WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Воєнна педагогіка на Запорізькій Січі - Реферат

Воєнна педагогіка на Запорізькій Січі - Реферат


Реферат на тему:
Воєнна педагогіка на Запорізькій Січі
В українській історичній науці воєнна педагогіка та бойова і фізична підготовка залишаються білою плямою. Протягом останніх століть ряд очевидців історичних подій і дослідники минувшини з даного питання залишили лише окремі загадки. Тому серед читацького загалу так і не сформувалась чітка уява про те, як саме проходила в Запорозькому війську бойова і фізична підготовка молоді, і які були характерні риси козацької педагогіки.
В житті запорозької громади воєнна козацька педагогіка та бойова і фізична підготовка займали окреме місце.
Козаки, які прийшли на Запорожжя у молодому віці, до зарахування в курені потрапляли в навчання до досвідчених козаків і старшин. Таких хлопців називали молодиками. Вони були джурами - тобто прислужниками - ординарцями. До моменту зарахування в козацький стан юнаки мали перебувати на Запорожжі не менш як 10 років. Протягом цього терміну під час служби по охороні кордонів молодики набували необхідний воєнний досвід.
Аналіз джерел та наукової літератури з історії Запорозького козацтва наводить на те, що на Січі існував культ фізичної досконалості. Як свідчать літописи, фізично і морально слабкого козака товариство ніколи не обирало в старшини. Іноземці, які бували на Запорожжі у XVI-XVIII ст., у своїх спогадах відмічали силу козаків і те, що помирають вони в глибокій старості. Так, 22 червня 1737 року під час Очаківського походу на 77 році життя помер кошовий отаман Малашевич, але не від старості, а від сонячного удару - " прохворівши декілька днів лихоманкою". Останньому кошовому отаману Петру Калнишевському на кінець російсько - турецької війни 1768-1774 років виповнилось 84 роки. Але, не дивлячись на похилий вік, він особисто очолював походи Запорозького війська. Помер Калнишевський в Соловецькому монастирі на засланні, коли йому виповнилось 113 років. Військовий старшина Іван Бурнос, будучи "у похилих літах", очолюючи Запорозьку команду у 1774 році, особисто приймав участь у боях з ворогом і гарцював на своєму жеребці перед товариством.
На Січі запорозькі діди, що доживали свого віку при куренях, користувалися незаперечним авторитетом і відігравали значну роль, як у вихованні молоді так і в політичному житті Запорожжя. Вони ревно оберігали старі військові традиції і незмінність не писаних законів. Становище дідів на Січі урівнювалось з військовими старшинами і курінними отаманами. Кіш змушений був рахуватися з дідами, оскільки за останніми завжди йшла козацька громада. Жодне рішення Коша не схвалене дідами, не могло бути втілене в життя. Таким чином авторитет старих козаків був стержнем звичаєвого права і воєнної педагогіки Запорозької Січі.
В січовій педагогіці головний акцент ставився на не писані закони, які складали кодекси лицарської честі та звитяги. Вихована на основі цих законів молодь була високо духовною, що відзначали усі, кому доводилося бувати на Січі. У навчанні і вихованні молоді була задіяна уся козацька громада. В старовинних описах козацького побуту підкреслюється, що кожний десятник, окрім десяти товаришів, мав під своєю рукою козачків, яких школив і випробував.
Клавдіус Роно, англійський резидент у Петербурзі, 1736 року писав: " Запорожці приймають до свого братства загалом усіх, без різниці національності, якщо ті приймають грецьку віру і погодяться пройти семирічну пробу перед наданням звання лицаря". Зазвичай, Статечний запорожець мав джуру, який не тільки був козаку служником, а й переймав воєнну науку, ходив разом з "наказним батьком" у походи де здобував собі право називатися запорожцем. Щодо особливості цілеспрямованої спеціальної фізичної і воєнної підготовки, то в запорозькому війську не було звичаю проводити систематичну муштру. Ментальність запорожців противилась одноманітності муштри. За виключенням артилеристів, навчання було суто індивідуальним. Метою запорозької воєнної педагогіки була підготовка лицаря, якому був по силам поєдинок з декількома супротивниками і в різних ситуаціях. Термін підготовки молодика не регламентувався. Кінець підготовки визначався назначався наставниками - товаришами куреня і, на сам перед, наказним батьком та курінним отаманом. Групові воєнні навчання молодиків проводились у січовій школі, але загалом знання з тактики передавались їм у ході несення служби разом з дорослими козаками.
