WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Розвиток виховних функцій в Галичині 20-30 рр. ХХ ст. (науковий реферат) - Реферат

Розвиток виховних функцій в Галичині 20-30 рр. ХХ ст. (науковий реферат) - Реферат

бути вповні закінчене, подібно як у відношенні до народу ніколи не може бути закінчене завдання культури.
1. Якщо так, то виховання (як безупинний духовий процес), щоб осягнути свою мету, мусить мати на увазі такі етапи, по яких треба повести дитину: а) дати дитині можність розуміти йкористуватися готовими культурними добрами, що їх витворили попередні покоління, - але заразом б) розвивати дитину так, щоб вона не тільки могла користуватися готовими вже культурними добрами, але й на їх підставі творити нові. Тому виховання це безупинне реалізування культурних вартостей у молодих одиниць, щоб вони були не тільки сприймачами, але і в майбутньому творцями більше вдосконалених, а то й нових культурних вартостей.
2. Виховання має вможливити дитині стати творчим учасником культури. Якої? Не існує сьогодні одна загальнолюдська культура. Дитина приходить на світ, живе, росте, виховується, працює і творить не в якійсь загальності, що їй наймення людство, тільки в вужчій групі, що саме передає їй такий засіб культури, який рішає про її приналежність саме до тієї, не іншої групи. Такою групою вищого ряду являється нація. Вона, в віднесенні до молодого покоління, є безпосереднім і найближчим носієм культури і то однаково культури тієї групи, що їй наймення нація, як теж (хоч тільки посередньо) загальнолюдської, в нашому випадку євро американської, спертої в своїх основах на клясичній греко-латинській культурі. Підготовляючи молоде покоління до творчої праці в житті власного народу, підготовляє його заразом теж і до творчої співпраці в культурному житті людства. Одначе якась загальна культура не існує ні абстрактно поза нацією. Вона саме й є в тих народах, що творять людство, в їхньому культурному доробкові. Тільки і тільки по через свій нарід одиниця може брати участь у загальнолюдському житті. Якщо так, то кожне правдиве і повне виховання не може не бути національне.
3. Звідси вже й випливає окреслення основного дання, то вони будуть такі: у тому, щоб молоде покоління ввести і приноровлювати до творчої участи в його національній культурі. Це загально. Але ж, якщо питати про подрібні вже завдання, то вони будуть такі:
а) будити і безупинну скріплювати національну свідомість,
б) єднати всі шари народу довкруги його спільних національних ідеалів,
в) будити й розвивати геній народу в ділянці думки і збірного зусилля. Щоб це осягнути, треба:
г) розвивати, скріплювати, ублагороднювати добрі сторони збірної національної вдачі, натомість небажані усувати або бодай ослаблювати.
Коли усвідомимо собі, що йде тут про витворення нового типу людини, - типу, що вивінуваний у максимум побажаних, корисних (фізичних і психічних) прикмет, людини, що кормиться доробком минулих поколінь, що свідома свого духового зв'язку з ними, людини, що творчим зусиллям помножує й поглиблює національну культуру і вносить її цінності у всесвітню культурну скарбницю, - тоді буде ясно, що національне виховання у своїй найглибшій суті - це творення і безупинне досконалення нації.
4. Ясне, що реалізація такого величного завдання вимагає: а) відповідних підготовних праць і б) передуманих, ясно оформлених і до структури збірної психіки народу достосованих засобів.
Щоб виховні впливи не були доривочні, треба доконче і можливо докладно та всебічно пізнати умовини життя народу, притаманні йому риси, його минуле і передбачити шляхи розвитку на майбутнє. Зокрема треба пізнати душу української дитини, бо тільки тоді можна доцільно на неї впливати. Треба основне знати теж суспільність, де дитина живе, пізнати її довкілля. Коли не знатимемо себе самих та не матимемо основної науки про себе самих, то годі буде думати про удачність національного виховання. І тут слово за нашою історією, географією, мистецтвом, літературою, економією, статистикою, психольогією, фільософією.
На менше важна справа: програма. Тільки основна наука про нас самих Дозволить поділити й оцінити світ наших культурних вартостей і вибрати з них те, що найбільш необхідне, що найбільш вартісне і виховне. Бо виховну вартість мають тільки такі культурні добра, які 1) рішать про приналежність одиниці до того саме, а не іншого народу, 2) які забезпечать дальший розвиток національної культури. А ці безспірні вартості, це: рідна мова, господарка і сучасне життя нації в умовинах, витворених природою, частинне працею людини та іншими впливами.
Очевидно - все те може дати найкорисніше виховна установа, що діє пляномірно, тобто школа, але тільки під умовою, що вона: 1) дає добірний, всебічний вибір національних культурних вартостей, 2) що вже своїм духом ділає в тому напрямку, 3) що спосіб впроваджування в культурні добра (методи виховання й навчання) пристосує до психіки дитини й потреб народу і 4) що вчитель є тієї самої національносте, що дитина. Як довго таких шкіл немає, так довго весь тягар національного виховання спадає на позашкільні, може навіть ще могутніші ніж школа, чинники виховання - під умовою, що вони будуть відповідно і доцільно зорганізовані та використані. Ці чинники це: дім, церква, народні установи, преса, книжка, театр - коротко: ціле довкілля. Одначе вени мусять бути пронизані й насичені виховними впливами в національному дусі, мусять із собою співділати, мусять постійно і самі про це тямити і кругом себе поширювати думку, що виховання - це безмірно важна справа, що це складний процес, що він триває ціле життя - і ніколи не закінчується на самій школі! Тому в тім процесі почесне і важне місце займе самовиховання.
Перший Український Педагогічний Конгрес у Львові (1935). - Львів, 1938. - С. 191-194.
Виховне навчання
Сьогодні в школі все повинно бути виховне, все має бути підпорядковане вихованню. Отже і навчання. Воно - і змістом своїм ї формою - повинно бути виховне. І тут виринає питання: які умовини мусять бути сповнені, щоби навчання було виховне? Або інакше: коли навчання є виховне?
Можна б також запитати: а коли навчання не є виховне? Коли хтось хотів би розглядати це питання виключно в дусі нових програмів, то воно властиво не існує. Програми так уложені, що навчання все повинно бути виховне. Можна 6 тут наводити цілі уступи з нових програмів, аби переконатися, що справа дійсно так мається. Але можна поступити й інакше. Та як би воно не було, все треба тямити, що саме виховні моменти грають у нових програмах основну ролю в заложенні.
Інша річ, коли приходиться нам їх реалізувати. Тоді й матеріял навчання й метода та й сама організація шкільної праці, що в них вже сам учитель мас вільний вибір, можуть часто звертати на старі, втерті шляхи, що їх сучасна педагогіка визнала за неправильні й невиховні, а то й шкідливі.
Так що ж треба зробити, як поступати, як
Loading...

 
 

Цікаве