WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Іван Франко – “Нам пора для України жить” - Сценарій

Іван Франко – “Нам пора для України жить” - Сценарій

прямувати і окрема людина, і весь народ. Умови особистого Франкового життя, а ще більше умови національно-громадського розвитку українського суспільства склались так, що Франко не тільки проголошує "нові шляхи", а й дійсно ста0є "Каменярем" - чорноробом, що "п'ядь за п'яддю" відвойовує доступ до "великої дороги" і перемагає безліч перешкод до неї.
Читець 1.
Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті
Святою думкою, а молоти в руках.
Нехай прокляті ми і світом позабуті!
Ми ломимо скалу, рівняєм правді путі,
І щастя всіх прийде по наших аж кістках.
Ведучий 2. Франкова поезія цінна ще тому, що в ній надзвичайно правдиво і глибоко відбивається психологія діяльного українця, що зрозумів те лихе становище, в якому спинився різний народ, що щільно підійшов до хиб свого національного характеру, до червоточин національної волі. Ось чому знати цю поезію - це наблизитись до пізнання самих себе. Полюбититворчість цього поета - це знайти в ньому джерело не лише естетичної насолоди, але й запас вражень, що організують психіку українця й оздоровлюють його волю, таку пом'яту віковічними історичними злиднями. Франкова любов до свого народу ніколи не була сліпою. У своїх книжках, збірках віршів, пристрасних публіцистичних статтях він таврує, бичує і ганьбить те, що викликає гнів і обурення, що знеславлює його рідний народ.
Читець 2.
Поміркуй: тяжкі негоди
Насаждають в душах злобу,
Ненастаннії наруги,
Замуровують уста.
Поміркуй: неправда й кривда,
Як та хижая вовчиця
У своїм гнізді смердючім,
Родить хижих вовченят.
Поміркуй: лукавство й зради
Убивають правдомовність.
Ведучий 1. Є ще один цінний здобуток від знайомства з Франковою творчістю. Франко не тільки співець прекрасного і не тільки віщун національного оновлення. Він - "муж світла", мудрий, бо знає людську душу взагалі і зокрема українську душу. Він зрозумів цю душу і в минулій долі українського народу, і в виявах її в сучасності. Від Франка багато береш, багато чого вчишся і багато чим себе збагачуєш.
Читець 3. Франко, бачачи, що народ під тиском нових обставин життя опинивсь на роздоріжжі, що він не знає, куди і як простувати і до якої мети, висловив таку думку у "Перехресних стежках": "Оцей старий, що заблудився в близькім сусідстві рідного села, що стоїть насеред гладкого, рівного шляху й не знає, в який бік йому додому - чи ж це не символ усього нашого народу? Змучений важкою долею, він блукає, не можучи втрапити на свій шлях, і стоїть мов оцей заблуканий селянин серед шляху між минулим і будущим, між широким свобідним розвоєм і нещасним нидінням і не знає, куди йому йти, не має сили, ані надії дійти до цілі". Але коли не має надії народ, то за нього горить надіями поет.
Читець 1.
Не в людях зло, а в путах тих,
Котрі незримими вузлами
Скрутили жильних і слабих
З їх мукою і їх ділами.
(Думи пролетарія, УІІІ)
Читець 2.
Обриваються звільна всі пута,
Що в'язали нас з давнім життєм!
З давніх брудів і думка розкута,
Ожиємо, брати, ожиєм.
Ведучий 1. Поетова муза народилась у часи, коли в національному житті панувало безладдя і хаосом та протиріччям того життя вона просякла. І таке творче напруження дало щось надривне і безмежно скорботне. Цей відбиток змісту національного життя в поетовій творчості такий глибокий і такий історично правдивий, що, здається, неможливо зрозуміти психологію українського суспільства 80-90-х років, не ознайомившись з художніми зразками, поемами й піснями, навіяними поетові сучасним моментом.
Про І.Франка багато сказано, багато написано, але сьогодні, коли ми заговорили про державницькі ідеї, про українську національну ідею у нашому суспільстві, хочеться представити Вам, читачам, Франкову творчість з точки зору національної честі і національної гідності поета, громадянина.
Ведучий 2. Тогочасне безладдя в українському житті виключало можливість широких планів, сміливого почину, популярних гасел. В ньому попелів дух самодіяльності, гаснула ініціатива, прищеплювалася отрута, що отруювала свідомість пригніченого. Яскрава серія оповідань "Боа кенстріктор", "Бориславські оповідання", "Великий шум" і особливо велика повість "Перехресні стежки" малюють занепад, розлам і деморалізацію, що широким потоком розлилась по всіх лініях народного життя. Поетова свідомість сприймає цю картину в скорботних і гнітючих тонах.
Читець 3.
Ой ідуть, ідуть тумани
Наддністровими лугами...
Тільки в мряці тонуть села
І уява мари плодить.
Тільки дума невесела,
Мов жебрак, по душах ходить.
Понад селом згущаються,
Розляглися по полях,
Щоб затьмити людям шлях,
Щоб закрити їм стежини,
Ті, що вгору йдуть з долини
В тую кузню, де кують
Ясну зброю замість пут.
Ведучий 1. Повите туманом, прибите горем, знесилене від важкої праці українське село не чує голосу "коваля", якому в уста вкладає поет овій клич:
Читець 1.
Ходіть люди, з хат, із поля!
Тут кується краща доля,
Ходіть, люди, щорану,
Вибивайтесь з туману!
Ведучий 2. Але, просякнутий життєвою мудрістю і досвідом, поет бачить світло ідеалу серед того "життя в тумані". Цьому присвячений один з його найсильніших віршів (з циклу громадянської лірики) "Каменярі". Поетові снився "дивний сон". Серед тисяч подібних до нього він стояв прикутий до високої кам'яної скелі. У кожного в руках був тяжкий залізний молот, чоло в кожного "прикованого до скелі" було покарбоване "життям і скорботою", а в очах у всіх горів "любові жар". Згори чути сильний, як грім, голос, ще закликає довбати скелю, терпіти і важку працю, і спрагу, й голод, бо їм призначено розбити її. І всі, як один, підняли руки, і тисячі ударів молотами, як "водоспаду рев, як битви крик кривавий, посипались на скелю, добуваючи, "п'ядь за п'яддю", доступ до широкої дороги, що схована за скелею. "Каменярі" знають, який тягар взяли на себе: вони чують, як за ними плачуть матері, діти і жінки, що вони їх залишили для "праці, поту і мук", до них досягають докори і друзів і ворогів, що проклинають і їх самих, і "справу", і "думки їхні". І в нас не раз душа боліла І серце рвалося і груди жаль стискав. Але ні прокляття, ні сльози, ні страждання жодного з них не відірвали від праці: "І молота ніхто із рук не випускав!" Вони не буди героями-велетнями, вони вибрали просту роль на тернистій, незайманій життєвій ниві: стали "каменярами", добровільними невільниками,

 
 

Цікаве

Загрузка...