WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Народна педагогіка як прародителька й першоджерело українського національного виховання - Курсова робота

Народна педагогіка як прародителька й першоджерело українського національного виховання - Курсова робота

свояцтва. Родичі й свояки підтримують між собою дійові контакти. Вони часто зустрічаються і спілкуються, особливо якщо мешкають в одному місті чи селі, радяться,допомагають один одному, діляться радістю і горем. У народі здавна прийнято влаштовувати традиційні родинні свята, на які запрошують усіх родичів і свояків. Цікаво, що до всіх цих та інших взаємин між родичами і свояками активно залучаються не тільки дорослі, а й діти. Для дітей такі родинні взаємини є джерелом не тільки задоволення і втіхи, а й великої виховної сили.
У нашому народі, як і у всіх народів світу, здавна живе добра і благородна традиція: підтримувати теплі родинні взаємини, долати родинні незгоди. І все це робиться насамперед заради дітей, щоб виховати в них родинні почуття. Саме про це йдеться в українській народній пісні "Під білою березою". Брат і сестра живуть в незгоді через посаг (братові батьки дали більше). Однак сестра все ж таки вирішила відвідати брата, заявивши:
Я не прийшла їсти, пити,
Але прийшла подивитись,
Щоби мене діти знали
Та й тіткою називали.
"З родини йде життя людини", "Без сім'ї - нема щастя на землі" - твердять українські народні прислів'я і приказки. Такі самі твердження виражають афоризми й інших народів. "Сім'я - ключ до щастя".
Народна мудрість про сім'ю немов перекликається з тими словами високої оцінки сім'ї, яку дали класики педагогіки А.С. Макаренко та В.О. Сухомлинський. А.С. Макаренко назвав сім'ю тим "природним первинним осередком, де реалізується краса людського життя, куди приходять відпочивати переможні сили людини, де ростуть і живуть діти - головна радість життя".
"У сім'ї шліфуються найтонші грані людини - громадянина, людини - трудівника, людини - культурної особистості. Із сім'ї починається суспільне виховання. У сім'ї, образно кажучи, закладаються коріння, з якого виростають потім і гілки, і квіти, і плоди. Сім'я - це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави. На моральному здоров'ї сім'ї будується педагогічна мудрість школи". Сім'я робить життя повнокровним. Сім'я дає щастя. Одиноку, без сім'ї людину називають "перекотиполем". Життя такої людини беззмістовне, нецікаве, безперспективне. Воно нерідко порівнюється з безплідним деревом, щербатим горщиком:
Ой горе тому нежонатому,
Як тому горщику щербатому,
Що ще не кипить, та вже і збігає,
Куди не повернешся - щастя немає.
Людина, яка з якихось поважних причин залишилась без сім'ї, заслуговує глибокого співчуття. Якщо ж вона навмисне уникає обов'язків сім'янина, то її осудять. Недаремно вважають, що прожив на світі тільки той, хто побудував нову хату, викопав криницю, посадив дерево, створив міцну сім'ю і добре виховав дітей. Жити, за народними поглядами, означає творити людину, продовжувати себе в своїх дітях.
Народна педагогіка емпіричним шляхом прийшла до цілком матеріалістичних висновків про функцію сім'ї в суспільстві - відтворення людського роду і виховання дітей, організація господарської діяльності, побуту і дозвілля. Основою сім'ї є шлюб. Шлюб - відповідальний і надзвичайно важливий та вирішальний крок у житті кожної людини ("Оженитися - не дощ переждати", "Заміж вийти - не дощову годину пересидіти"). Шлюб береться на все життя ("Се не на рік, а на цілий вік", "З ким вінчатися з тим і кінчатися"). Він накладає на людину нові серйозні обов'язки ("Заміж іти - треба знати, що нема ні вислуг, ні відставки", "Не штука женитися, та треба журитися, треба ложки, треба миски, треба ночов і колиски". А тому й одруження вимагає тверезої розсудливості ("Перш ніж одружитись, треба роздивись"). Народна педагогіка застерігає від легковажності, негативно ставиться до непродуманих поспішних шлюбів. ("Козак оженився, неначе утопився", "Поспішився - оженився і в біду зразу ввалився", "Ступив у закон, як собака в цибулю"). Народну педагогіку можна назвати сумлінною будівницею, невтомною піклувальницею про сім'ю як виховну організацію. У ній усе ретельно й педагогічно передбачливо розраховано нате, щоб будувати дружну, здорову і міцну сім'ю, здатну мати дітей і правильно їх виховувати. Одружуватися треба тоді, коли настане для цього пора, щоб було ні зарано, ні запізно, але неодмінно в молодості ("Не кайся, рано вставши, змолоду женившись"). І в цьому є значний життєво-педагогічний сенс. Якщо своєчасно одружишся, то встигнеш виховати дітей і допомогти їм, дочекаєшся онуків, а то й правнуків. Дозріти до шлюбу в загальноприйнятому розумінні означає певну здатність самому вже на хліб заробляти й матеріально утримувати сім'ю, бути готовим виконувати всі нелегкі сімейні обов'язки. Основою для шлюбу і створення сім'ї є не якась майнова чи інша вигода для когось, а щире взаємне кохання між подружжям ("Хоч в одній льолі, аби до любові", "Не з багатством жить, а з людиною"). Справжнє кохання народ ставить значно вище від усякого багатства, срібла й золота.
У багатьох піснях народна педагогіка утверджує віру в неминучу перемогу кохання як основи родинного щасливого життя, а з ним і здорового виховного осередку. Коли побираються закохані, то й життєві труднощі здаються не такими вже й страшними, бо там, де згода в сімействі, найважче стає легким. Краса високих людських почуттів як основа справжньої сім'ї знайшла відображення в численних українських народних піснях про кохання. Про цементуючу силу кохання в сім'ї народ складав казки, оповідання і легенди.
Народна педагогіка застерігає від шлюбу з розрахунку, вчить совість на багатство не міняти. ("Женись на дочці, а не на тещі"). У ситуації ж вибору любові чи багатства перевага надається любові:
Не там щастя, не там доля, де багаті люди,
Хто злучиться із милою, тому гаразд буде.
Той, хто оженився заради багатства, дуже швидко розчаровується ("Є в неї воли, та корови, але немає з нею любої розмови", "Де беруться не з любові, там щастя не буде").
Свідчення прагнення одружитися з доброю людиною може бути звичай, поширений колись на Русі; парубкові, який приходив свататись до дівчини, пропонували стілець, на якому сиділа кішка. Якщо хлопець штовхне її роздратовано, значить він злий, поведеться лагідно - добрий.
Серед рис, які наречені хотіли б бачити одне в одному такі, наприклад, як правдивість і щирість, чесність і благородство, хазяйновитість, прагнення мати дітей і виховувати їх, рішучість і відважність у боротьбі за сімейне щастя. Саме на цьому грунті й постала карпатська легенда про шовкову косицю - шовкову квітку. Так гуцули називають дивний витвір природи, відомий як білотка альпійська, або едельвейс. Ніжна шовкова квітка росте на неприступних кам'яних урвищах. Тільки сміливець міг принести коханій дівчині цю квітку. Міг принести, а міг і загинути. Але той, хто, ризикуючи життям в ім'я любові, приніс квітку, той зможе захистити свою любов, той вартий любові. Розповідають, ніби так
Loading...

 
 

Цікаве