WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Етичне виховання засобами музичної творчості - Курсова робота

Етичне виховання засобами музичної творчості - Курсова робота

українські танці на масові, парні й сольні. Музикознавці класифікують їх за характером музичного супроводу: гопаки, козачки, польки, мазурки, кадрилі тощо. Між хореографами побутує класифікація і за назвами танців; "Рибка"; "Коваль",' "Швець", "Горлиця" і т. под. А. Гуменюк у книжці "Українські народні танці" поділяє їх на хороводи, сюжетні й побутові.
Говорячи про українські народні танці, слід зазначити, що часто один і той же танець у різних місцевостях може мати різні назви. Наприклад, такий відомий нині український танець як "Гопак" має інші назви: "Гоцак", "Козак", "Козачок", "Тропак" та ін. Танці отримують назви з різних причин. Наприклад, за якимось словом, що часто вживається в пісні, під яку танцюють: від пісні "Ой дівчина - горлиця" назвали танок "Горлицею". Те ж саме з назвою "Полька", що також походить від пісні, а не від того, що ніби він польський танець: він побутує в Україні та в деяких країнах Європи. В одній з таких пісень, яка є супроводом до танцю, зокрема співається: "Біда польку спокусила - пішла полька за русина...".
Так отримали назви і деякі весільні танці: "Дудочка" ("Діду, мій дударику..."), "Журавель" ("Унадився журавель, журавель до бабиних конопель...") та ін. Деякі танці називаються за місцевістю, де вони побутують: "Коломийка" (від м. Коломия), "Гуцулка" (від Гуцульщини), "Микуличинка" (від с. Микуличин), "Лючинка" (від річки Лючинки), "Санжарівка" (від м. Санжари) і т. ін.
Іноді танці називають від назв рухів, які в них переважають: "Увиванець", "Тропак", "Гайдук" (присядки) тощо.
Крім назв танців, у народі існує ряд назв танцювальних рухів. Василь Верховинець записав кілька з них: доріжка, присядки, навприсядки, вихиляси, "бач, як заплів" (пізніше названа плетінкою), "от завернув", "от загріба", плазу-нець1. Нині відомі й інші народні назви рухів: гопаки, витинанки, підскоки, підтупи, дрібні скоки, тропаки, закрутки, голубці та ін.
Найдавнішими з українських народних танців є насамперед обрядові, ритуальні хороводи. Виконання хороводних танців, як правило, супроводжувалося обрядовими діями або діями, що ілюстрували текст хороводної пісні. Хороводи поділяють на кілька видів: веснянки, гаївки, танки, танки-ігри. Нині хороводи втратили своє релігійне значення і в народі майже не побутують.
Сучасні дослідники в окрему групу виділяють сюжетні манці, що навряд чи правомірно. Сюжетними вони стають тільки завдяки введенню театральної драматургії в українські танці. Серед фольклорних танців можна назвати сюжетними тільки хороводи, та й то лише умовно.
Переважна більшість українських танців побудована на одних і тих же рухах, які витворилися з національного темпераменту, місцевого колориту, одягу тощо. За характером музики та рухів українські народні танці можна РОДІЛИТИ на три групи:
1) метелиці, гопаки, козачки;
2) коломийки, гуцулки, верховини,
3) польки та кадрилі. (За Андрієм Гуменюком).
В Україні й за кордоном українське танцювальне мистецтво репрезентує переважно "Гопак", культ якого склався на початку XX ст. Такій популярності сприяло, насамперед, використання народних танців у спектаклях корифеїв українського театру, підхоплене шоу-групами і навіть окремими виконавцями. Ось як про це писав Микола Садовський: "Гопак був доведений до таких шедеврів, що його витанцьовували пар по десять танцюристів, одягнених у таке вбрання, якого ніколи ніхто не бачив і яке нашому народові ніколи не снилося - включно до білих чобіт на жіноцтві, спідниці по коліна, а намисто ... звисало жінці нижче пояса. 1 це звався народний український театр!?.
Справжній фольклорний гопак був переважно сольним чоловічим танцем, в основі якого лежала імпровізація і змагання. На думку дослідника козацьких танців Вадима Купленика2 попередником гопака був танець "Козак", і лише внаслідок заборони Катериною II самої назви козаків та подальших цензурних утисків танець змінив назву. Про неабияку популярність "Козака" ще в XVII ст. свідчить його поширення не тільки в Україні, але й у Польщі, Московії (варіант "Козачок") та інших європейських країнах. Так у Франції в 60-70-х роках XVII ст. був відомий український танцювальний театр під назвою "Па де Козак" І який вже тоді репрезентував українське мистецтво танцю.
Особливе місце серед чоловічих танців належить ритуальному військовому танцю "Аркан", який танцювали опришки перед військовими виступами. Танець мав на меті перевірити на міцність і витривалість чоловіка-воїна хто не витримував і розривав руки, того проганяли з кола Вірогідно "Аркан" був своєрідною психологічною підготовкою до вирішальних дій, надихав, давав силу, енергію піднімав бойовий дух.
Танці типу "Коломийки" і "Гуцулки" танцюються переважно по колу і в парах. "Польки" та "Кадрилі" схожі за мелодійною побудовою, але відрізняються за композицією та рухами. Всі українські танці важко перелічити, для цього потрібна спеціальна наукова праця, створена зусиллями не одного науковця, етнографа, музикознавця, хореографа. Поки ще не пізно, слід спорядити для запису танцювального фольклору спеціальні етнографічні експедиції, оснащені сучасною апаратурою, сформовані з дос-відчених фахівців.
Натомість відсутність державної політики щодо збору фольклорних матеріалів (в т.ч. й танців) і досі примушуєбалетмейстерів вигадувати власні композиції, штучні назви танців, які вони іменують народними. Адже за постановою Міністерства культури УРСР ще в 60-х роках, щоб отримати звання народного, самодіяльним колективам необхідно було включати до свого репертуару кілька фольклорних танців. Звання народних найчастіше отримували, міські колективи, які навряд чи були знайомі з фольклорними танцями, що побутували переважно на селі. На жаль, ще і нині в середовищі хореографів можна почути таку приказку: "Каждый балетмейстер творит свой фольклор". Красномовніше не скажеш.
Українська танцювальна культура, така багата й різноманітна за давніх часів, нині збідніла настільки, що в природному середовищі зводиться переважно до польки й вальсу (в центральних та південних регіонах), гуцулки (в Галичині), молдавської сирби і єврейських флейликсів (на Поділлі й Буковині) тощо.
Коли на зміну українським вулицям і вечорницям прийшли клуби і дискотеки, танцмайданчики заполонили переважно зразки негритянських танців: рок-н-рол, твіст, брейк, ламбада, pen та ін. Але українська молодь, танцюючи негритянські танці, навіть не усвідомлює, що підсвідомо вводить в них типові українські рухи (етнорухи).
Сліід пам'ятати, що національна культура, діючи як природний фактор, зберігає і накопичує енергію своєї нації. Відрив же від своєї геокультури не тільки сприяє прилученню до чужої культури, але й призводить до відтоку національної енергії на користь іншого етносу.
Звичайно, мода на музику приходить і відходить. Та в народі здавна негативно ставилася до тих, хто танцює під чужу дудку.
Музична культура українців надзвичайно багата жанрами, стилями, ритмомелодикою. Кожен регіон мас здебільшого свої особливості пісенної й танцювальної музики. Музичні діалекти переважно збігаються з територіальними діалектами української мови. За Філаретом Колессою їх можна поділити на дві групи:
Loading...

 
 

Цікаве