WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Народознавство в системі навчально-виховної роботи школи - Курсова робота

Народознавство в системі навчально-виховної роботи школи - Курсова робота

найбільші з усіх - у столітті двадцятому, в якому ми воскресаємо вдруге. Саме тому таким нагальним стає викладання у навчальних закладах цього нового предмету - народознавства, бо годі уже пізнавати себе ховано, підпільно, з позирками, зі страхом, компромісно, через підтексти, тобто напівправдиво,- ми нарешті зробили собі власний дім, у якому, як писав Тарас Шевченко, своя правда і воля. Народознавство -широкий предмет. Він не має служити для вивищення нашої національної пихи, коли власний народ ставиться над інші; зрештою, це й не властиво нам, бо за своїм характером ми не імперіалістичний народ і доля наша - не напад і загарбання чужих земель, не поневолення чи денаціоналізація, доля наша - оборона і боротьба за самозбереження. Тому й народознавство для нас - це тільки пізнання себе в собі і в світі, своїх коренів та свого внутрішнього "я".
На нашій землі в різні часи жили різні племена й народи, які були й дружні, й ворожі нашим предкам, але вони розчинилися в часі, а ми - ні. Отож не зневажатимемо і їх, адже одні із цих племен та народів стали етнічними нашими предками, а інші - ні; зрештою, не завжди можливо це досконало і правдиво дослідити через брак джерел; отже і етногенеза наша - це не тільки історія нашого етносу, а й історія всіх, хто жив на землі нашій і залишив на ній свою культуру. З другого боку, народознавство - це історія наших етнічних та географічних назв, історія мови нашої і тих мов, які на цій землі існували, і не тільки мов, а й діалектів.
Народознавство - це не лише історія нашої єдності, але й роз'єднання, етнографічного районування, бо тільки в загальній сукупності спільного і різного твориться єдине національне. Народознавство - це Історія вірувань, що існували на нашій землі, І про все треба сказати об'єктивне, розсудливе слово, не протиставляючи і не вивищуючи надмірно кожного із них, навіть панівного,- пізнаймо їх спокійно й належно. Нарешті, народознавство - це наша духовна культура, історія звичаїв, обрядів, піснеспівів, свят, виміру часу, і матеріальна культури, бо і у виріб пожиткових речей, і господарювання, творення житла чи поселення вкладалася національна душа. Народознавство - це пізнання того, чому ми такі, які є сьогодні, і це пізнання не лише наших достойностей, але й хиб та вад, що прирікали нас важко жити, спокутувати гріхи, не менш важко змагатися за своє існування під сонцем. Не може ані людина, ані народ творити добро, не пізнавши свого зла і не боровшись із ним, бо не знає світла той, хто не відає, що таке темнота. Отже, народознавство - це пізнання світлого й темного у собі, а передусім своєї неповторності у часі. Адже кожен народ під сонцем єдиний і неповторний, і смерть чи занепад якогось народу - це біда не лише для нього, а й для всього людства. Народознавство - це творена у віках добротворча мораль наша, якої не повинні ніколи позбуватися, бо народ без добротворчої моралі нещасний і хворий, хоч би якою самопихою не був заражений і хоч скільки б чужої землі не пожер. Пізнання цих речей і є засобом самопізнання, бо тільки так може виховувати себе морально здорова нація. Народознавство нам потрібне, щоб позбутися невільничих комплексів, відчуття неповновартісності й ущербності, щоб бути у світі рівним серед рівних і вільним серед вільних насправжки.
Саме для цього й написана книжка Галини Лозко "Українське народознавство" [3]. Авторка намагається по-своєму осмислити українську історію і культуру, виходячи не тільки з почуття патріотизму, але й на основі сучасніших наукових концепцій. Значення такої книги посилюється ще й тим, що цей багатоплановий матеріал з різних галузей знань про українців і Україну дібраний та систематизований однією дослідницею.
3. Підхід до уроків народознавства
Учитель, проводячи уроки народознавства, повинен спиратися передовсім на той життєвий досвід, який уже мають дати. Він здобутий у сім'ї, школі, під час спілкування зі старшими дітьми тощо. Адже все починається з найменшого та найсвятішого - рідної хати, материнської пісні, родовідної пам'яті. То й перші уроки народознавства мають бути про рід і людей, дорогих кожному хлопчикові і дівчинці - матір, батька, бабусю і дідуся.
Переступивши поріг рідної хати, дитина опиняється у широкому світі. Ним є її вулиця, школа, село, де минає безтурботне дитинство, найперші друзі, сусіди, люди, які чимось незвичайні, цікаві й прекрасні, рідна природа. Це - хвилюючі теми бесід з дітьми про рідне село, рідний край, рідну землю, берег дитинства. Вони близькі й зрозумілі дітям, викликають іскру пізнання і любові...
Поступово від поняття роду, рідного краю учитель веде дітей до пізнання суті рідного народу, його святинь - мови, пісні, казки, звичаїв, матеріальної культури.
Далі - уроки, що дають найелементарніші знання про фольклор і звичаї українського народу. Діти уже дещо знають про це. Наприклад, багато хто з них ходив колядувати, щедрувати, брав участь у русальних обрядах, знає чимало ігор, уміє забавити меншого братика чи сестричку. Виходячи з матеріалу, відомого дітям, слід будувати урок. Це мають бути жваві і цікаві уроки-бесіди, уроки-ігри, де якнайбільше використано фольклорного матеріалу, творів образотворчого мистецтва і художньої літератури, з багатим наочним матеріалом. При цьому учні повинні одержати найяскравіші зорові, слухові, емоційні враження, розучити народні пісні й ігри, колядки. На цих уроках кожна дитина може проявити себе як гарний оповідач або співак, організатор або рукодільник.
Звичайно, не можна покладатися лише на самих учнів. Уроки народознавства повинні стати тим містком між школою і селом, між поколіннями, тією єднальною ланкою, яку ми нині втратили... Це - найголовніше. Тому на кожен урок слід запрошувати сільських оповідачів, народних умільців, співаків, людей духовно багатих, що вміють не лише розказати про свій хист, своє ремесло, а й навчити охочих. Такі уроки можна проводити в краєзнавчому музеї, хаті майстрині або казкарки, на лоні природи.
Крім народних умільців, на урок можна запросити членів того чи іншого шкільного гуртка, які також покажуть дітям свої роботи, зацікавлять ними. Взагалі якщо робота з народознавства не буде поєднана з позакласною, гуртковою, то вона не дасть очікуваних результатів. Діти повинні брати участь у гуртках декоративно-прикладного мистецтва, які їм доступні - вишивання, писанкарства, кераміки тощо (згідно з традиціями даної місцевості). Керівниками цих гуртків можуть бути майстри-умільці.
Уроки народознавства мають тісно поєднуватись з позашкільною роботою. Потрібно не лише дізнатися про існування колядок, щедрівок, веснянок, свята Купала тощо, а, перейнявши давні традиції, звичаї, обрядову поезію, воскресити їх у повсякденному житті, побуті.
Уроки народознавства - це не визначені 45 хв. щотижня, це саме життя, те, що
Loading...

 
 

Цікаве