WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Шкільний захід, присвячений О.С. Пушкіну і Н.М. Гончаровій “А душу Твою люблю я ще більше твого лиця..." - Сценарій

Шкільний захід, присвячений О.С. Пушкіну і Н.М. Гончаровій “А душу Твою люблю я ще більше твого лиця..." - Сценарій

зрозуміло, що цим Дантес хотів в першу чергу образити ненависного йому Пушкіна.
Наталія Миколаївна. Ні, ніколи не любив мене Жорж Дантес. Було спочатку захоплення, потім тонка гра, прикидання його і барона Геккерна, якась недоступна моєму розумінню інтрига, яку знав тільки Пушкін і таємницю забрав з собою в могилу.
5 ведучий. Але не дано людині передбачити майбутнє. Перед вдумливим поглядом Наталії Миколаївни проноситься все її життя. І особливо один спогад невідв'язно спливає в пам'яті.
Тоді сірий петербурзький ранок з вітром і мокрим снігом змінився ясним холодним днем. Наталія Миколаївна поїхала за старшими дітьми, які були у княгині Мещерської - близького друга Пушкіних.
Звичайно, віще серце Наталії Миколаївни в той день не відчувало біди. Не помітила вона і того, як ледь-ледь звернувши в сторону, її сани пропустили зустрічні, в яких їхав Пушкін з Данесом.
Серце-віщун і тут змовчало.
1 ведучий. Олександра Сергійовича чекала до обіду, а він запізнювався.
Вже давно був накритий стіл. З дитячої доносились м'які удари м'яча, грохіт падаючих іграшок, іноді голос няні.
...А в цей самий час на Чорній річці смертельно раненого Пушкіна секунданти несли до саней.
В тривозі за прийомного сина примчався до місця дуелі барон Геккерн. Пушкін не знав, що додому привезли його в кареті ворога.
В кожному проміжку між приступами нестерпного болю він її кликав, старався втішити, повторюючи, що вважає її невинною в своїй смерті і що ніколи ні на одну хвилину не залишав її своєї довіри і любові".
Наталія Миколаївна підійшла до вікна, впізнавши карету Геккерна, що зупинилась біля їхнього будинку:
- Передайте барону, що я не можу його прийняти.
Але тут на сходах вона почула кроки. "Це не кроки Олександра Сергійовича", - подумала Наталія Миколаївна, і вперше за цей день в тривожному передчутті завмерло її серце.
Двері відкрились без попередження, і появився Констянтин Карлович Данзас, в розстебнутому верхньому одязі. Схвильовано проговорив уривчастим голосом:
"Наталія Миколаївна! Не хвилюйтесь. Все буде добре, Олександр Сергійович легко ранений.
Вона кидається в прихожу. Ноги її не тримають. Притуляється до стіни і крізь пелену втраченої свідомості бачить, що камердинер Нікіта несе Пушкіна в кабінет, притискаючи до себе, як дитину.
А розхристана, сповзаюча шуба, волочиться по підлозі.
- Будь спокійна. Ти ні в чому не винна, - одними губами говорить Пушкін і намагається усміхнутися.
Наталія Миколаївна. Потім були дні і ночі, але коли була ніч і коли день - я не знала.
Не знала з тої пори, як приголомшив мене мій власний божевільний крик:
"Пушкін! Ти будеш жити!" - і його обличчя - величне, спокійне і прекрасне, якого я не знала в колишньому його житті.
3 ведучий. Наталія Миколаївна вперше заплакала, коли привела дітей, що злякано тулились одне до одного. Не розуміючи, що сталось з мамою, і що відбувається навколо.
Ще б!
Адже Сашкові, білокурому любимчику Пушкіна, всього 4-й рік, Машеньці - тільки чотири, товстобокому кудрявому Грішенці - ще немає і двох, а восьмимісячну Наташу принесли на руках.
- Як же ми тепер без нього?
Що ж тепер я? - заломила руки Наталія Миколаївна.
Наталія Миколаївна. Я не знала, що в ці дні народ збирався, не тільки в прихожій, але і на подвір'ї, на вулиці. Не знала, що петербуржці брали візника, даючи йому адресу: "До Пушкіна!"
Жуковський на дверях вивішував бюлетень стану здоров'я Олександра Сергійовича. Так прийняти смерть міг тільки Пушкін, це одна із надлюдських особливостей, із яких складається геній.
4 ведучий. Вмираючи, він просив скласти список боргів і підписав їх.
Він вийняв із поданої йому шкатулки перстні і роздав їх друзям.
