WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Розвивальне навчання - Реферат

Розвивальне навчання - Реферат

спілкування та співробітництва, для того, Іпоб навчити вчитися маленького школяра, докорінно змінюється зміст діяльності вчителя в розвивальному навчанні. Тепер головне його завдання не "донести", "пояснити" і "показати" учням, а організувати спільний пошук розв'язання завдання, яке виникло перед ними. Учитель виступає як режисер міні-вистави, що народжується безпосередньо в класі. Нові умови навчання потребують від учителя вміння вислухати всіх бажа-ючих з кожного питання, не відкидаючи жодної відповіді, стати на позицію кожного відповідаючого, Іпоб зрозуміти логіку його міркування й знайти вихід з постійно мінливої навчальної ситуації, аналізувати відповіді, пропозиції дітей, і непомітно вести їх до розв'язання проблем. Навчання логіки дискусії, діалогу, розв'язання навчального завдання не передбачає швидкого одержання правильної відповіді, можливі ситуації, за яких діти не зможуть на одному уроці відкрити істину. Виправданість такої логіки будування процесу навчання підтверджується дослідами Н.Н. Подьякова, який писав, що правильно побудований процес мислення характеризується тим, що виникнення нечітких, невиразних знань, питань випереджає процес формування чітких знань. Отже, чим швидше ми приходимо до істини, тим коротший процес мислення, тим менше можливостей для його розвитку.
Розвивальне навчання може існувати без постійного навчального спілкування, при якому учень, зрозумівши, чого він не знає, не вміє робити, сам починає активно діяти, включаючи в цей процес учителя як більш досвідченого партнера. Думка вчителя при цьому сприймається дітьми як одна з можливих точок зору, яку треба співвіднести з власною, і думками інших учнів. Необхідність такого спілкування випливає з природи пошукової, дослідницької діяльності, за якої пошук істини поодинці неможливий, необхідний колективний пошук, який супроводжується постійним обміном думками. Дорослий може реально будувати спілкування з дитиною на уроці лише в тому випадку, коли він постійно утримує особливості дитячої точки зору на предмет і на самого себе.
: 3 перших уроків впровадження групових форм роботи повинно бути спрямоване на те, щоб ситуативна допитливість переросла в стійкі пізнавальні
Інтереси, щоб культура дискусії відшліфовувалась, щоб дитячі питання й здогадки, випереджуючи плани вчителя, виникали на завтрашньому уроці, щоб діти самі ставили проблему наступного уроку, спонукаючи вчителя повідомляти їм нову інформацію. Психологи розвивального навчання виділили три провідні характеристики навчального співробітництва дитини з дорослим:
1) воно несиметричне, дитина не імітує дорослого. Пошук відсутніх у дитини знань чи способів дій може відбуватися тільки тоді, коли дорослий не дає готових зразків та визначень. Учитель може стимулювати й раціоналізувати дитячий пошук, але не повинен його продемонструвати. Отже, основна форма спілкування учня з учителем - неімітаційна, неси-метрична, де дитина не робить те ж саме, що й дорослий;
2) навчальне співробітництво передбачає пізнавальну ініціативу дитини, яка вказує дорослому найближчу навчальну мету їх спільних зусиль;
3) у ситуації самостійного пошуку розв'язання учень здатний звертатися до дорослого з пізнавальним запитанням: вказати, яких саме знань бракує йому для розв'язання завдання.
У ситуації невизначеності, а це ситуація перших шкільних днів, коли дитина ще не знає, чого від неї чекають оточуючі, різко зростають імітаційні тенденції. Першокласники копіюють учителя буквально в усьому. Вчитель може закріпити імітаційну форму взаємодії з класом, і учні будуть наслідувати його, з задоволенням повторюючи дії, слова, думки дорослого. Але дуже важливо з першого дня показати класу, що шкільний вчитель чекає від дітей не тільки довірливого та старанного наслідування, а й критичності, здатності діяти по-своєму.
Для того, щоб діти навчилися розпізнавати дві основні ситуації взаємодій з учителем - ситуацію наслідування та ситуацію неімітаційну - з перших днів вводяться веселі завдання-пастки, які не можна розв'язати, якщо діяти чітко за інструкцією дорослого: щось треба зробити по-своєму, необхідно застосувати логічне мислення. Наприклад, такі задачі: "Скільки яєць знайшов Петро, якщо біла курка знесла одне яйце, руденька - жодного, а півень - цілих три?"; "Візьми три палички. Зроби з них трикутник. А тепер з цих самих паличок склади квадрат". Такі завдання потребують не стільки знань, скільки постійного аналізу вимог дорослого.