Хлопці, які мали здібності до наук, навчалися у січовій школі, де готували на дияконів, пономарів і канцеляристів. У XVIII столітті запорозькі і лівобережні старшини віддавали до січової школи синів та хрещеників, аби ті вчилися військовому ремеслу, бо там постійно існувала "саме козацька служба", а не регулярна, як у Малоросії. На Січі учні не тільки оволодівали науками і церковним співом, а й проходили суворий курс фізичного і воєнного виховання. Молодь постійно розвивала свої природні задатки, вдосконалювало тіло та навички у різних видах змагань боротьбі і танцях. Змагання проводилися з веслування, плавання, пірнання, бігу, стрибків, кінних перегонів, стрільби, фехтування, герців тощо. Проводились також змагання з різних видів боротьби - "Спасу", "Гойдку", "Навхрест", "На ременях", і "На палицях". В танцях "Гопаку" та "Метелиці" також були елементи бойової підготовки.
Але на цьому "святому" острові були ще й гірші, ще жахливіші підземні тюрми. Вони містилися під самими баштами, яких там було вісім. Всі ці башти побудовано в низьких місцях, тому в ями просочувалася грунтова вода, що набагато погіршувало й без того тяжкі умови ув'язнених.
Дозвілля дорослих козаків також заповнювалося різноманітними фізичними вправами: змаганнями з плавання, веслування, боротьби, боїв навкулачки та ін. Сучасники - очевидці про запорожців казали : " Навіщо їм гармати, як у них кулаки добрі". У святкові дні запорожці розважались кулачними боями. З цією метою на січовій площі вони розділялись на дві лави або партії, з яких одна складалася з верхніх, а друга з нижніх куренів і вступали у бій. У таких боях козаки часто зазнавали каліцтва і деяких навіть забивали до смерті. Змагались козаки і в танцях, демонструючи свої здібності і на самперед фізичні дані. За цих умов перебування у запорозькій громаді слабких людей було просто не можливо.
Життя запорожців відзначалося своєрідним аскетизмом. Вільні від шлюбних зв`язків, запорожці метою свого життя вважали максимальний фізичний розвиток. Вони на стільки розвивали свої внутрішні можливості, що сучасники були переконані в тому, що в козаків вселялись надприродні сили і що вони володіли чарами, тобто, були характерниками. Вид боротьби характерників із ворогами відомий під назвою Спас і вважався вершиною бойового мистецтва. Козаки - характерники володіли здібностями, які в наш час демонструють екстрасенси. Певна частина запорожців досягала ефекту, коли "тіло грає"(при ударах суперника і пораненнях біль не відчувається). Характерники впливали на психіку супротивника, намагались залякати, продемонструвати свою зверхність, навіяти "ману", "зачарувати"тощо.
Такі явища дослідники спостерігали у східних системах боротьби і йоги. Сучасна наука визнає наведені факти. Тим більше, існують переконливі пояснення цим явищам. Відносно запорозького Спасу можна лише сказати, що на Запорожжі були ідеальні умови для розвитку і поширення цього виду бойового мистецтва, оскільки демонстрація екстрасенсорних здібностей в межах Росії, Польщі та інших країн переслідувалась та нещадно каралась. Протягом століть відтік людей, що володіли "чарами" саме на Запорожжя був цілком зрозумілий. По-перше, запорожцям такі здібності були цікаві і потрібні. По-друге, церковні служителі Запорожжя досить лояльно ставились до подібних явищ, а найчастіше зовсім не знали про осіб, які володіли такими здібностями. По-третє, протягом століть життя запорозької громади було закритим для урядової адміністрації країн, під протекцією яких в той чи інший момент знаходилось Запорозьке військо.
Таким чином, вищесказане дає підстави стверджувати, що на Запорозькій Січі існувала ціла система народного фізичного виховання, завдяки чому бойова та фізична підготовка запорожців була на досить високому рівні, а козацький побут мав у собі елементи бойової підготовки і сприяв вдосконаленню набутих навичок. Головним чинником високої бойової майстерності запорожців був сам спосіб життя, підпорядкований завданням охорони та оборони кордонів. Крім того, виборність командного складу запорозького війська виключало можливість перебування на посадах старшин, які не мали достатнього досвіду та авторитету. На Січі господарче та військове життя запорожців нерозривно було пов`язане з педагогічною діяльністю, оскільки дорослі козаки постійно виховували достойну зміну з юнаків, які прибували на Запоріжжя з усієї України.
Loading...

 
 

Цікаве