WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Розвиток виховних функцій в Галичині 20-30 рр. ХХ ст. (науковий реферат) - Реферат

Розвиток виховних функцій в Галичині 20-30 рр. ХХ ст. (науковий реферат) - Реферат

організувати шкільну працю, зокрема навчання так, щоб воно було виховне? Чи зистане видвигати в навчальному матеріялі так звані виховні моменти, чи теж треба відповідного методичного поступування, чи може ще щось більше?
Щоби докладніше приглянутися цій справі, треба передусім вияснити значення слів, що їх часто вживаємо на окреслення понять, що ними весь час оперуємо.
Так, у щоденній мові як і шкільній практиці чуємо часто напереміну такі слова: навчання, виховання, образування, освіта. Але ще й сьогодні погляди на значення цих слів як і на їх відношення до себе не єзгідні...
І так, одні кажуть, що навчання, а з ним і всі паши дидактичні чинності відносяться тільки до розвитку умових сил, до інтелєктуатіьної сторінки нашої психіки; зате до розвитку її емоціональної та волевої сторінки змагає передусім виховання в тіснішому значенні слова. Другі знов твердять рішучо, що таке розмежування одного від другого не має сенсу, бо так виховання, як і навчання /- змагають до одного і того самого: до розвитку цілої людини, а не якихось окремих її частин, поодиноких диспозицій чи функцій; тільки виховання і навчання роблять це на підставі різного матеріалу культурних надбань і при допомозі різних метод праці. Приходить тут їм у допомогу термін образування (ді Більдунґ, Кштальценє); у нас у тому значенні все частіше вживають терміну освіта...
Як же ж представляється ця справа в педагогічній практиці?
В шкільній практиці дидактичні чинності від виховних не дадуться так легко відділити. Чому? Бо коли вчимо чи навіть вчимося, то впливаємо якось не тільки на умову, інтелектуальну сторінку учня, але також на його почуваневі переживання, на його вчинки, поведінку і волю. Діється це звичайно двома шляхами: по-перше, ділає тут емоціонально вже сам зміст науки, а по-друге, умова праці учня, яку він сам виконує.
Зміст науки містить у собі багато таких складників, що промовляють до і наших почувань, відкривають нам вартість фактів і предметів та побуджують нас до переживання тієї вартости. Таким чином будить він у нас певну почуваневу настанову (наставлення), створює мотиви для волі й учить засад поведінки. Таке виховання, що спирається на змісті шкільної науки, знала вже школа Гербарта. її гаслом було -"наука виховна" або "наука успосіблення". Тому й клали тоді головний натиск на гуманістичні предмети, бо в них найбільше таких моментів, що можуть сильно розбудити почування та волю. Такі предмети, як релігія, форми рідної й чужої мови, архітектури, народньої й світової літератури, прямо наладовані потенціональною моральною енергією. Треба тільки вміти її визволити при помочі навчання, а станеться вона тоді першорядним чинником у вихованні характерів. Є з чого черпати, бо культура широка, як море, а її виховні вартості можна все відшукати так у научному матеріялі, як у самому шкільному житті.
Але щоб ті об'єктивні добра перейшли на суб'єктивну й індивідуальну віасність учня, то одна передумова мусить бути сповнена: він мусить сам собі, своїм власним зусиллям їх здобути, інакше: він мусить бути активний, самостійний і творчий.
Тому сучасна педагогіка ставить в осередку всіх виховних і дидактичних чинностей саме працю учня, його чинну поставу, його зусилля, бо без того не можна собі й подумати того, що становить саму суть виховання, тобто розвиток усіх психо-фізичних сил вихованка.
Висновок
Все це свідчить про те, що почуваневе відношення до предмету науки є конечним складником наших переживань. Бо без культури почувань немає правдивої освіти, немає й виховання.
В світлі повищих вияснень зайве хиба ще додати, що дійсна культура почувань, що направду виховне навчання можливі єдино і тільки на матеріялі, дитині близькому, тобто на матеріялі, що взятий з її рідного довкілля.
Тема: Галицькі педагоги про постійне вивчення учнів
"Учитель мусив би стати
винахідчивим дидактом - митцем..."
Вступ
Нa II Всеукраїнському з'їзді працівників освіти зазначалося, що в сучасних умовах незалежної України "освіта утверджує й надалі утверджуватиме українську національну ідею, віссю якої є всезагальне визнання цінності власної держави. Саме освіта повинна забезпечувати формування такої особистості, "яка усвідомлює свою належність до українського народу, зберігає і продовжує українські культурно-історичні традиції, шанобливо ставиться до рідних святинь, української мови, історії, а також до культур всіх національностей, які-проживають в Україні, виявляє культуру міжетнічних і міжособистісних стосунків".
У вирішенні цих відповідальних завдань дуже корисною може стати вчення й узагальнення досвіду наших попередників. У резолюції однієї з секцій третього Всесвітнього форуму українців справедливо наголошувалось на нагальній потребі "донести до освітян якомога більшу повноту надбань української національної педагогіки".2 У цьому відношенні набувають особливої актуальності творчі надбання галицьких науковців та вчителів-практиків міжвоєнної доби (20-30-ті роки XX ст.)
Педологія основною виховання і навчання
... На основі старої, загальної, фільософічної педагогії з одної - і на експериментальній психольогії з другої сторони, повстає й витворюється нова наука, педольогія, що ставить собі ціллю пізнати дитину в її фізичних, моральних і умових проявах. В той отже спосіб дає вона наукову підставу раціональному вихованню й навчанню.
Не виходимо з дива, що так проста і природна засада є доперва новочасною, а на жаль і сором, не всюди ще сучасною зброєю людського духа, та головною основою виховання й навчання...
Не те педольогія. Вона, прослідивши всесторонньо дитину і маючи перед очима ясні ціли виховання і навчання, просліджує дороги і шляхи, котрими виховання і навчання повинно найпевнійше, найскорше і найлекше дійти до своєї точно означеної ціли.
Вона відкидає всякий шабльон і рутину, теоретичні здогади фільософів, поетичні сентенції - а глядить критичним оком на все, що є вислідом практики фахівців, жадає від виховника і учителя основного знання дитини, самостійного досліджування духових і фізичних проявів вихованка, роблення заключень й умілого примінювання відповідних середників і метод, науково провірених і узасаднених.
Виходить вона зі слушного і раціонального заложення,. що виховник мусить поступати як лікар, котрий, хотячи вилічити хорого і довести його до нормального стану, мусить найперше прослідити тіло, поставити діягноз хвороби, а потім щойно записати відповідні ліки; від сучасного і модерного учителя-виховника жадає педольогія, щоби він, забираючись до виховання і навчання, найперше пізнав основне всі фізичні, духові і моральні прикмети дитини, а доперва щойно індивідуально примінював раціональні середники і
Loading...

 
 

Цікаве