WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Розвиток виховних функцій в Галичині 20-30 рр. ХХ ст. (науковий реферат) - Реферат

Розвиток виховних функцій в Галичині 20-30 рр. ХХ ст. (науковий реферат) - Реферат


Науковий реферат на тему:
Розвиток виховних функцій в Галичині 20-30 рр. ХХ ст.
Вступ
Галицькі дослідники відстоювали думку, що головною метою виховання є всебічний розвиток особистості з урахуванням її індивідуальних особливостей. Тому вони, постійно шукаючи нових шляхів у розвитку національної школи, у покращенні викладання різних предметів, намагалися виховувати у дітей прагнення до самостійної пізнавальної діяльності, до самоосвіти й самовдосконалення, пропагували необхідність гармонійного поєднання індивідуальних та суспільних потреб у структурі особистості.
Не лише вчимо, але й виховуємо
...Вчені, що студіюють людину, а в першу чергу ті люди, що обсервують поведінку людей в різних ситуаціях, прийшли до глибокого переконання, що людство переживає не тільки господарську кризу, але й кризу духову, і якщо зарані не направити лихо, то може прийти катастрофа, і, між іншим, звернули вони велику увагу на школи як засіб відродження людства, а заразом піддали гострій критиці усе дотеперішнє виховання. Педагоги, соціологи і психологи стали критикувати дотеперішню систему виховання. Почато домагатися основних змін у вихованню і навчанню. Під натиском вони часто покидати дотеперішню систему навчання, а вводити таку, що причинялася би в першій мірі до розбудови внутрішньої культури людини, її моральної сили і духової рівноваги, її характеру. Кличем, повоєнної школи стало: вчити і виховувати...
Ідеалом повоєнної школи вже не є інтелект, aлe характер. Навчальною метою школи вже не є дати чоловікові якнайбільше знання але Допомогти йому доробитися внутрішньої культури. Не треба думати, що повоєнна школа легковажить інтелектуальний розвій дитини, навпаки вона його розвиває, як і довоєнна школа, тільки що розвій інтелекту вже не є остаточною метою, ідеалом школи. Розвій інтелекту стає вже тільки засобом до вищої мети, тобто засобом розбудови в людині внутрішньої культури - характеру. Занадто багато призбирано доказів, що сильний інтелект, то ще не сильній характер. Надто багато стрічається людей, що присвоїли собі величезну кількість наук і ще дальше їх собі засвоюють, а помимо того лишаються без впливу на своє суспільство, не вміють нічим причинитися до побільшення соціального рівня свого середовища. А ще буває і так, що все знання використовують Для заспокоєння егоїстичних цілей, своїх амбіцій, а навіть діють прямо на шкоду свого окруження. Аж надто багато призбирано доказів на те, щ° чоловік, точніше, його характер, не є витвором лишень того, що прочитав, тільки того, що довершив ділом...
Чоловік, що його в заранні життя не виховувано, і який сам собі не усвідомив, в чому лежить правдива сила і гідність людини остане на ціле життя сирим, некультурним матеріалом.
Нове виховання хоче допомогти чоловікові стати передовсім людиною якнайменш залежною від своєї тваринної натури, допомогти йому вернути до себе. Реформатори шкільництва прямують до того, щоби Допомогти людині доробитися внутрішньої культури вже на шкільній лавці а до цього вживають в першій мірі шкільної науки як засобу...
Всякі почини учителя повинні виходити з одної головної шли: характеру дитини. Всяка наука і всякі знання, які учитель подає дітям повинні бути так (обирані, щоб причинялися до зросту внутрішньої сили вихованців, до зміцнення їх характерів...
Так, як нині справи стоять, характерним вважається той чоловік, що зумів підпорядкувати свої егоїстичні тенденції справам, які доторкають і виходять на користь найширшому середовищу суспільності, серед якої одиниця живе і з якою духовно зв'язана (народ). Чим людина характерніша, тим вона культурніша, тим її заінтересований менше дотичать її власної особи заінтересування зарисовують щораз то ширші круги - аж врешті людина затрачується зовсім в юрі суспільних справ.
Як бачимо, кожна характерна людина є людиною усуспільненою. Суспільність - це одиноке середовище для культурної людини, в якій людина може духовно розвинутися, набрати значення і чеснот...
Тому нова школа переводить селекцію здібнень, сучасний учитель студіює не тільки підручники з яких вчить, але і людський матеріал, який підлягає його обробці. Студіює психіку, обсервує, провадить обсерваційні картки діточих індивідуальностей, стоїть в контакті з родичами, з пораднею, а, що найважніше, перетворює шкільну науку так, щоб вона дітей усуспільнювала, але рівночасно і індивідуалізувала...
Таке навчання призвичаює передовсім учня до суспільної праці. В противенстві до традиційної передвоєнної школи, яка ставила взір, а всі учні з осібна його копіювати (відтворювати), таке навчання є виховуюче. Воно ставить задачі, котру ціла кляса розв'язує спільним зусиллям. В той спосіб школа вчить не відтворювати (копіювати, наслідувати), але творити.
Таке навчання є виховним ще й тому, що дає можність учням виявити себе індивідуально, бо кожний працює після своїх сил і врождених здібностей та має можність вибору матеріалу до опрацювання. В такій збірній праці пізнає своє, належне йому місце, стається незаступимим, тобто індивідуальним членом огортаючої його цілости.
Педагоги признають, що виховні цінности такого навчання є навіть більші, як навчання дальтонською методою. Як відомо, ця остання сприяє передовсім заняття індивідуальним зі шкодою для виховання громадського (суспільного).
В кожному випадку вигляд на те, щоб зробити навчання виховним, не є таке безнадійне, як видається противникам шкільних реформ, що звикли іти старими стежками або, інакше, орати свою нивку навчання ще старою сохою.
Рідна Школа. -1936. - Ч. 20. - С. 293-296.
Напрямні національного виховання
(У скороченні)
Національне виховання звичайно виводять з тих заложень, що на них спираються різні напрямки суспільного виховання. В тому розумінні національне виховання це, не вдаючися в докладність дефініцій, виховання для потреб нації. Одначе таке окреслення з погляду практики не вистарчає. Воно зашироке Тому в новітніх часах більше признання добуває собі напрямок, знаний під назвою педагогіки культури. Під терміном "культура" треба розуміти не готові вже витворені культурні вартості, але скоріш духовий процес, що саме раз-у-раз проходить на підкладі витворених уже культурних вартостей, таких як: звичаї, мораль, релігія, мистецтво, наука, мова, господарські вартості, література тощо. До того ж кожну з культурних вартостей треба розуміти не як готовий факт, тільки як безупинний процес. Завданням виховання буде: ввести дитину в світ культурних вартостей. Тоді те виховання стане культурою одиниці. Одначе культурні вартості (в розумінні безупинного процесу) не є ніколи закінчені, тому й у відношенні до одиниці завдання виховання ніколи не може
Loading...

 
 

Цікаве