Читець 3.
Сійте в головах думи вольнії,
в серцях жадобу братолюбія,
в грудях сміливість до великого
бою за добро, щастя й волю всіх.
На сцені під тиху мелодію пісні "Жалі мої, жалі", яка звучить у виконанні хору ім. Г.Верьовки з'являються Франківські образи, поява яких супроводжується словами диктора:
- постать коваля.
Диктор: "На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний огонь... Се огонь у кузні мойого батька. І мені здається, що запасйого я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі". (Із автобіографічного оповідання "У кузні")
- постать матері поета.
Диктор: "Тямлю як нині: малим ще хлопчиною
В мамині пісні заслухувавсь я;
Пісні ті стали красою єдиною
Бідного мого, тяжкого життя!
(Із поезії "Пісня і праця")
- постать зажуреної вродливої дівчини - коханої.
Диктор: "Я понесу тебе в душі на дні Облиту чаром свіжості й любові, Твою красу я переллю в пісні, Огонь очей в дзвінкії хвилі мови, Коралі уст у ритми голосні..." (Із поезії "Хоч ти не будеш цвіткою цвісти"..,, збірка "Зів'яле листя", про яку Михайлина Коцюбинська писала: "Се такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розуміння душі людської, ще, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настрої").
- постать Прометея: він у піднятій над головою руці тримає незгасаючий вогонь - символ життя.
Диктор: "Лиш боротись значить жить" - життєве кредо Франка.
- постать Каменяра із важким молотом в руках.
Диктор: "І всі ми вірили, що своїми руками
Розіб'ємо скалу, роздробимо граніт,
Мо кров'ю власною і власними кістками
Твердий змуруємо гостинець і за нами
Прийде нове життя, добро нове у світ." (із поезії "Каменярі")
- постать Мойсея.
Диктор: Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ; впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш. як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і на своїм полі." (із поеми "Мойсей)
- постать Захара Беркута, високочолого суворого старця, що оперся на руків'я меча.
Диктор: "Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тільки? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю. Уважайте добре на се! Доки будемо жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас", - ці слова Захара Беркута звучать як заповіт.
- постаті ріпників.
Диктор: "...А хто ж такий той Борислав? Борислав, паночку, то ми! І на нас тепер прийшла пора посміятися над вами!" - проведім паралель із сучасністю і узагальнимо образ Борислава із образом України. (Мелодія стихає).
Ведучий 2. Сьогодні, оглядаючи з Франкової гори Україну, розуміємо: серце Великого Каменяра недаремно горіли найсвятішою любов'ю до неї. Він подав українському народові цілющої води. Стрілецький журнал "Шляхи" писав: "На бойовому шляху України упав перший жовнір першого ряду чети каменярської сотні. Упав по боротьбі великій, склонив голову сиву по метушні життєвій, поклався на вічний спочинок по праці виснажуючій, правовій, упав з піснею на устах, з окликом напіменним "Пам'ятай про життя", із закликом "Тільки ти придатний будь!" Ось так на важкому шляху України до суверенності, до волі і справедливості І.Я.Франко назавжди залишився першим жовніром. Сьогодні знову став животрепетним і актуальним його заклик! "Ми мусимо навчитися чути себе українцями", бо в ньому палає невгасима синівська любов до рідної неньки - України.
Ведучий 1. І хочеться нагадати читачам ще один важливий "вирок" Івана Франка, винесений ним самому собі: "Нехай пропаде моє ім'я, але нехай росте і розвивається український народ!". Запам'ятаймо ці слова і нехай вони стануть вироком для нас самих.
(Звучить гімн "Не пора". Під тиху мелодію читці читають вірш "Розвивайся ти, високий дубе").
Читець 1.
Розвивайся ти, високий дубе,
Весна красна буде!
Розпадуться пута віковії,
Прокинуться люде.
Роздадуться пута віковії,
Тяжкії кайдани,
Непобіджена злими ворогами
Україна встане.
Встане славна мати Україна,
Щаслива і вільна,
Від Кубані, аж до Сяна-річки
Одна, нероздільна...
Щезнуть межі, що помежували
Чужі між собою.
Згорне мати до себе всі діти
Теплою рукою!
Читець 2.
"Діти ж мої, діти нещасливі,
Блудні сиротята,
Годі ж бо вам в сусід на услузі
Свій вік коротати!
Піднімайтесь на святеє діло,
На щирую дружбу,
Та щоби ви чесно послужили
Для матері службу.
Чи ще ж то ви мало наслужились
Москві та Ляхові,
Чи ще ж то ви мало наточились
Братерської крові?
(На сцену виносять державний прапор).
Читець 1.
Пора, діти, добра поглядіти
Для власної хати,
Щоб ґаздою, не слугою
Перед світом стати!
Розвивайся ти, високий дубе,
Весна красна буде
Гей, уставаймо, єднаймося,