WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Проблеми вивчення у школі творчості українських письменників східної діаспори - Реферат

Проблеми вивчення у школі творчості українських письменників східної діаспори - Реферат

прибутки, з яких покривалися видатки обласного управління, шкільництва, охорони здоров'я, будівництва доріг і гребель. Військові традиції запорізького козацтва, козацький фольклор одержали новий розвиток на землях Кубані.
Наприкінці XIX ст., коли в пресі писалося про географічне чи геополітичне розташування України, то завжди підкреслювалась єдність її з Кубанню в культурному та в етнічному аспектах.
Одним із перших дослідників творчості українських письменників Кубані був І.Франко. Жодне, навіть малопомітне, здавалося б, досягнення українських письменників козацького краю не обходив він увагою. У ряді його статей розглядається творчість Антона Головатого, Якова Кухаренка, Василя Мови (Лиманського), Якова Жарка, В'ячеслава Потапенка. Так, літературні здобутки Якова Кухаренка І. Франко аналізує в "Нарисах історії українсько-руської літератури до 1890 року", у "Плані викладу історії літератури руської. Спеціальні курси. Мотиви" (т. 26, с. 24-73) тощо.
Незабутньою сторінкою українсько-кубанських взаємин є дружба Т. Шевченка з наказним отаманом Кубанського війська, генералом, істориком і українським письменником Я. Кухаренком (1799-1862). Ще в роки навчання в Петербурзькій Академії мистецтв Тарас Григорович познайомився з Яковом Герасимовичем, і це знайомство перетворилося в довготривалу (біля 20 років) дружбу, яка підтримувалася листуванням.
Довгий час була популярною п'єса Я. Кухаренка "Чорноморський побит на Кубані між 1794 і 1796 роками" (1836), яку М. Старицький переробив пізніше на оперу під назвою "Чорноморці" (музика М. Лисенка; 1878). Етнографічний інтерес і досі мають нариси "Пластуни", "Козак Мамай", "Вівці і чабани в Чорноморії", оповідання "Вороний кінь" і "Чабанський словарь". Повна збірка творів вийшла в Києві 1880 р. Іван Франко ставив художню спадщину Я. Кухаренка поруч із творчістю Марка Вовчка, називаючи письменника-отамана "талановитим белетристом"2.
Відносно невелика, але яскрава його літературна спадщина стала предметом вивчення у школах Галичини в другій половині XIX ст. Ім'я кубанського отамана і письменника з'явилось 1868 р. у Львові на сторінках одного з перших шкільних підручників із нової української літератури - "Руская читанка для высшой гимназии"3, укладеної галицьким педагогом А. Торонським. Юним читачам пропонувались уривки з п'єси Я. Кухаренка "Чорноморський побит на Кубані". У 20-х роках XX ст. творчість письменника вивчали в школах Кубані. Сьогодні твори Я. Кухаренка вивчаються на уроках літератури рідного краю в кубанських школах, а також на курсах за вибором і на уроках позакласного читання в небагатьох школах України й Криму4.
Важливе місце в українській літературі належить видатному кубанцю Василю Семеновичу Мові (псевдонім-Лиманський, 1842-1891), творчість якого ще не досліджена в багатьох її аспектах, а сьогодні, майже через століття після його смерті, відшукуються художні твори письменника5. Василя Мову Франко називав "здібним ліриком та епічним поетом"6. Він народився на Кубані. Освіту здобув у Харківському університеті. Працював учителем, судовим слідчим, мировим суддею. Автор поем "Троїсте кохання", "Козачий кістяк", "Ткачиха", а також п'єси "Старі гнізда і молоді птахи". Значну увагу приділяв життю українців Кубані. Архів митця втрачено в роки громадянської війни. Помер і похований він у Краснодарі. Зусиллями кубанського вченого-філолога В. Чумаченка віднайдено рукопис Мови "Куліш, Байда і козаки", в якому відстоюється позитивна роль українського козацтва в історії України.
