WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Формування громадянської свідомості молодого покоління у спадщині видатних українських діячів - Реферат

Формування громадянської свідомості молодого покоління у спадщині видатних українських діячів - Реферат


Реферат на тему:
Формування громадянської свідомості молодого покоління у спадщині видатних українських діячів
Незалежно від того, коли та ким ідея виховання громадянськості проголошена, вона завжди носить у собі думку про цілеспрямоване формування у підростаючого покоління позитивного, мотивованого відношення до себе, як до особистості; до свого місця у світі; до загальнолюдських цінностей та розвитку в собі потреби їх виконання; до суспільства в якому живе особистість та безпосередньо до влади яка уособлює державний апарат.
Виходячи з аналізу вітчизняної суспільно-політичної та педагогічної літератури, ідеї виховання громадянськості мають свої суттєві особливості, пов'язані з відомими соціально-політичними віхами в історії України. Історична пам'ять повертає нашій свідомості події далекого і близького минулого, значення яких протягом віків перекручувалося та знецінювалося великодержавною шовіністичною ідеологією країн-поневолювачів України. Були навмисно забуті або піддані нищівній критиці багато славетних сторінок української історії, що свідчили про драматичну долю українського народу, його героїчну боротьбу проти іноземного гніту, значний внесок України в світову історію власних національних надбань. Замовчувалися досягнення української культури, науки, імена видатних українських мислителів, громадських діячів, світове значення їх спадщини у духовному житті людства. Такі зусилля робилися з єдиною метою, щоб позбавити українців надійної підпори збереження своєї незалежності почуття національної духовності та самосвідомості, щоб остаточно заглушити думки про відродження України як вільної, самостійної держави, нації, що почувала б себе рівною серед рівних, примусити українців змиритися з долею підкореного народу.
Михайло Грушевський писав що "...Київська держава є державою українського народу, і тому схема московських книжників, побудована на середньовічній генеалогічній ідеї, яка робить Київську державу попередницею Московського царства, є безпідставною, хоч цю звичайну схему руської історії засвоїла собі російська державна історіографія" .
Самостійним політичним життям українсько-руський народ жив лише в давнім періоді своєї історії. Моральні уроки, які дійшли у писемних пам'ятках староруської літератури стали для нас основою для роздумів. Ознаки виховання громадянськості ми знайшли у першому староруському творі "Повесть временньїх лет". Невідомий автор описує хронологічні події та моральне формування підростаючого покоління Стародавньої Русі аж до XV ст.
У "Повчаннях Володимира Мономаха" автор навчає дітей своїх загальнолюдським цінностям, основою всьому називає "страх Божий". Із розпадом Київської Русі процес державотворення, а з ним і розвиток громадянськості українців набували нового змісту в Галицько-Волинському князівстві, що успадкувало від своєї попередниці ті ж принципи організації управління і державної влади; у Великому князівстві Литовському, де місцеві вихідці з київських князівств і бояр були представниками у великокняжій раді, управителями на місцях; литовські закони спиралися на законодавчі традиції Київської Русі; офіційною мовою була українська; литовські князі шанували й дотримувалися народних традицій та звичаїв українців.
У часи Козацької держави громадянськість характеризувалася високим рівнем національної свідомості, патріотизму, активності народу, героїчної боротьби проти гніту, за свободу й незалежність. Держава часів Б. Хмельницького - це національно-політичне утворення з новими на той час демократичними принципами народовладдя, виборності керівних законодавчих і виконавчих органів, судочинства, з пріоритетом непорушності прав людини і народу, суверенності особистості.
З утратою державності комплекс громадянськості, хоч і перестав бути домінуючим у свідомості українців, все ж зберігся і навіть справляв позитивний вплив на інші народи. Це засвідчив, зокрема, П. Куліш: український народ "переважно склався із характерів самостійних, гордих усвідомленням своєї людської гідності; він у своїх правах і поняттях зберігав і зберігає начало вищої громадянськості; він дав Росії безліч енергійних діячів, вплив яких сприяв розвитку державної сили російського народу".
