WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Еволюція процесу пізнання - Реферат

Еволюція процесу пізнання - Реферат


Реферат на тему:
Еволюція процесу пізнання
Одна з найголовніших тенденцій сучасної психології - зосередити свою увагу на процесах пізнання людиною навколишнього світу. Історичний розвиток психологічної науки доводить, що перші грецькі філософи усвідомлювали, щоб пояснити уявлення про світ, які привертали увагу богів і богинь опиралися на міфи і легенди. Але вони були впевнені, що в кожній людині є дещо таке, що дозволяє їй мислити, приймати рішення, хвилюватися.
Інтелект - це розум, здатність мислити і раціонально пізнавати. Слово інтелект походить від латинського слова intellectus - пізнання.
Інтелект - це інструмент, при допомозі якого людина пізнає світ, усвідомлює сам факт свого існування і встановлює закони, за якими протікають процеси у природі.
Науковець досліджує пізнавальні прагнення студентів, внаслідок чого спрямовує їх інтелектуальний розвиток як майбутніх науковців.
Як змінювалось уявлення про інтелект?
Античні греки ототожнювали мислення із діяльністю серця. Але дослідження розумової діяльності у класичний період показало, що розумова діяльність - це атрибут вищої нервової діяльності.
Для Платона інтелект - надіндивідуальне за природою творче начало, що прилучає людину до божественного світу. Однак, Платон вказував на інтелект як на інструмент, що дозволяє пізнати вічні речі лише розумом.
Аристотель вважав розум, інтелект, мислення безсмертною сутністю, на відміну від душі. Саме через розум люди належать до одного виду, оскільки закони пізнання однакові для всіх людей, а душа у кожного своя. Розум існує як всезагальна сутність і лише через розум можна досягнути безсмертя.
У епоху середньовіччя панувала теза "філософія служіння теології" і інтелект слугував лише для доказів правдивості Біблії. Однак цікаве твердження висловлював Фома Аквінський, який твердив, що лише розумом можна пізнати сутність речей. Цим підтверджувалась важливість розуму у пізнанні.
В історії мінялося поняття інтелекту і область його застосування. У сучасному світі інтелект для психологів, це щось, що можна виміряти за допомогою тестів. Працедавці наймають на роботу працівників, що набрали багато балів, у надії отримали вправного робітника. У школах за тестами розподіляють дітей у різні групи для більш і менш обдарованих.
У роки першої світової війни американці застосовували тести для визначення рівня інтелектуального розвитку серед рекрутів, щоб швидко їх розподілити за їхнім рівнем у відповідні військові підрозділи.
Перші тести для визначення психічного розвитку складалися для визначення розумового розвитку відсталих дітей. У 1905 році такий тест склав Альфред Бене. Але одні з ранніх публікацій, присвячених розумовій діяльності, належать Ж. Е. Д. Еспіралю. Таким був перший етап розвитку тестування інтелекту і саме тестування відносилося виключно до дітей із відставанням у розвитку. Хоча тоді ще не використовували окремо назви, а термін "інтелектуальний тест" увів американець Дж. М. Кеттел у 1890 році.
Поступово досліди переходили від дітей із порушенням розвитку до загального дослідження стилю мислення дітей. Авторитетом у цій області є Ж. Піаже. Головним у його концепції є розвиток і можливість мислення категоріями. Цей розвиток завершується у підлітковому віці, і у 14-15 років у них формується мислення дорослого. Цей розвиток проявляється у неперервному переході від одних психічних форм до інших. Усе мислення дитини формується на егоцентричній позиції і тому головне у мисленні - результат, а не логічна строгість побудови. Абстрактні поняття дитина прийняти не може і вона діє, а роздуми йдуть від конкретного до конкретного [1]. Теорія логічної діяльності людини розвивалася поступово.
Піаже розрізняв два типи людського досвіду - фізичний (емпіричний) і логіко-математичний.
Альфред Біне поділяв тести на чотири класи: тести інтелекту, тести здібностей, тести досягнень, тести особи.
Для виявлення диференціації нормальних дітей і дорослих розробив тести Біне-Сілян, які зазнали трьох стенфордських редакцій, остання з яких була здійснена у 1960 році [2]. Дальшого розвитку тестування зазнало у роботах Векслера. Школу розумового розвитку Векслер розробив у 1939 році. Ці тести Векслера містили одинадцять субтестів. Сюди входили вербальні тести і тести на виконання (дію).
