WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Етичне виховання засобами музичної творчості - Курсова робота

Етичне виховання засобами музичної творчості - Курсова робота

історичні події. У козацьких піснях відображено життя козаків, але не називаються конкретні імена та історичні події.
Можливо кобзарські героїчні пісні виникли значно раніше, ніж прийнято вважати. В Україні культ предків і культ героїв мас дуже глибоке коріння, мабуть, ще глибше, ніж у греків, котрі мали поховальні пісні-треноси в VII - VI ст. до н. е. Більшість кобзарських дум - це героїко-трагічні співи, що відображають бурхливі події визвольних змагань українців протягом століть. Як вважають дослідники музичного фольклору, героїчні пісні виникли в героїчну епоху у всіх індоєвропейських народів, в тому числі й українців, саме з поховальних пісень трагедійного змісту, які, на відміну від побутових плачів, виконувалися чоловіками (Філарет Колесса, Анатолій Іваницький).
Кобзарі мали особливі засоби, що викликали сильне, глибоке співпереживання слухачів, примушували спухати і схвильовано стежити за розгортанням сюжету. Це досягається завдяки музичній декламації, підсиленню окремих місць особливою напругою голосу, скриками, зойками, а іноді справжнім тужінням. Такою майстерністю, звичайно володіли не всі кобзарі - лише найобдарованіші, найталановитіші досягали її вершин. Кобзарі-співці завжди були передовою частиною народу. Вони перші закликали до бою з ворогом, надихали воїнів, оспівували перемогу, приму-шували слухачів замислитися над вічними темами людського буття. Не даремно за наказом царських властей жандарми полювали за кобзарями, а саму кобзу було оголошено крамольним інструментом. У 1902 р. харківський генерал-губернатор заборонив виступ групи кобзарів на XII археологічному з'їзді, якого домагався видатний український етнограф Гнат Хоткевич. За вказівками Сталіна розстрілювали українських кобзарів у Москві, куди вони приїхали нібито на кобзарський з'їзд за запрошенням уря-ду. Так розправлялися з українською піснею, музикою, прагненням до волі, одвічно притаманним нашому народові.
Імена кобзарів не завжди залишаються відомими в народі. Крім названих співців давньоруської доби, можна згадати лише поодинокі імена: кобзаря Рихліївського на "прозвище Бандура", який був на Січі, ходив з гайдамаками; трьох кобзарів, покараних на горло за участь у повстанні під час Коліївщини,- Петра Сокового, Прокопа Скрягу та Василя Варченка. Кобзар Антін Головатий був послом від Запоріжжя до Катерини II. Він є автором історичної пісні "Ой, Боже наш, Боже милостивий".
Одним з найвидатніших кобзарів XIX ст. був Остап Вересай. Його майстерність, експресія, надзвичайне проникнення в зміст і музику пісні не раз змушували слухачів плакати і сміятися, співпереживати і очищатися його мистецтвом.
Від кобзарів Івана Стрічки, Михайла Кравченка, Андрія Шута, Федора Холодного, Івана Крюковського в XIX ст. було записано безліч дум, козацьких та історичних пісень. Через постійні переслідування жандармами багато кобзарів втрачали змогу заробляти на прожиття, а оскільки пере-важна більшість з них були сліпі, то змушені були займатися суканням мотузок та іншим ремеслом. Тільки крайня нужда змушувала їх продавати свої інструменти. На Харківщині був записаний плач колишнього запорожця Ригоренка, що розлучався зі своєю бандурою: "Ти ж була моєю втіхою, ти ж розважала мене у всякій пригоді. Багато людей вельможних, багато лицарства славного і всякого народу слухали твоїх пісень. Де ти не бувала, якої пригоди не дознала? Чи раз же ти мою голову із шинку визволяла? Чи раз же ти в заставі лежала, та й нігде ж ти не застряла! А тепер довелось мені з тобою розлучитись, за чотири карбовані рублі тебе в чужі руки оддавати та й по вік вічний тебе не видати". Таке проїдання дійсно нагадує плач-тужіння як за померлим.