Отже, спочатку було слово про волю. Воно стало невід'ємною часткою свідомості та почуттів українського народу, перетворилося в його історичну пам'ять, оволоділо думками, постійно нагадуючи про священний обов'язок кожного покоління українців повернути рідній Батьківщині минулу славу великої держави, виправити історичну помилку, пов'язану з колонізацією України іноземними поневолювачами.
У нерозривному зв'язку із поняттям про Вітчизну, українські мислителі об'єднували особистість, народ, моральність та свободу. "Історична доля України, патріотична любов отримує найвищий соціально-філософський та моральний зміст".
Становлення української філософської та педагогічної науки неможливо відділити від християнства. Для української філософії провідне місце займали ідеї про моральне самовдосконалення людини шляхом богопізнання, про спільність української національної свідомості та релігійних почуттів, про духовні корені українського братства. Релігійний світогляд став для них основою віри та особистих моральних, наукових, громадсько-політичних переконань. Релігія для них була втіленням вічних принципів буття, законів світопорядку, духовною силою, що з'єднала людей з братством, проклала межу, яка остаточно відокремила людину від тваринного світу.
Перед українськими філософами постали такі питання, що треба зробити, щоб український народ, який ніс на собі потрійне іноземне іго, в боротьбі за свою свободу не розпорошив свої сили, не зрікся своєї віри, зберіг себе як націю, як братство; які знайти слова, звернуті до українця, щоб вони змогли підтримати віру, стати гаслом його дій?
Тому, вивчаючи цю проблему, ми дійшли висновку, що чимало українських мислителів, письменників, діячів церкви свідомо спрощували інтелектуальну напругу своїх думок за рахунок лексичної форми, зберігаючи при цьому вагомість ідеї. Вільнолюбні та моральні ідеї філософського змісту пропагувалися у сказаннях, проповідях, байках, віршах, народній драмі, інших літературних формах, поступово ставали надбанням буденної свідомості. Так виникла самобутня форма народної філософської культури, яку згодом стали називати філософською україністикою.
Але характеристика філософської україністики була б неповною, якщо ми не назвемо ще одне джерело її виникнення. Мова йде про наявність у природі духовних сил, що здатні викликати емоційне збудження людини, естетизують її почуття, формують умонастрій. Микола Костомаров (1817-1885) та Дмитро Чижевський вважали, що, зокрема, природа України утворювала постійне тло української історії. "Українська природа, - писали вони, її степи, ліси, моря і річки, флора і фауна, клімат є та безумовна форма буття, що утворює безмежне могутнє почуття величності, сполучає розмах краєвиду, буйний розквіт природи з думками,захопленнями, релігійними почуттями та естетичним забарвленням філософського світогляду."
Доцільним, на нашу думку, згадати видатного українського просвітителя, фундатора Острозької Академії - Івана Вишенського.
Провідною думкою в філософії І. Вишенського була ідея порятунку людини від морального здичавіння, від спокус, необмежених домагань, вседозволеності, які нищать у людині все людське, перетворюють її у небезпечну "політичну тварину". Така людина приречена на смерть, вона зникає разом зі своїм тілом, бо належатиме не вічності, а часу.
Іван Вишенський вірив в Бога, а разом з ним вірив у безсмертя людської душі. Тому, І. Вишенський вважає, що врятувати людину, а разом з нею людство, може тільки віра в Бога, яка підтримує її духовні сили.
І. Вишенський не закликає людину відмовитися від матеріальних потреб. Проте необхідно розуміти, що "житейське не може перевершити Боже". Бог для Вишенського - ідеал правди, справедливості, чесності, добра, мудрості, вічність, постійність, абсолютність.
Філософські роздуми Івана Вишенського пробуджують у людині потребу стати кращою, ніж вона є у повсякденному житті, пам'ятати, що вона створена за образом і подобою Бога, що її вища мета - прославляти у справах своїх свого Творця.
Отже, передові мислителі України вірили у нескореність і незнищенність волелюбного духу українського громадянства, збуджували його свідомість, закликали до боротьби за свободу й незалежність України, побудову самостійної держави.
Література:
1. Бичко А., Нічик В., Пашук А. "І.Вишенський -- мислитель і борець" / "Філософська і соціологічна думка", №6, 1992.
2. Грушевський М. "Історія України-Руси". К.: Наукова Думка, 1991.
3. Куліш П.О. Твори: В 2-х т. - К., 1989. - Т.2. - С.476.
4. Ушинський К.Д. Собр. соч.: В 11-ти т. - М. - Л., 1948. - Т.2. - С.444.
5. Чижевський Д. "Філософія серця" Памфіла Юркевича / "Український світ", №2,3,4. 1992.
6. Бичко А., Нічик В., Пашук А. "І. Вишенський - мислитель і борець" / "Філософська і соціологічна думка", №6, 1992.
Loading...

 
 

Цікаве