WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Лесина пісня (вечiр присвячений Лесі Українці) - Сценарій

Лесина пісня (вечiр присвячений Лесі Українці) - Сценарій

переможе.
Або погибель, або перемога -
Сі дві дороги перед нами стане...
Котра з сих двох нам судиться дорога?
Дарма! Повстанем, бо душа повстане.
Так, плачмо, браття! Мало ще наруги,
Бо ще душа терпіти силу має;
Хай серце плаче, б'ється, рветься з туги,
Хай не дає спокою, хай палає.
Завіса.
Друга частина.
Освітлення сцени тьмяно-голубе, передсвітанкове. Ліворуч у кріслі - Леся Українка. Пише листа. Праворуч - Ведучий. У глибині сцени біля рояля - співачка. На неї спрямовано промінь юпітера. Виконується романс К.Стеценка "Стояла я і слухала весну". З початком музики Леся Українка піднімає голову, слухає. Після закінчення музичного номера промінь юпітера переноситься на Лесю Українку.
Леся Українка: Люба мамочко! Один мій новий знайомий, що був тут літом у Криму (я написала тобі про нього свого часу - Сергій Костянтинович Мержинський - дуже заінтересований моєю "Трояндою", яку я йому читала), написав мені на сих днях з Мінська, де він постійно живе, що туди має приїхати Кропивницький з трупою і що я добре б зробила, коли б послала йому, Мержинському, свою драму.
Освітлення спрямоване на Ведучого.
Ведучий: Довелось мені бути в Гадячі на хуторі Косачів. Одного разу надвечір відбувалась прогулянка човном, були Рада Драгоманова, Леся і Сергій Мержинський. Мержинський дуже красивий, але вигляд мав хворобливий і сумний, до того ж був мовчазним та стриманим і, як мені пригадується, чомусь завжди з опущеними очима. Леся була до нього уважна і, здається, дуже близько приймала його хворобливий стан. Але чудова природа брала своє, і загальний настрій був веселий і безтурботний.
Промінь світла знову переходить на Лесю Українку
Леся Українка: Люба Лілічко, дорога мол сестричкої Сергій Костянтинович учора ввечері поїхав, ми з ним ранком були на хуторі, чимало ходили так, що я таки добре втомилась. Сергій Костянтинович ще раз тобі кланявся і просив нагадати, щоб ти не забувала про нього.
Піаніст за роялем починає грати вступ і мелодію "Стояла я і слухала весну" К.Стеценка. З початком тексту читця музика поступово стихає.
Леся Українка (встає):
Я не кохаю тебе і не прагну дружиною стати:
Твої поцілунки, обійми і в мріях не сняться мені.
В мислях ніколи коханим тебе не одважусь назвати:
Я часто питаю себе: чи кохаю? - Одказую: "Ні":
Тільки ж як сяду край тебе, серденько, мов птиця, заб'ється,
Дивлюся на тебе й не можу одвести очей.
І хоч з тобою розстанусь, то в думці моїй зостається
Наче жива, твоя постать і кожнеє слово з речей
Часто я в думці з тобою великі розмови проваджу,
І світять, як мрія, мені твої очі, то зорі сумні...
Ох, я не знаю, мій друже, сама я не зважу -
Коли б ти спитав: - "Чи кохаєш? - Чи я б тобі мовила:
"Ні"?
Освітлюється постать співачки. Леся сідає у крісло. Виконується романс П. Гайдамаки на слова Лесі Українки "Нічка тиха й темна була". Співачку змінює співак. Виконується романс М.Степаненка на слова Лесі Українки "Коли сниться мені". Після закінчення вокальних номерів світло юпітера переноситься на Лесю.
Леся Українка: Все, все покинуть, до тебе полинуть,
Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!
Все, все покинуть, з тобою загинуть,
то було б щастя, мій згублений світе! (Встає)
Стать над тобою і кликнуть до бою
Злую мару, що тебе забирає,
Взять тебе в бою чи вмерти з тобою,
З нами хай щастя і горе вмирає.
(Піаніст починає грати траурний марш з сонати Бетховена N12. Наступний монолог виконується на фоні музики):
Життя моє досить трагічне. Я мушу бути найспокійнішою від усіх, хоч я, власне, найменше маю ілюзій, а через те й надії. Щодня мій друг розмовляє (отим своїм безгучним голосом, немов шелестом) про те, як ми вкупі за границю поїдемо в Швейцарію, як то гарно зустріти там весну... А я весни так боюся, так боюся, як... того, чого не можу назвати. І я кажу йому, що поїду з ним, що буду з ним, аж поки він поправиться... У сьому правда, те, що я не покину його, я з ним останусь, поки буде треба.