Завдання розвивального навчання - навчити дітей самостійно міркувати, уміння сперечатися, відстоювати свої думки, ставити запитання, бути ініціативними в набутті нових знань. Психологи стверджують, що "інкубатором" самостійного мислення, пізнавальної ініціативи дитини є не індивіду-
альна робота під керівництвом найчутливішого вчителя, а робота в групі спільно діючих дітей. УМОВОЮ народження перших пізнавальних запитань до вчителя є суперечка між дітьми, які пропонують різні способи розв'язання спільного завдання. Тут з'являється ще одна важлива проблема для вчителя: організувати спільну роботу дітей так, щоб їхня дискусія була змістовною, не переросла у взаємозвинувачення. Для цього співбесідники повинні вміти:
1) сформулювати свою точку зору;
2)з'ясувати точку зору своїх партнерів;
3) виявити різницю точок зору;
4) спробувати розв'язати розходження за допомогою логічних аргументів, не переводячи логічну суперечність у площину особистих відношень.
Початкова узгодженість дій досягається на перших порах за допомогою введення "етикету", правил ввічливої суперечки:
а) коли висловиш своє міркування, запитай в однокласників: "Ти згоден?", "Ти як гадаєш?";
б) якщо всі згодні, можна діяти далі, якщо є різні міркування, запитайте один у одного: "Чому ти так гадаєш?", "А це можна довести?".
Звичайно, не всі першокласники здатні виробити та аргументувати особисте міркування навіть у найелементарніших завданнях. Багато з них ще не здогадуються про те, що вони щось знають, не довіряють собі і .потребують підтримки. Учитель розуміє, що нормальна, рівноправна дискусія можлива тільки в атмосфері довіри й доброзичливості. Тому у ризи-ковану ситуацію суперечки розходження він вводить дітей тільки після встановленої згоди, взаємного інтересу, прихильності один до одного.
Пропонуємо декілька фрагмент^ уроків з введенням групової форми роботи. Клас поділено на 8 груп.
Урок математики
Тема. Встановлення відношень між ча ною та цілим та між частинами величин.
Етап уроку. Формування навичок та І конкретизувати відношення величин у формулі.
Після актуалізації уміння читати схеми й мули, кожній групі пропонується скласти пар личин, які можна порівняти і поставити між потрібний знак. Під час перевірки з'ясову скільки пар порівнювали діти. Кому легко бу писати всі три формули? Кому було важко ц бити? В якій парі відношень вагалися в пр ності постановки знаку?
На дошці фіксується завдання:
К
Л М Л + М = К
При встановленні відношень у парах: І Л розбіжностей не було, а ось коли пор: ли частини, на дошці з'явилися різні варіанта
Л > М Л < М Л = М Л ? М
- Чому? Предмет для навчального діяло лено, тепер залишається аргументувати І припущень за допомогою схем.
До третього класу завдання ускладнюються, у дітей з'являються навички спільно працювати, і вони роблять це з задоволенням, їм цікаво вчитися, знаходити нові й нові "білі" плями рідної мови, своїх знань.
Ще раз хочеться підкреслити: групова підтримка, дії разом з іншими створюють те почуття захисту, яке полегшує будь-який крок у незвідане, навіть такі важкі ситуації, як вихід до дошки, відповідь з місця, будь-які ситуації самостійної та оцінюваної іншими поведінки. У класі, як і в будь-якому суспільстві, виправдовує себе ідея К. Роджерса про те, що лише людина, яка має групу підтримки, довіри, схвалення, здатна на повне саморозкриття й самовираження, так необхідне і для ініціативного, ненаслідувального співробітництва учня з учителем, і
для змістовних дискусій з однокласниками. Спільно працюючи, діти усвідомлюють нові стосунки з дорослими й однолітками, пізнають їх "етикет", заряджаються новими комунікативними цінностями.
Школяр, який вміє вчитися , повинен оцінювати свої досягнення:
а) гранично диференційовано, точно розпізнавати галузі знань, напівзнань, незнань і точно вимірювати ступінь своєї вмілості, невміння;
б) якомога більш оптимістично бачити в незнанні та в невмінні не зону свого безсилля й безпорадності, а перспективу свого подальшого вдосконалення.
У такому випадку гнітюче питання "Що я сьогодні роблю погано?" звучить значно конструктивніше: "Якої допомоги я потребую?", "Хто мені допоможе?".
Loading...

 
 

Цікаве