WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Етичне виховання засобами музичної творчості - Курсова робота

Етичне виховання засобами музичної творчості - Курсова робота

східну і західну. На Наддніпрянщині й Наддонеччині переважають новіші пісні й музичні ритми. Зате у північних областях краще збереглися старовинні обрядові мелодії з архаїчними ознаками, що вказує на дуже давні витоки української музичної культури. І хоча нині музикознавці відзначають деякі чужоземні впливи у музиці, та це явище спостерігається і в кожній іншій національній культурі. Незважаючи на це, українська музика не втратила своєї самобутності, і українці по праву вважаються одним із наймузикальніших народів світу.
Додаток 1
Книга пісень з нотами - практичний посібник для всіх, хто прагне прилучитися до традиційних форм музикування або розширити та примножити свій репертуарний запас.
У повному обсязі нотно-поетичний матеріал книги стане у пригоді людям, що вже володіють або тільки-но починають опановувати музичну грамоту. Решта може скористатися цією книгою як текстовим пісенником (щоправда, досить зручним, бо всі пісенні тексти подано тут у вигляді нумерованих строф із детальним зазначенням системи повторів). До даної колекції відібрані популярні й призабуті народні твори (балади, ліричні, колискові пісні та пісні літературного походження), привабливі для сучасного індивідуального і колективного виконання.
В минулі часи музикування, що базується на фольклорних творах, було одним із повсякденних, необхідних елементів життя кожної родини. Зараз воно стає притаманним інтелігентним людям, чия зацікавленість різними сегментами культурної спадщини, зокрема фольклорної, зростає пропорційно рівню їх загальної освіченості.
Існують три основні типи музикування: усамітнене, коли людина співає або грає для себе, без слухачів; сумісне, що є засобом емоційного дружнього спілкування з партнерами; та публічне, коли метою е вплив на внутрішній психологічний стан іншої, сторонньої людини, слухача. Всі три типи широко вживано в народній практиці, і для кожного є свій специфічний репертуар. Відповідно до цього пропонована колекцію пісень складається з творів трьох типів, але в різній пропорції. Сучасне музичне життя, на жаль, занадто пере-більшує роль публічних (концертних) форм, тоді як інтимне, усамітнене та сумісне музикування завжди мало незрівнянно більше значення для духовного розвитку, інтелектуального вдосконалення та психоемоціонального здоров'я людини. Публічне музикування - справа професійних митців, а музикування для себе можуть практикувати всі люди - і аматори, і професіонали, бо то е справа загальнолюдська (і, до речі, виключно людська).
До книги увійшли зразки української народної творчості, що належать до різних типів музикування. Але розподіл на типи е умовним. Закономірність полягає в тому, що публічні за первісним призначенням твори не втрачають сили і в ситуації усамітненого музикування, але не навпаки, тобто твори, що справляють сильне естетичне враження у відлюдді, не завжди бувають доречні у компанії, а твори для сумісного музикування зовсім не обов'язково мають вплив на сторонніх слухачів. Усамітнене музикування є найбільш універсальним засобом впливу на внутрішній світ людини, воно діє глибше за сумісне, а останнє, в свою чергу, діє сильніше за публічне. Тому в музичній практиці кожної культурної людини, громади та суспільства в цілому має формуватися й підтримуватися певне співвідношення, щоб самостійні (сольні або ансамблеві) форми музикування мали перевагу перед публічними (концертними) формами. Саме таке співвідношення панувало у суспільстві протягом тисячоліть.
Книги пісень е насамперед книгами для читання, що допомагають уявити внутрішнім слухом звучання музики. На основі таких книг кожен читач формує свою індивідуальну колекцію пісень, що співзвучні його душевній природі.
До складу збірки входять nie і різних часів, здебільшого досить віддалених. Зауважимо, що скороминущий музичний "сленг" (так само, як і мовний) у кожного покоління свій. Але традиційний народно-пісенний фонд є спільним для всіх поколінь. Стабільний, консервативний шар пісенного репертуару, постійний круг фольклорних мелодико-по-етичних шедеврів, що не оновлюється кожного сезону, а живе століттями, супроводжує людину все життя і переходить до дітей та онуків, стає тією культурною константою, що тримає родину, громаду, національну спільноту і забезпечує збереження їх цілісності в історичному просторі.
Механізм усної передачі народно-пісенного репертуару з пам'яті предків до пам'яті нащадків, що справно діяв упродовж тисячоліть, тепер дає збої через швидкі незворотні зміни традиційного укладу життя. Тому, починаючи з XIX століття повсюдно, і зокрема в Україні, стали поступово впроваджувати новий надійний механізм - письмову фіксацію музичного фольклору через друковані видання як засіб збереження й розповсюдження традиційного музично-поетичного репертуару. XX століття додало засоби звуко- та відеозапису, які обумовили більш точну та об'єктивну фіксацію не лише самих творів, але й манери їх автентичного виконання.
Більш ніж за два століття роботи збирачів та публікаторів українського музичного фольклору видано сотні пісенних збірок. Принципи їх укладання різні:регіональний, жанровий тощо. Найбільш повне універсальне зібрання містить Десятитомник "Українські народні мелодії", виданий у Нью-Йорку в 1964-1967 роках за редакцією Зіновія Лиська, та багатотомна серія книг "Українська народна творчість", Що її з 1961 року видає в Києві Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. M. T. Рильського Академії наук України.
Додаток 2
1. Етногенетичні процеси в Україні
Кількатисячолітня безперервна традиція гу-
стомаселеної Пра-України... дає сучасним
українцям доказ непорушності володіння
своєю землею упродовж тисячоліть.
Треба визволитися від змови істориків.
Юрій Липа
Етногенез (від грецького етнос - народ і генезис - походження) - тривалий процес утворення і розвитку племені, народу, нації. Вивчення процесів етногенезу повинно спиратися на комплексне використання даних багатьох наук: історії, мовознавства, етнографії, антропології, археології. Чи можемо ми вважати, що племена, які заселяли прабатьківщину слов'ян, були праслов'янськими? Протягом століть одні племена змінювали чи витісняли інших, асимілювалися, один етнос переливався в інший - скіфи, гуни, сармати, слов'яни, половці, татари та інші брали участь у етногенезі українців. Звичайно, людність Північного Причорномор'я не була етнічно однорідною протягом тисячоліть. Але при всіх міграціях та асиміляціях ядро етносу залишалось, зберігало історичну пам'ять, звичаї, вірування, етнографічні особливості - інакше ми не були б тими, ким є нині.
Тобто, культурний генофонд краю не переривався протягом довготривалих війн, поневолення, лихоліть, які випали на долю нашого народу.
Нові дослідження істориків, відкриття археологів постійно змінюють наші уявлення про життя далеких пращурів. Якщо раніше вчені вважали, що територія України була залюднена 150-200 тис. років тому, то нове сенсаційне відкриття в 70-х роках палеолітичної стоянки біля селища Королеве в Закарпатті внесло корективи у вирішення цього питання. Результати досліджень виявили 16 культурних шарів, сто тисяч знахідок,
Loading...

 
 

Цікаве