(Музика похоронного маршу продовжується.)
Уста говорять: "Він навіки згинув!"
А серце каже: "Ні, він не покинув!"
Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?
Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча,
Тут в глибині і б'ється враз зі мною;
"Я тут, я завжди тут, я все з тобою!"
Так, завжди, чи в піснях забути хочу муку,
Чи хто мені стискає дружньо руку,
Чи любая розмова з ким ведеться,
Чи поцілунок на устах озветься
Струна бринить лагідною луною:
"Я тут, я завжди тут, я все з тобою!"
Чи я спущусь в безодні мрій таємні,
Де постаті леліють ясні й темні,
Незнані й знані, і наводять чари,
І душу опановують примари,
А голос твій бринить, співа з журбою:
"Я тут, я завжди тут, я все з тобою!"
І кожний раз, як стане він бриніти,
Тремтять в моєму серці тії квіти,
Що ти не міг їх за життя зірвати,
Що ти не хтів їх у труну сховати,
Тремтять і промовляють враз зо мною:
"Тебе нема, але я все з тобою!"
(Музика досягає кульмінації і обривається.)
...Порвалася нескінчена розмова
Тремтить вона, мов порвана струна,
В моєму серці. Від одного слова
Розкрилася в душі моїй труна.
Повстала туга, сном важким приспана,
Повстала велетом і досягла до хмар,
Жальзапалав, прибоєм океана
Загомонів його страшний пожар.
Висвітлюється постать співака. Він виконує романс Я.Степового на слова Лесі Українки 'Тетьте думи!" По закінченні вокального номера промінь світла переходить ка постать поетеси.
Леся Українка: Хто вам сказав, що я слабка,
Що я корюся долі!
Хіба тремтить моя рука,
чи пісня й думка кволі?
Ви чули, раз я завела
жалі та голосіння, -
то ж була буря весняна,
а не сльота осіння.
А восени... яка журба,
чи хто цвіте, чи в'яне,
тоді й плакучая верба
злото-багряна стане.
Коли ж суворая зима
покриє барви й квіт й, -
на гробі їх вона сама
розсипле самоцвіти.
Прожектор освітлює Ведучого
Ведучий: Із спогадів Остапа Лисенка (встає); "Востаннє я бачив Лесю на літературному вечорі. Важка хвороба випила дівочий рум'янець, тривожні думи прорізали глибокі зморшки на чистому, благородному чолі, лише очі пломеніли давнім юним вогнем. У цьому виснаженому тілі щохвилини заявляв про себе могутній дух борця. Зібралось багато молоді. Лесю, що сиділа поруч з матір'ю, усі одразу впізнали. - Леся серед нас, наша Леся... - пішло по залі. - Ларисо Петрівно, прочитайте нам що-небудь, - попросив набравшися храбрості, юнак в студентській формі.
"Досвітні огні!","Досвіті огнії" - почулося з усіх кінців зали. І ось Леся на невеликій естраді. Молодь довго аплодує своїй улюбленій поетесі. Леся Українка піднімає руку, немов хоче погасити цей шквал щирого захоплення і пошани. Настає тиша. Напружена тиша. І серед неї наростають слова, вони, мов снігова хуртовина, заполонили зал і всіх, хто був в ньому, підхопили і понесли..."
Світло знову спрямоване на Лесю Українку. Під час виконання "Досвітніх огнів" сцена поступово освітлюється червоним сяйвом.
Леся Українка: Ніч темна людей всіх потомлений окрила
Під чорні широкії крила.
Погасли вечірні огні;
Усі спочивають у сні.
Всіх владарка ніч покорила.
Хто спить, хто не спить - покорись темній силі!
Щасливий, хто сни має милі!
Від мене сон милий тіка...
Навколо темнота тяжка,
Навколо все спить, як в могилі
Приваддя лихі мені душу гнітили,
Повстати ж не мала я сили.
Зненацька проміння ясне
Од сну пробудоло мене, -
Досвітні огні засвітили!
Досвітні огні, переможні, урочі,
Прорізали темряву ночі,
Ще сонячні промені сплять, -
Досвітні огні вже горять,
То світять їх люди робочі.
Ведучий: Велика дочка України втілила в своїй творчості кращі почуття свого народу - його гідність, його мужність, його непохитність у боротьбі за свободу й правду, його горду силу. Вона безсмертна, як безсмертний народ.
Твого слова співучого сила
Кличе нас до щасливих висот.
У піснях свій народ ти любила -
І тебе не забуде народ.
У сценарії використано поезії Лесі Українки, уривки з її листів до рідних та знайомих,
а також спогади про видатну поетесу близьких їй осіб, друзів, сучасників
- Л.Шищманової-Драгоманової, О.Лисенка, Г.Лисенко, О.Сташенка,
В.Дмитрук, Е.Кротевича, М.Бажана, В.Сосюри.
Loading...

 
 

Цікаве