Він в ці останні години думав не про себе, не про страшну загадкову смерть, про дітей, Наталію Миколаївну.
Лікарі дивувались його мужності. Ранений він був вниз живота, роздроблені бедрені кістки і найменший порух приносив невиносиму біль.
Друзі говорили Наталії Миколаївні пізніше, що в ті хвилини Пушкін створив з ними чудо: він примирив їх зі смертю.
О 14 год.45 хвилин Жуковський зупинив годинник в кімнаті Олександра Сергійовича Пушкіна.
5 ведучий (підходить до виставки і відкриває потрібну книгу).
З листа В'яземського: "Для Пушкіна жаль, що він не був вбитий на місці, тому що муки його невимовні, але для честі дружини його - це щастя, що він залишився живий.
Нікому з нас, бачачи його, неможливо сумніватися в невинності її і в любові, яку до неї Пушкін зберіг".
А ось свідчення княгині Мещерської-Карамзіної: Посеред найжахливіших фізичних страждань, Пушкін думав тільки про дружину і про те, що вона повинна була відчувати по його вині.
4 читець. "Погиб поэт! - невольник чести…"
5 читець. "А мне приснился сон…"
1 ведучий. Вмираючи, Пушкін сказав Наталії Миколаївна: "Їдь в село, носи по мені траур 2 роки, а потім виходь заміж, але тільки за порядку людину".
І Наталія Миколаївна поїхала з дітьми на Полотняний завод, в свій родовий маєток. Вона не виходила заміж не два, а 7 років. Зустрічались їй мужчини, але вони любили її і не любили її дітей, і тільки через сімроків Наталія Миколаївна зустріла генерал-майора Ланського, який полюбив і її, і з великою ніжністю віднісся до її дітей. Вони одружились.
Наталія Миколаївна. Чи любила я його? Безмежно поважала - за добре відношення до моїх дітей, за любов до мене. Я ж так замучилась від одинокості, втомилась від боргів, труднощів побуту, складностей виховання дітей, коли все треба було вирішувати одній.
Любов прийшла потім. Любов глибока, відповідна рокам, без пристрасті, і від цього більш міцна.
Учень (підходить до виставки, бере і відкриває книгу)
І тепер, коли Марії був вже 31 рік, Олександру 29, Григорію 28, а Наталії 27, мати точно так само переживала їхні невдачі, хвороби, неприємності, як тоді, коли вони були маленькими. Для неї вони залишились дітьми до кінця її життя, такими ж, як Соня, Ліза, Ася!
... Метається в страшній тузі Наталія Миколаївна.
Ще темніші лягають навколо очей тіні, і в погляді її зникає властива їй уважна ласкавість. Найчастіше в ньому страх. Рідше - задуманість і байдужість.
Вона худне на очах дітей і чоловіка; тихо йде від них, і всім це зрозуміло, і тому біль нестерпна.
Але Наталія Миколаївна не думає про смерть. Вона питає Даля, який кожен день буває в неї:
- Чи скоро, чи скоро мені буде легше?
- Скоро, Наталія Миколаївна, - говорить Даль, стараючись інтонацією не видати зміст цього "скоро"...
І згадується йому в ці миттєвості, як питав його Пушкін, чи скоро наступить смерть, жаліючись, в основну, не на біль, а на виснажливу його тугу.
Мабуть, цю передсмертну, неусвідомлену тугу переживає і Наталія Миколаївна.
І вона знову чує свій божевільний крик: "Пушкін, ти будеш жити!"
І раптово починає розуміти, що помирає.
Вранці 26 листопада у Наталії Миколаївни почалась агонія. Спогади вже не піднімали її зі смертного одра і не відводили в минуле.
Вони її не терзали.
Душа, яку так любив Пушкін, повільно покидала прекрасний людський облік (свіча на столику біля Наталії Миколаївни гасне).
В Санкт-Петербурзі, на старому Лазаревському кладовищі Олександро-Невської лаври, стоїть пам'ятник, оточений залізною огорожею.
На ньому надмогильний надпис: "Наталія Миколаївна Ланська, народилася 27 серпня 1812 р. померла 26 листопада 1863 р.
Вірю, що коли-небудь, в недалекому майбутньому, по людській історичній справедливості до прізвища Ланська додадуть: Пушкіна.
Учень. (з букетом гвоздик біля портрету Наталії Миколаївни, на фоні ніжної мелодії) читає вірш "Здесь похоронена Ланская" (букет ставить у вазу біля портрета Н.М. Гончарової.
Всі учасники свята виходять на сцену. Прощаються з глядачами.
Кінець.
Loading...

 
 

Цікаве