WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Народознавство в системі навчально-виховної роботи школи - Курсова робота

Народознавство в системі навчально-виховної роботи школи - Курсова робота

біла
Весь світ укрила.
(Сніг)
Сивий віл
Випив води
Повен діл.
(Туман)
Два брати рідні:
Одного всі бачать,
Але не чують,
Другого всякий чує,
Але не бачить.
(Блискавка і грім)
Реве віл на сто гір,
На сто кроків,
На сто боків.
(Грім)
Руками махнув,
Дерева нагнув.
(Вітер)
Прийшов хтось, узяв щось,
Пішов би за ним -
Та не знаю за ким.
(Вітер)
Фольклорні загадки, зберігаючи традиційні світоглядні компоненти як результат багатовікового досвіду українського народу, є цінним надбанням нації. Їх застосування в родинному вихованні дітей та в шкільному навчання сприяє відродженню національної самобутності українського народу.
Григорій Ващенко писав: "Ролю традицій в розвитку людства можна порівняти з ролею пам'яти в розвитку окремої людини. Основна функція пам'яти полягає в збереженні набутого досвіду. Отже, ця функція консервативна.
А проте, коли б людина не володіла пам'яттю, коли б вона не зберігала попередніх вражень, уявлень і думок, вона не тільки не рухалась би вперед, а взагалі не могла біснувати, бо тільки попередній досвід дає їй можливість з успіхом пристосовуватись до умов життя і боротися за своє існування. Таке ж саме значення традицій в розвитку людства і окремих націй. Поступ можливий лише тому, що молодші покоління отримують від старших певні здобутки культури. Через це молодим поколінням не треба започатковувати культурний рух: їм залишається продовжувати й удосконалювати те, що здобули предки. Особливо ж велику ролю відіграють традиції в збереженні нації. Націю звичайно визначають як цілісність поколінь минулих, сучасних і майбутніх. Таку цілісність підтримують, передусім, традиції. Завдяки їм зберігається і розвивається національна мова, без якої неможливе існування нації, зберігається релігія, звичаї, здобутки мистецької творчости, світогляд, народні ідеали, - все те, що створює обличчя народу, що відрізняє його від Інших народів. Отже, відмовлення від національних традицій рівнозначне відмовленню від своєї національности."[8]
5. Місце фолькльору у вихованні дитини.
Народні обряди, звичаї, свята, народні пісні та розваги - традиційні прояви національного життя громад у чужоземному середовищі. Це типово й для українців, що мешкають поза межами України. Щоб прилучити дитину до культури предків найперше її знайомлять з віршиками, примовлянками, загадками, лічилками, іграми, казками- одним словом, з дитячим фольклором. У цьому реалізується одна з основних підвалин народної педагогіки, якою, на жаль, дуже часто нехтують родини, що живуть на рідній землі - Україні, особливо в східних та південних регіонах.
Що дає фольклор сучасній українській дитині, яка нарівні з усіма дітьми цивілізованого, як прийнято казати, світу бавиться з Барбі, тамагоче, грає на комп'ютері, дивиться а'ля діснеївські мультфільми, відеокасети, читає комікси?.. Чи справді потрібно такій дитині знати про хрещатий барвінок, білу хату, козака з шаблею, волів, піч, рушники?... Можливо, все це просто застаріла інформація про нікому не потрібну, архаїчну до того ж, сільську давнину? Справді, якщо духовне життя дитини міряти розвагами, пропонованими масовою культурою, то такій дитині не потрібні ні фольклор, ні будь-які інші прояви національної культури. Але ж виховний ідеал у більшості наших батьків все-таки інший. Вони хочуть бачити свою дитину особистістю. Хочуть, але не завжди розуміють: кожна людина є особистістю настільки, наскільки вона дотична до культури, тобто наскільки вона пізнала різні прояви духовного життя свого народу - його історію, мистецтво, фольклор, науку, звичаї, традиції, обряди, мораль, вірування. Чому це так важливо? Та тому, що саме культура в тому сенсі, про який щойно йшлося, принципово відрізняє людину від тварини. Тільки людина здатна прагнути до того, що не має практичної вартості, а лише вивищує її дух. Коли ж вона забуває про це і турбується лише про матеріальні блага, а свої духовні потреби задовольняє маскультурною продукцією, то навряд чи є підстави говорити про особистість. По суті, людина тоді залишається нереалізованою.
Отже, прилучаючи дитину до фольклору (складника національної культури), батьки мають усвідомлювати: тим самим вони духовно пробуджують людину.
І все ж, у чому духовний первень (начало) фольклору? Він - у слові!.. Саме завдяки колисковій, примовлянці ще несвідоме немовля вже навчається сприймати мову (спочатку лише її звукову матерію) як джерело радості, утіхи, насолоди. Можна сказати, це найбільше духовне досягнення малюка, адже слово в пісні, віршику ніякої практичної цінності для нього не має (не те що в побутовому мовленні: На! Дай! Хочу! Моє!), до того ж, слово не побачиш, не відчуєш на смак, не помацаєш, як, скажімо, брязкальце. Тому дитину, здатну втішатися словом, можна сміливо поставити духовно (та й інтелектуально) вище за дитину, здатну втішатися лише матеріалізованими речами (напр., іграшкою, жуйкою).
Чому саме фольклор має стати першою і головною кладочкою до культури свого народу? Та тому, що в ньому за багато віків відібрана лексика, художні образи, відпрацьовані жанри, доступні дитині наймолодшого віку. Але при всій важливості фольклору в житті дитини треба розуміти, що він - не єдина форма національного буття народу. Справа в тому, що фольклор часто некомпетентно ототожнюють з національною культурою, протиставляючи класичній. Тому не зайвим буде нагадати структуру кожної національної культури, у тому числі української. Схематично її можна представити так:
Народна культура - культура, яка твориться самим народом, органічно постає з його природи. Вона засвоюється і передається від покоління до покоління природно - через наслідування, імітацію, практику щоденного спілкування. Саме тому народна культура вседоступна. Фольклор є частиною цього виду національної культури.
Професійна культура - культура, що твориться професіоналами, носіями професійних знань та умінь: вчителями, лікарями, інженерами, вченими, художниками, письменниками. Щоб опанувати цим видом національної культури, треба докладати спеціальних зусиль: виділяти час, читати відповідну літературу, відвідувати лекції тощо. Саме тому професійна культура елітарна, доступна меншому числу людей, ніж народна. Хоча в сучасному суспільстві всі його члени змалку мають можливість прилучитися до професійної культури через школу (головним чином), та мережу будинків школяра, театри, бібліотеки та ін. Авторська література, яка приходить до дитини пізніше, ніж фольклор (десь із кінця другого - початку третього року життя, є складовою професійної культури. Найвищі досягнення цієї літератури та інших видів мистецтва називають ще класичною спадщиною. Таким чином, класичне мистецтво є в кожній національній культурі, зокрема і в
Loading...

 
 

Цікаве