До вербальних тестів відносять тести, що дають уяву про загальну культуру досліджуваного, тест на розуміння, аналогії, арифметичний, словесний тест і тест на запам'ятовування.
Тести дії містили такі завдання: завершення малюнку, конструювання, розподіл малюнків, збирання об'єктів і заміна чисел словами.
Однак кількість тестів є велика і залежно від потреби застосовують тести, що є найбільш доцільними в даній ситуації.
Проте для усіх тестів є характерним залежність від культури творців. Мається на увазі, що тести створені у одній країні будуть давати результати вищі, ніж для іноземців, і вони виглядатимуть менш розумними.
Культура у значній мірі залежить від мови, то тест повинен бути позбавлений будь-яких мовних завдань. Такі тести у 1866 році створив Е. Сеген. Це були немовні тести.
Ще одним цікавим тестом, що повинен бути позбавленим культури, був тест Гуднафа-Харіса. Дається "намалювати чоловіка" (перша форма), "намалювати жінку" (друга форма). Однак, у ході досліджень виявилося, що результат залежить від культурного оточення.
Розрізняють тести: індивідуальні, групові, вербальні, невербальні, кількісні, якісні, альтернативні, загальні, спеціальні.
Найбільш значними є три основні класифікації: ціль, зміст і форми психологічного тестування. А за ціллю розрізняють тести для відбору, розподілення і класифікації.
У сучасній психологічній науці дослідження проводять за двома основними напрямами досліджень психологічного розвитку людини: функціонально-динамічний та особисто-біологічний [3].
Перший ґрунтується на визначенні коефіцієнтів розумового розвитку, отримані за допомогою стандартних тестів. Ці тести створюються за методикою Векслера і на їх основі досліджують рівень інтелектуального розвитку як у цей момент, так і динаміку змін показників з віком. За цим підходом визначено, що пік розвитку інтелектуальних функцій припадає на період від 19 до 30 років. Хоча деякі досягають максимуму в 40 років. Такі, наприклад, як лексична функція чи об'єм обізнаності.
Другий підхід - особисто-біологічний у психології дорослих, пов'язаний з дослідженнями Гізе, Шареоти, Бюлер, Лемана, Шевчука та інших, які статистично обробили велетенський об'єм інформації з біографій видатних людей, і таким чином встановили визначні дати початку і завершення різних видів діяльності, піки досягнень продуктивності, ритму життя і творчості. За цією методикою піки, фази і оптимуми досягнень у науці, техніці, мистецтві, суспільно-політичній діяльності сильно зміщені у зону пізнього віку і припадають на період від 30 до 60 років.
Так, видатні науковці, чи політичні діячі досягали своїх успіхів у старшомувіці і зберігали працездатність майже до кінця своїх днів.
У той час видатні поети проявляються у дуже ранньому віці. А в науці відомо, коли молоді науковці-фізики, маючи 25-30 років (де Бройль, Гейзенберг, Дірак, Шредінгер) фактично побудували новий розділ фізики - квантову механіку. Альберт Ейнштейн у свої 26 років створив знамениту спеціальну теорію відносності. Однак, вони і в старшому віці продовжували активно займатися наукою.
У особисто-біографічному підході досліджуються видатні особистості, а у функціонально-динамічному - методика дає можливість досліджувати кожну людину і відмінності у результатах - це наслідки у відмінностях вибірки.
Поняття інтелекту у сучасній психології інтерпретують у зв'язку із змогою вчитись, із здатністю до адаптації, з активністю і саморегуляцією. В ряді психологічних концепцій інтелект ототожнюють з системою розумових дій, зі стилем і стратегією розвитку проблеми, з ефективністю індивідуального підходу до ситуацій, які вимагають пізнавальної активності. Але, напевно, необхідно враховувати усі підходи при розгляді інтелектуальної діяльності людини.
Література:
1. Мистецтво бути викладачем: Практ. посіб./ А. Брінклі, Б. Десантс, М. Флемм та ін. За ред. О. І. Сидоренка. - К.: Навчально-методичний центр "Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Україні", 2003. - 144 с.
2. Обозов Н. Н., Щёкин Г. В. Психология работы с людьми. - 3-е изд., пере работ. - К.: МАУП, 1996. - 136 с.
3. Ліфарєва Н. В. Психология особистості: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - 240 с.
Loading...

 
 

Цікаве