Найбільшої популярності зажив вірш "Козачий кістяк", що незмінно включався до багатьох українських хрестоматій. У ньому кубанський митець закликає молодь уперто вчитись, оволодівати різними науками, оскільки тільки так можна відродити колишню славу козацтва. Вже після смерті письменника, у 1970 році, було надруковано його драматичний твір "Старе гніздо і молоді птахи", в якому яскраво й переконливо показано життя чорноморців на переломному рубежі кінця 50-х - початку 60-х років минулого століття. У п'єсі розповідається про трагічний злам патріархальних стосунків у козацькому середовищі й сімейному побуті українців Кубані.
Цінував І. Франко ще одного письменника, вихідця з України, що пов'язав своє життя з Кубанню. Це був В'ячеслав Потапенко. Видатний критик відзначав спорідненість його творчості із творчістю М. Коцюбинського, високо оцінив його оповідання "На нові гнізда". "В нашій літературі,- писав І. Франко,- він виступає рідко, але кожде його оповідання - се пластичний і сильний малюнок. Буденні сцени, тисяч раз обговорювані постаті набирають під його пером чару новості, вбиваються нам у пам'ять на завсігди, а таке оповідання, як його "На нові гнізда", належать до найкращих перлин, які сплодив у нашій літературі болючий процес еміграції селян на чужину"7.
Цей твір став хрестоматійним і подається й досі в літературних збірниках. У ньому змальовано трагедію розпаду сім'ї, частина якої - дорослі сини зі своїми сім'ями - їдуть на Далекий Схід у пошуках кращої долі. Літературна критика відзначала малі епічні твори В. Потапенка "Чабан", "Перша карна справа", "Чарівниця".
Зв'язав свій творчий і життєвий шлях з козацьким краєм і Яків Васильович Жарко (1861- 1933). До переселення в Катеринодар (1904 р.) Жарко вже був відомим літератором. Читачі знали його книжки "Перші ліричні твори", "Оповідання" і "Байки". На Кубані побачили світ його "Ліричні пісні" (1905), збірка віршів сатиричного змісту "Катеринодарцям" (1912), а також "Балади та легенди" (1913) та інші видання.
Жарко тривалий час працював директором Краснодарського художнього музею. В останні роки життя він був підданий безпідставним арештам, обшукам та тюремним ув'язненням, як і багато його колег - українських інтелігентів.
Колоритною фігурою серед кубанського письменства виступав Олександр Півень (1872- 1962), збирач народного уснопоетичного слова, його талановитий інтерпретатор і палкий пропагандист. З 1904 по 1919 рік у Петербурзі, Москві й Харкові вийшли, витримавши багато повторних видань, збірники з веселими афористичними назвами: "Дванадцять кін брехні та мішок правди", "Чорноморські витребеньки", "Весела козацька старовина" та інші, кількістю біля тридцяти. Вони зробили ім'я О. Півня популярним по всій Кубані. Майже в кожній хаті була хоча б одна із його книжечок щедрого розсипу "веселих побрехеньок", "жартів", "сміхів", повчальних казок, пісень, приспівів таприказок, пройнятих любов'ю до козацької старовини.
Весною 1920 року письменник був змушений покинути батьківщину. Жив спочатку в Сербії, а потім у Німеччині. Помер і похований у місті Дармштадті.
1995 р. на Кубані, в Краснодарі, була видана збірка з його вибраного сміховинного скарбу - "Торба сміху і мішок реготу". Правда, чомусь замість українських букв там було вжито російські. Як таке могло трапитись? Чи то зовсім немає на Кубані українських друкарських шрифтів, чи то з якоїсь іншої причини? Не відомо.
Варто хоча б побіжно розглянути творчість ще одного письменника, життєвий шлях якого був пов'язаний з Кубанню. Це - Пилип Йосипович Капельгородський (1882-1938), педагог, журналіст і письменник. Він народився на Сумщині, вчився в земській школі, в бурсі й семінарії. За участь у революційних подіях був виключений із семінарії й висланий владою на Кавказ. Як згадує Д. Бурко, земляк письменника, арештували П. Капельгородського в результаті трусу, під час якого поліція знайшла, крім Шевченкового "Кобзаря" та кількох інших українських книжок, його щоденник із словами французького філософа Ф. Аміеля: "Росія, - це деспотизм
Loading...

 
 

Цікаве