WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Українська родинна педагогіка - Курсова робота

Українська родинна педагогіка - Курсова робота

характеризували такі чесноти /а вона їх передавала своїм спадкоємцям з покоління в покоління/, як товариськість, побратимство, лицарство, спільна праця, піклування про цивілізоване буття кожної особистості, взаємодопомога, спільний обробіток землі, піклування про довкілля. Кожна родина вважала за честь виховати патріота рідкої землі, який усвідомлено захищав би Вітчизну від ворога.
Здавна прославляють митців за їх чудові витвори мистецтва, а батьків за добре виховання дітей. Бо безсмертя народу - в дітях. Не випадково кажуть: "Три нещастя є в людини: старість, смерть і погані діти. Старість неминуча, смерть невблаганна, а від поганих дітей, як і від пожежі в будинку, можна вберегтися, не допустивши помилки у їх вихованні".
Як дбайливо хлібороб готує ниву до нового врожаю, так і батьки повинні сіяти зерна добра і любові в душах і серцях своїх дітей.
ІІ. Мета, завдання, зміст та основні напрями родинного виховання.
Серед усіх надбань людини найбільшу цінність має добре виховання, одержане в дитинстві та юності від батьків, у родинному колі. Без нього навіть найкращі здібності, найбільші достатки, найвище родове походження нічого не варті. Добре вихована людина у духовно-моральному відношенні завжди стоїть значно вище від будь-якого, навіть найбагатшого, невігласа. У зв'язку з цим постає питання: яка мета, провідні завдання та зміст родинного виховання, хто його проводить і як краще його реалізувати.
Головна мета українського родинного виховання - формувати в дітей та молоді духовність рідного народу, виховувати високосвідомих представників, патріотів українського народу, надії, поетів і творців національної та загальнолюдської культури, вільних громадян незалежної України.
Визначення провідних завдань родинного виховання має принципово важливе значення, оскільки, по-перше, робить виховний педагогічний вплив на дітей у сім'ї чітким і цілеспрямованим. Без них воно буде б розпливчатим і незрозумілим. Конкретне визначення виховним завдань батьків, по-друге, потрібне для усунення плутанини у цій важливій галузі родинно-побутової культури, зумовленої проповідуванням надуманих догм. І по-третє, цим позбудемось кон'юнктурності у родинній педагогіці, що постійно переслідувала II протягом цілого ряду десятиліть, тобто стабілізується і реалізується розвиток батьківської педагогіки.
Якщо коротко говорити, то завдання домашньої педагогіки можна визначити так: виховання повинно зробити людину здатною до осягнення II призначення. Природа та суспільна призначення людини - ось основа її доброго виховання. У функціональному відношенні цю мудру заповідь народної педагогіки можна уявити собі як олюднення особистості та підготовки II до життя, реалізацію її особистісного виявлення. Підставою для такого висновку служить те, що традиційна батьківська педагогіка є не що інше як педагогіка життя.
Розмаїтість перелитій людського життя зумовлює багатоукладність завдань підготовки до нього. Через це основними завданнями родинного виховання можуть бути:
- піклування про фізичне і психічне здоров'я дітей, виховання фізично й морально здорової дитини (3абезпеченяя необхідних умов для реалізації можливостей дитини;
- виховання в дітей глибоких патріотичних почуттів, створення сприятливих
умов для оволодіння дітьми рідною мовою, знаннями про рідний край, природу, Батьківщину;
- виховання в дітей любові до добра, правди, справедливості, моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, гідності, честі, людяності, здатності виявляти турботу про молодших, милосердя до слабших і людей похилого віху;
- організація з найбільш раннього візу посильної праці, різних видів трудової діяльності дітей на благо сім'ї, родичів, інших людей і по самообслуговування, виховання їх цивілізованими господарями землі та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин;
- цілеспрямоване і систематичне нормування в дітей української національної психології, характеру, світогляду, ідеалів, наукових поглядів та переконань;
- формування естетичних смаків та почуттів, уміння розрізняти красиве й потворне в житті, і в мистецтві, і в побуті, поважати прекрасне у вчинках людей, забезпечити умови для їхньої творчої практичної діяльності;
- забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу, прилучення дітей до них традицій, звичаїв, обрядів;
- сприяння родини навчально-виховним закладам у вихованні дитини, II становленні як особистості.
На думку академіка Стельмаховича, провідні завдання родинного виховання передбачають забезпечення реалізації: 1/ натуралізму; 2/ раціоналізму; З/ гуманізму; 4/ евдемонізму; 5/ соціалізації та етнізації; 6/ духовності.
Натуралізм вимагає розглядати людину як частину природи й неухильне дбати про гармонійний розвиток природних сил дитини, яка розвивається наче та рослина. Батькам слід всіляко оберігати природний /натуральний/ перебіг цього процесу від шкідливих сторонніх впливів. Згаданий принцип натуралізму проповідується багатьма народними висловлюваннями /"Діти, як квіти: поливай - рости будуть", "Гни дерево поки молоде, вчи дітей поки малі"/.
Раціоналізм націлює на плекання розуму дитини через засвоєння рідної мови, фольклору, родинно-побутової культури, народних мистецтв /"Розуму не купують, а набувають", "Розумний всьому дає лад"/.
Гуманізм передбачає людяне, доброзичливе ставлення до дитини і намагання формування "досконалої людськості", щирих стосунків між батьками та дітьми, братами й сестрами, членами родини, чуйного ставлення до людини взагалі, утвердження добра на Землі /"Добре роби, то й добре усім буде"/.
Евдемонізм - /від грецького "евдемонус" - щастя/ мету виховання вбачає в земному благополуччі та щасті. За визначенням української етнопедагогіки, щастя - це стан цілковитого задоволення життям, відчуття глибокого вдоволення та безмежної радості, які хто-небудь переживає. У народні педагогіці щастя, як правило, репрезентується у нерозривній єдності з долею. В українській родинній педагогіці зумовлене щастя пов'язується із здоров'ям /"Найбільше щастя в житті - здоров'я"/, добрим розумом /"Кого щастя згубити хоче, тому перше розум відбере"/, відвагою /"За відважним щастя біжить"/, дітьми /"Нема смерті без причини, а щастя без дитини"/, домівкою /"Казала Феся, що щастя і в дома знайдеться"/. Отже, щасливий той, кому щастить, хто має радість, окрилений життєвими успіхами, здачами, благополуччям.
Соціалізація в її загальному розумінні - це процес перетворення людської істоти на суспільний індивід, утвердження її як особистості, включення в суспільне життя, як активної та дійової сили. Інакше кажучи, суть соціалізації полягає в біологічній та психологічній адаптації людини до навколишнього середовища.
У поняття - етнізації вкладається поняття соціалізації особи на основі родинного, економічного,духовно-культурного життя й історичного досвіду свого народу, нації. До основних засобів етнізації
Loading...

 
 

Цікаве