовності стає силою і в сучасній українській філософії. Публікуються дедалі більше праць присвячених різноманітним її аспектам. Українські дослідники, як і їх попередники, наполягають, що: духовність - це спосіб розбудови особистості [11:203]. На думку Бориса Кримського духовність - це зустріч з самим собою, своєю душею, внутрішнім Я. Це - вихід до вищих цінних інстанцій формування, конструювання особистістю самої себе. Це провідний фактор розумової гармонізації світу зовнішнього та внутрішнього, їх узгодження з моральними законами. Це цінний зміст та спрямованість буття людини [10:32]
Філософський словник подає нам таке поняття духовності: духовність - це ідеальний початок з якого походить творча сила, яка удосконалює і піднімає людину у світ чистий і цінний. І саме в цьому чистому і цінному світі існує любов, добро, співчуття, творчість, справедливість, свобода.
І.Д.Недальний пропонує своє бачення духовності, і вважає що духовність це:
- світ ідеального;
- особисте духовне життя окремої людини, її індивідуальний світ, духовне життя;
- духовні цінності, світогляд;
На погляд Недальнього духовне життя - це завжди діалектична єдність індивідуального й суспільного, яке функціонує як індивідуально-суспільне.
Філософ В.І.Вернадський як і М.Бердяєв, В.Соловйов, П.Флоренський уявляє людину сутністю Всесвіту, головною цінністю світобудови, а шлях до високої духовності, вбачає у злитті з Космосом. Духовна людина живе творчо, піднесеною діяльністю і реалізовує себе згідно з універсальними законами природи й космосу, гармонізуючи життя на планеті, прагнучи уникнути глобальної катастрофи [27:104].
Проблема духовності ще в період античності мала вагоме значення. Більшість вчених: Алкемеон, Геракліт, Демокріт, Анаксимен, Арістотель, Декарт вважали, що основою поняття духовності є душа. Поняття душі вони розуміли, як віддзеркалення історичної зміни впливу на психіку людини. У багатьох цих вчених саме душа представлялась однією із видів речовин. Для Геракліта і Демокріта - душа це вогонь. Анаксимен пов`язує душу з сонцем.
В психології проблемою "духовність" займалися такі вчені - Гордон В., Оллпорт Г., З.Фрейд, А.Маслоу, С.Рубінштейн. Наприклад вчені визначають поняття духовності так:
Духовність - це пізнання світу, себе, змісту призначення себе в світі [40:103].
Психологічний словник подає нам таке визначення духовності:
Духовність - це індивідуальна вираженість в системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб, ідеальної потреби пізнання і соціальної потреби жити, діяти "для інших".[40:105]
Духовність характеризується добрим відношенням людини до оточуючих його людей, турботою, увагою, готовністю прийти на допомогу, поділити радість й горе. Об`єктивна користь духовної діяльності людини діалектично пов`язується з її суб`єктивною безкорисливістю, де нагородою є задоволення, під час пізнання навколишнього світу; карою цьому є почуття.
На сучасному етапі проблемою духовності займаються І.Зеліченко і Б.С.Братусь. Ці вчені - психологи вважають, що основним поняттям духовності є дух. І визначають дух - як джерело енергії і саму енергію психологічної діяльності. Духпрагне піднести світ, а психологічним органом рефлексії духу виступає свідомість. [40:50]
В свою чергу за їх визначенням "духовність - це тяжіння до любові, гармонії, до
Loading...

 
 

Цікаве