У XX ст. українські кобзарі продовжують традиції своїх славних попередників. Можна назвати десятки імен кобзарів та лірників, які працюють в народній традиційній манері. Створюються кобзарські школи для дітей, щоб не вмирала традиція. Поруч із професійним кобзарським ми-стецтвом академічного плану завжди виникає потреба у живому спілкуванні з народним співцем, не тільки на сцені, але й у природному середовищі - на вулиці, в парку, як було сотні років тому.
Першого вересня 1989 р. в селі Стрітівці на Київщині відкрито Республіканську школу кобзарського мистецтва, де навчання грі на бандурі супроводжується ще й глибоким осягненням філософії кобзарства. Ініціатором і організатором цієї школи є відомий кобзар Василь Литвин з його друзями та однодумцями. В Ірпені заснована майстерня Миколи Будника, який виготовляє кобзи, старосвітські бандури, ліри.
НАРОДНІ МУЗИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ
Знайомство з народною музичною культурою було б неповним без опису самих музичних інструментів. Нині важко встановити, які музичні інструменти виникли раніше, як пізніше. Хоча на думку багатьох дослідників найстарішими є ударні, а пізніше з'явилися духові й струнні.
В Україні маємо унікальну пам'ятку музичної культури, якій близько двадцяти тисяч років - цілий ансамбль з шести ударних інструментів досить складної форми, виготовлених зі щелеп та лопаткових кісток тварин, "колотушки" із бивнів мамонта тощо. Знайдені всі ці інструменти в с. Мізин на Чернігівщині.
З давніх писемних пам'яток дізнаємося про бубни, труби, гуслі, сопелі, пищалі, свирілі та ін. малодосліджені інструменти. Залежно від роду мистецької діяльності виконавці називалися: гудець (музикант і співак), плясець (танцюрист), півець (співак). Були й назви музикантів залежно від музичних інструментів: свирець (свирільник) сопільник, трубник тощо.
З поширенням християнства народні музики стали переслідуватися церковниками, проте не втрачалипопулярності в народі. Писемні пам'ятки рясніють негативними описами народних ігрищ та застереженнями типу: "Гудця й свирця не вводи в дім глуму ради", "Як плясці, або гудці, або хто інший закличе на ігрище, або на яке зборище ідольське, то всі туди біжать, радуючись". Суворі проповідники так висловлювали свої догани тим, хто полюбляв подібні веселощі: "Диявол обдурює такими й іншими звичаями, всякими хитрощами переваблює нас від Бога; трубами й скоморохами, гуслями і русаліями". Церковний спів почав поширюватися в Україні під впливом візантійського і болгарського богослужіння.
На фресках Софії Київської зображено цілий музичний ансамбль з одинадцяти чоловік. Тут видно вісім музичних інструментів: орган, флейта, литаври, труби, лютня, щипкова ліра, дзвони та парні барабанчики.
Народні музичні інструменти широко побутували в запорізьких козаків. Дмитро Яворницький зазначав: "...грали на кобзах, скрипках, ваганах, лірах ("реллях"), басах, цимбалах, козах, свистіли на сопілках, свистунах,- на всьому можливому для гри, й відразу танцювали".
Сопілка - один з найдавніших інструментів (рід флейти) . її різновидами є гуцульська теленка, денцівка, зубівка, флояра. Трембіта - духовий музичний інструмент. Довжина її досягає чотирьох метрів. Трембіта подає найсильніший звук, який чути далеко в горах. Вона поширена переважно в Закарпатті, Буковині, Гуцульщині.
Кобза - щипковий інструмент, подібний до лютні, яка з'явилася в пізньому середньовіччі й побутувала в багатьох народів Європи та Азії. Кобзоподібні інструменти були
Loading...

 
 

Цікаве